Для того, щоб ця дискусія в рамках НАТО 2030 була ефективною, вона повинна охоплювати серйозне обговорення майбутніх зв'язків з Україною та Грузією. Дві колишні радянські республіки вже входять в число шести партнерів НАТО по посиленим можливостям, але більш тісну співпрацю може принести користь всім сторонам, вносячи свій внесок в більш безпечну міжнародну обстановку, пишуть Альона Гетьманчук, Іраклій Порчхидзе та Сергій Солодкий для Atlantic Council.
Автори нагадують, що Україна і Грузія є неодмінною частиною безпеки Чорноморського регіону. Обидві країни продемонстрували здатність зробити значний внесок в євроатлантичну безпеку, беручи участь в міжнародних місіях під проводом НАТО. Торік Україна також грала ключову роль у реагуванні на пандемію коронавірусу. В рамках програми НАТО SALIS (Strategic Airlift International Solution) український флот колосальних вантажних літаків "Антонов" доставив гуманітарні вантажі в країни світу.
Крім участі в діяльності НАТО, Грузія та Україна також поділяють небажаний статус основних мішеней російської гібридної війни. Бажана Кремлем гібридна форма військових дій також є прямою загрозою безпеці країн-членів НАТО. Це містить все - від кібератак і політично мотивованих вбивств до дезінформаційних кампаній й спроб дестабілізації.
Ця загальна російська загроза є сильним аргументом на користь поглиблення співпраці. Зміцнюючи оборонний потенціал України та Грузії, НАТО також досягне успіху в зміцненні безпеки членів альянсу і стримуванні агресивної поведінки Росії за межами колишнього СРСР.
Найпотужнішим сигналом, який НАТО могла б послати Україні та Грузії, було б уявлення обом країнам планів дій щодо вступу в НАТО. Ця перспектива обговорюється з моменту проведення саміту НАТО у 2008 році в Бухаресті, але консенсус всередині альянсу залишається недосяжним.
Слоном у лавці, звичайно ж, є Росія. Москва не приховувала свого запеклого опору подальшого розширення НАТО на пострадянському просторі. Дійсно, питання про можливе членство в НАТО було використане Кремлем для того, щоб допомогти виправдати військову агресію Росії проти України в 2014 році.
Однак будь-який крок, спрямований на заперечення перспективи подальшої інтеграції Києва і Тбілісі, представляв би собою де-факто російське вето на розширення НАТО. Це позбавило б окремі країни права домагатися членства і завдало б удару по одному з основних принципів альянсу, пишуть експерти.
У той час як ніхто в НАТО не готовий надати Москві неофіційне право вето, окупація Росією значних регіонів України та Грузії створює практичні перешкоди на шляху до членства в альянсі для обох країн. Проте аргументи на користь більшої інтеграції залишаються переконливими. У міру того як політики НАТО вивчають пріоритети альянсу на найближче десятиліття, завдання зараз полягає у визначенні реальних можливостей для зміцнення стратегічних відносин з Україною і Грузією.
Одним з ключових питань є необхідність продовжувати чітко ідентифікувати Росію як основну довгострокову загрозу безпеці НАТО та її партнерів. Це повідомлення повинно включати рівний акцент на жорсткі і м'які аспекти цієї загрози, поряд з необхідністю визначення спектру заходів у відповідь. Володіючи великим досвідом ведення гібридної війни з Росією, Україна та Грузія можуть відігравати важливу роль у визначенні загроз і формулюванні ефективних колективних заходів у відповідь.
Має сенс також розробити за участю України та Грузії оновлену стратегію безпеки Чорного моря, продовжують експерти. Це можна було б почати зі спільною оцінки викликів безпеки в регіоні. Рухаючись вперед, альянс повинен приділяти особливу увагу підтримці стійкої чорноморської передової присутності з інтегрованими морськими, сухопутними та повітряними компонентами.
Зрештою, НАТО слід прагнути довести свою чорноморську діяльність до рівня, порівнянного з присутністю в Балтійському морі. Це створить баланс і усуне будь-які прогалини в обороні східного флангу альянсу. Однією з конкретних ідей, які заслуговують на вивчення, є можливе створення в Грузії центру матеріально-технічного забезпечення і підготовки НАТО.
На практичному рівні НАТО в найближчі роки має прагнути до підвищення операційної сумісності з українськими та грузинськими військовими та сприятиме подальшому прийняттю стандартів альянсу шляхом інтенсифікації спільних військових навчань, обміну розвідданими й інших форм спільної діяльності. Збільшуючи свої інституційні інвестиції в спільну безпеку з Україною та Грузією, НАТО зможе посилити власну колективну оборону і поліпшити можливості альянсу з управління кризовими ситуаціями.
Рухаючись вперед, НАТО може продемонструвати свою постійну прихильність політиці відкритих дверей, розробивши надійні "дорожні карти" для України та Грузії, які призведуть до остаточного членства. Попри те, що спочатку неможливо встановити конкретні терміни, дуже важливо, щоб обидві країни займали чільне місце при розгляді НАТО питання про політику "відкритих дверей" або обговоренні подальшого розширення альянсу і потенційних майбутніх членів.
Чіткіше бачення шляху просування до НАТО дало б значний поштовх реформам в Києві та Тбілісі, що також мало б ефект розширення спільноти стабільних і передбачуваних демократій в регіоні. Вступ до НАТО, можливий, і не є реалістичною короткостроковою метою для обох країн, але обидві вони можуть багато чого запропонувати альянсу та розділити з державами-членами НАТО низку стратегічних інтересів, які роблять подальшу інтеграцію взаємовигідній, резюмують експерти.
Детальніше про те, яка наступна «станція» буде після приєднання України до програми НАТО «Партнерство посилених можливостей», читайте в статті Олени Гетьманчук «Євроатлантичний трек».