Звичайно, дещо безглуздо і смішно виглядає рішення Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ) взятися сьогодні за розслідування історії з «Харківськими угодами» замість, наприклад, запровадження українських санкцій проти Ігоря Коломойського (а то перед американцями якось соромно вже) або, скажімо, зайнятися демонополізацією облгазів Дмитра Фірташа й енергоапетитів Ріната Ахметова. Ну, окей, «Харківські угоди» так «Харківські угоди».
Однак, бажаючи вивчити за допомогою СБУ обставини ратифікації "Харківських угод" і перевірити всіх 236 депутатів, які їх підтримали, РНБОУ якось випускає з уваги, що ратифікації цих документів передувало їх підписання, а перед підписанням була їх підготовка. А, отже, крім депутатів до цієї історії причетні ще й деякі посадові особи. В основному - колишні. Але не всі…
Отже, нагадаємо, що «Харківські угоди» були підписані 21 квітня 2010 тодішніми президентами України і Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим. З української сторони головним ідеологом їх укладення був тодішній перший віце-прем'єр Андрій Клюєв за підтримки секретаря РНБОУ Раїси Богатирьової, котра дісталася Віктору Януковичу у спадок від Віктора Ющенка, і, зрозуміло, прем'єра Миколи Азарова. Зовнішньополітичний напрямок в адміністрації президента Януковича тоді курирував Андрій Гончарук, а Міністерство закордонних справ очолював Костянтин Грищенко.
А ось одним з головних розробників і промоутерів «Харківських угод», які доклали руку до їх написання, був єдиний наділений сьогодні владою учасник тих подій - «вічний» Руслан Демченко - тодішній заступник міністра закордонних справ, який нині є не тільки першим замом секретаря РНБОУ Олексія Данілова, але також (яка іронія долі!) і керівником комітету з розвідки...
У далекому 2010 році «Дзеркало тижня» розібрало «по кісточках» «Харківські угоди». Хто бажає пригадати, що це було і як це було, можуть перечитати статтю «Ми самі відчинили ворота, ми самі...».