Влада досить довго збиралася й нарешті предметно відреагувала на арешт ексголови Верховного суду Князєва. Після засідання РНБО стало зрозуміло, що обрано відносно м’який сценарій корекції Верховного суду (ВС) і всієї системи на тлі посилення політичного впливу влади на неї. Отже, на суддів Верховного суду чекають масштабні перевірки на доброчесність (включно з поліграфом), а на хабарників — збільшення міри покарання до 10–15 років. Не омине рука влади й суди інших інстанцій, де буде викрито недоброчесного служителя Феміди: принцип колективної відповідальності, а отже, глибинної перевірки всього колективу суду, може стати в Україні нормою. В парламенті вже зареєстровано низку законопроєктів, що стосуються ініціатив владної команди.
Як вони вплинуть на перебіг судової реформи? Навіщо президенту право не підписувати подання Вищої ради правосуддя (ВРП) на призначення суддів на тлі довгоочікуваного старту роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) і добору майже двох тисяч нових суддів? Хто і як довго здійснюватиме перевірки суддів Верховного суду і чому вони не торкнуться їх кваліфікації? Чи потягне ВРП таке навантаження інституційно? Чи піде влада на реальне, а не декларативне, розширення та регламентацію повноважень громадськості, включно з громадськими радами доброчесності (ГРД)?
Ці та інші запитання ми поставили голові комітету Верховної ради з питань правової політики Денису Маслову.
Про мозок судової реформи, її мирну стратегію та посилення президента
— Пане Денисе, у Януковича була монобільшість у парламенті, а Портнов і Лукаш — у судах. У вашої команди теж є більшість у Раді та власні Смирнов і Татаров у судах. Хто є мозком судової реформи? Де варилися зареєстровані останніми днями законопроєкти й наскільки впливав на процес комітет?
— Мені хотілося б думати, що ваш покірний слуга є частиною такого мозку. Звісно, ми тісно спілкуємося з Андрієм Смирновим, який відповідає в офісі президента за цей напрям, співпрацюємо і щодо законопроєктів, і стосовно варіантів реформи. Голова ВР Руслан Стефанчук, який є фаховим юристом, теж опікується цими питаннями. Але для мене головний майданчик реформи — комітет! Ми відповідаємо за правову політику, напрацьовуємо законопроєкти та маємо стратегічне бачення, як і куди потрібно рухатися.
— І куди ж ви нас плануєте вести? До речі, указ президента багато в чому дублює норми ухваленої Антикорупційної стратегії на 2021–2025 роки. Й навіть не дотягує до рівня її норм. Навіщо винаходити велосипед, якщо потрібно просто виконувати вже ухвалені закони?
— Щодо антикорупційної стратегії, в ній нічого не сказано про поліграф, про можливість ВРП перевіряти роботу суддів, якщо когось підозрюють у корупції, тощо. Рішенню РНБО, як і політичній заяві парламенту, передувала низка подій, що завдали істотної шкоди іміджу України на міжнародній арені. Тому це закономірна реакція держави з визначенням конкретних кроків, які мають бути реалізовані в короткостроковій перспективі.
Щодо вектора реформи. Без взаємної довіри суддів і суспільства жодної реформи реалізувати неможливо. В демократичних країнах судова гілка влади завжди захищає суспільство. А суспільство захищає судову владу. На жаль, в Україні судова гілка влади, яка відповідає за здійснення правосуддя, апріорі є залежною, оскільки не має права законодавчої ініціативи, а її бюджет формують парламент і уряд, які історично та функціонально завжди намагаються впливати на судову систему. І, використовуючи недовіру між судовою системою та суспільством, тримати її під контролем.
Тому стратегія дуже проста: відновити, хоч як банально це звучить, взаємну довіру між суспільством і судовою гілкою влади, щоб вони стали захисниками одне одного.
— Але судова система в Україні — закрита й корумпована, тому їй простіше бути залежною від влади. Ба більше, конфлікт між громадськістю та судовою гілкою влади, як і між медіа та владою, — природний. І саме він сприяє прозорості та ефективності роботи системи в умовах реформи.
— Річ у інституціях, які ми зараз будуємо та які мають працювати за будь-якої влади. Судді мають чітко розуміти, що держава — а не влада! — гарантуючи їм досить високу заробітну плату, невідворотно покарає в разі корупції чи порушення закону. Нам потрібно інституційно посилювати антикорупційний блок. Високий статус судді має корелюватися з високим рівнем відповідальності. Всі, хто досі не зрозумів цього, підуть зі своїх посад. Водночас судді мають працювати в нормальних умовах, включно зі збалансованим навантаженням, що може гарантувати якість правосуддя, а також забезпеченим апаратом судів. Плюс системний дисциплінарний контроль із боку ВРП і постійний та дієвий моніторинг їхньої діяльності силами громадськості. Однак такий моніторинг — це не відкрита ворожнеча, яку ми спостерігаємо зараз. Навіть на основі природного конфлікту можна побудувати збалансовані ефективні стосунки.
— Висока зарплата як справді важливий економічний інструмент реформи все ж таки має співвідноситися з можливостями держави та рівнем життя людей. Інакше ми просто відкриваємо вікно в розкіш для обраних. Таких, як Князєв.
— Кейс Князєва є свідченням того, що в нашій державі немає недоторканних людей. У цьому полягає позитив. Такого в історії не було, щоб голова ВС отримав повідомлення про підозру, був знятий колегами з посади голови ВС, а ВРП дала згоду на обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Але, звісно, це завдало серйозної шкоди репутації як Верховного суду, так і всіх колег Князєва, включно з тисячами звичайних суддів. І це інший — негативний — бік медалі. Тому нам зараз, аби зміцнити довіру та забезпечити доброчесність суддівського корпусу, треба вдатися до радикальних кроків. Але не думаю, що зменшення суддівської винагороди є одним з них.
— Дискреційне право президента повертати ВРП подання на призначення суддів, надане главі держави в перехідних положеннях законопроєкту №9439, належить до таких радикальних кроків? Тільки не кажіть, будь ласка, що йдеться про воєнний стан плюс рік після нього. І що річ у додаткових перевірках СБУ та НАЗК — вони чудово можуть співпрацювати з ВРП. Але за цей час нова ВККС відбере дві тисячі суддів, які повинні будуть пройти крізь сито оточення президента. І це може стати не лише політичним інструментом добору «своїх» суддів, а й продовженням неналежного врядування держави щодо судової гілки влади. За інформацією наших джерел, із 20 травня 2019 року — в період відсутності ВККС і кричущого кадрового голоду в судовій системі — ВРП направила на підпис президенту 329 подань на призначення суддів. 50 із них досі не підписано.
— Держава та суспільство мають бути на сто відсотків упевнені в людях, які стають суддями. Особливо на тлі подій, які маємо зараз: сумніви в доброчесності, інші громадянства й навіть підозри в колабораціонізмі. Саме в цьому полягає мета законопроєкту. І йдеться тут не про дискреційні повноваження. Головна роль — у Вищої ради правосуддя. Якщо на стадії призначення отримано інформацію, що до кандидата є питання, наприклад, стосовно визнання анексії Криму, то президент зможе повернути подання про його призначення до ВРП, а ВРП має розглянути таку інформацію й надати їй оцінку. Публічно, із запрошенням кандидата, СБУ, НАБУ відповідно. Якщо інформацію буде спростовано, ВРП повторно внесе подання й президент має видати указ про призначення.
— Як і обіцяв президент, зареєстрований законопроєкт №9438 посилює відповідальність за корупційні кримінальні правопорушення: 10–15 років із конфіскацією. Але це теж на період воєнного стану. У мирний час — 8–12. Чи розглядали варіанти довічного ув’язнення? Такі вимоги озвучують у суспільстві.
— Одна річ — говорити: а давайте всіх розстрілювати, саджати довічно, інша — коли вирішуєш долю людини й виносиш такий вирок. Гадаю, в умовах наших виправних установ відсидіти 10 чи 15 років — це вже суворе покарання. Але якщо під час розгляду законопроєкту буде пропозиція розглянути довічне ув’язнення за такі злочини під час війни, ми її розглянемо.
— Є й інший бік. Експерти кажуть, що в умовах корумпованості всієї системи державної влади підвищення відповідальності виключно суддям лише ускладнить кримінальний процес і не сприятиме виконанню поставленого завдання. Умовно, якщо в корупційній змові — суддя, прокурор, адвокат чи міністр, то чому суддя має отримати «п’ятнашку», а решта — ні?
— Повністю з цим згоден. Тому ми посилюємо відповідальність для всіх суб’єктів: і тих, хто пропонує судді хабар, і тих, хто за хабар обіцяє вплинути на ухвалення судового рішення. Неважливо, хто ти — суддя, адвокат, прокурор, помічник судді, бізнесмен чи представник влади. Всім, хто хоче купити судове рішення, під час воєнного стану загрожуватиме до 15 років позбавлення волі.
Про перевірки Верховного суду, роль громадськості і злидні апарату судів
— Законопроєкт №9454 дає право ВРП здійснювати перевірки щодо можливого вчинення дисциплінарних проступків, невиконання обов’язків і джерел походження майна не лише суддів Верховного, а й будь-якого іншого суду, якщо комусь із його суддів буде пред’явлено підозру.
— Почнімо з кінця. Я чув реакцію професійної спільноти на перевірку суддів тощо. Але щоб ви розуміли, про які масштаби йдеться. За минулий рік вручено повідомлення про підозру у вчиненні корупційних злочинів п’ятьом суддям. Тобто потенційно могло бути п’ять судів. Цього року за невеликий проміжок — уже сім підозр. Але для нас і суспільства важливо відновити довіру до конкретних інституцій, тож маємо вдатися до такого кроку.
Щодо суддів Верховного суду. В межах цієї перевірки ВРП може звернутися до НАЗК по інформацію стосовно моніторингу способу життя суддів та повної перевірки їхніх декларацій. Також у ВРП є можливість отримувати дані від громадських організацій, громадян тощо. Піднімати старі дисциплінарні скарги, які є на сьогодні у ВРП щодо суддів ВС. І за наслідками цієї перевірки ухвалювати рішення про відкриття дисциплінарного провадження, в межах якого застосовувати дисциплінарні стягнення аж до звільнення.
— Навіщо вигадувати перевірки суддів Верховного суду, коли є дисциплінарний механізм, який треба оперативно включити, плюс НАЗК, яке періодично перевіряє й майно, і спосіб життя всіх суддів. Це, до речі, не моя репліка, а голови ВРП пана Усика в інтерв’ю нашому виданню ще до засідання РНБО. Та й у Верховному суді, незважаючи на заяву його голови Станіслава Кравченка про підтримку ініціатив влади, схоже, немає єдності. Збирають голоси, щоб обговорити проблему на пленумі.
— Після випадку з колишнім головою ВС ситуація очевидна. Ми хочемо, щоб було здійснено перевірку й суспільство отримало чіткий сигнал, що кожному судді цього суду можна й надалі довіряти здійснювати правосуддя на найвищому рівні. Кваліфікаційному оцінюванню судді ВС не підлягають через те, що їх було призначено після внесення відповідних змін до Конституції 2016 року. Щодо позиції ВРП, ми її отримаємо у вигляді консультативного висновку.
— Тобто ви не пішли на перекваліфікаційну історію всього складу ВС лише через Конституцію?
— Так. На сьогодні ми не можемо вносити змін до Конституції України. Повірте, якби під час воєнного стану було можливо вносити зміни до Конституції, багато чого ми могли б робити інакше. Тому виходимо з того, що можемо зробити.
— Я не коментуватиму це, оскільки, на думку багатьох експертів, це був би дуже поганий сигнал із боку влади. Тому повернімося до доброчесності. Тут два моменти. По-перше, корумпована в нас не лише судова система. І, за вашою логікою, після скандалу в Міноборони потрібно було перевірити всіх, включно з міністром, а не лише звільнених «цапів-відбувайлів». По-друге, будь-яка перевірка має відбуватися чітко та швидко за детально розписаною процедурою. Якщо, звісно, її мета — не зв’язати по руках і ногах тих, кого перевіряють. У нашому випадку — суддів Верховного суду. Однак жодної процедури в законопроєкті немає.
— У віданні комітету, який я очолюю, немає МО, і за інше відомство я не говоритиму. Але різниця є. Суд — це окрема гілка влади. Хоч як пафосно це звучить, але із судом пов’язані питання справедливості. Жоден міністр, жоден чиновник не виносить рішень іменем України. А суддя — виносить. Я сам це робив і розумію, що це таке. Й тому на суддівському корпусі лежить надзвичайно висока відповідальність. І якщо людина не знаходить справедливості в суді, вона або повністю втрачає віру в державу, або шукає інші шляхи до справедливості. Через якісь інші активні дії. Але й перший, і другий шлях призводять до руйнування держави.
— Ви насправді вважаєте, що запровадження перевірки суддів за допомогою поліграфа допоможуть викрити всіх потенційних корупціонерів? Захід давно поставив під сумнів цей метод, тому це дуже нагадує звичайний популізм.
— Розвинені країни світу вже давно й активно застосовують поліграф як додаткове джерело інформації про особу: у кримінальних провадженнях, під час вступу на публічну службу, в межах службових розслідувань тощо. В Україні теж використовують поліграф: у Національній поліції, НАБУ, ДБР, БЕБ, органах прокуратури й навіть у Міноборони. Тому ми не вигадуємо велосипед, а пропонуємо взяти світову та українську практику, яка для суддів і кандидатів у судді може бути цілком придатною.
— У законопроєктах немає жодного слова про Велику палату Верховного суду. Хоча голова ВРП Усик припустив можливість скорочення кількості її членів до 13 суддів плюс повернення розгляду судової практики пленуму ВС.
— Щодо Великої палати є різні думки. Це її скорочення чи формування аd hoc для вирішення конкретних справ? У мене однозначної відповіді на це питання немає. Гадаю, треба зібрати представників ВС, наших міжнародних партнерів і громадськість і просто вирішити, як ми рухатимемося далі. Але те, що безліч разів змінюється судова практика ВС, — це правда, тому питання Великої палати буде одним із напрямів, які ми розглядатимемо.
— Ви прораховуєте варіант масової відставки суддів ВС? До 100 осіб мають право піти на високу пенсію, уникнувши перевірок. І це дасть змогу, по суті, перезавантажити Верховний суд.
— Такого завдання перед собою ніхто не ставив. Всі, хто працює чесно, мають залишатись і працювати. Я б цього хотів. Зрештою, це справа кожного конкретного судді. Але якщо потрібно буде заповнити вакансії, гадаю, охочих і гідних знайдеться чимало.
— Раніше ви заявляли, що в майбутніх перевірках ВС якось по-новому зазвучить голос громадськості. Однак при ВРП, яка перевірятиме суддів ВС, немає Громадської ради доброчесності. А в законопроєкті, який ми обговорюємо, є лише загальні фрази про те, що громадськість може подавати інформацію про суддів. І що далі? Як ВРП повинна буде нею розпорядитися? Що враховувати, а що — ні? Як це мотивувати? Якою є відповідальність за ігнорування інформації громадськості з боку ВРП та за непідтверджену інформацію з боку громадськості? Чи можливо взагалі якось регламентувати процес взаємодії громадськості та судової гілки влади?
— Я говорив про розширення залученості ГРД до процесів добору суддів на посаду. Це інше. У нас при ВККС вже є Громадська рада доброчесності, яка брала участь у процедурах добору та кваліфікаційного оцінювання суддів. Там є процедура, — і так, її ще можна вдосконалювати. Зараз також напрацьовуємо законопроєкт щодо зміни процедур добору на посаду суддів, в якому плануємо розширити повноваження ГРД. Будуть інші пропозиції — опрацюємо. Головне, щоб у них була змога з усім упоратися.
Коли ВРП ухвалює рішення в межах дисциплінарних проваджень, вона завжди має розглядати інформацію, що надійшла від громадськості. Провадження відкривають, зокрема, за її скаргами. У рішеннях ВРП за наслідками дисциплінарного провадження має бути зазначено або мотиви відхилення інформації громадськості, або мотиви її прийняття. Винятком є інформація з анонімних джерел.
Але загалом тут важко все досконально регламентувати. Це має бути на рівні суспільного договору, якщо хочете. Це насправді залежить і від діяльності тієї ж ГРД. Особисто я хочу, щоб у діяльності представників громадянського суспільства було трохи менше піару, трохи більше орієнтації на професійний складник.
— Те ж саме можна сказати й політикам.
— Ну, не можемо ми в законі написати «візьміться за руки й живіть дружно». Це так не працює. Громадськість має говорити й про погане, й про хороше в судовій системі. Інакше вбивається мотивація суддів. Треба дивитися не лише на те, якими є судді, а й на наявну глобальну проблематику. Взяти хоча б перенавантаження суддів і 4,5 тисячі гривень зарплати секретаря судового засідання.
— Так, низькооплачуваний апарат — це ще один ланцюг корупції. Але точно не громадськість має розв’язувати цю проблему замість уряду та комітету.
— То й мовчати про це не варто. Ми спілкуємося з цього приводу з прем’єр-міністром і міністром фінансів. Але вони впевнені, що судова система має внутрішні ресурси, за допомогою яких можна оптимізувати видатки й підвищити зарплати працівникам апарату. Ми разом із Державною судовою адміністрацією все прорахували неодноразово. Немає таких ресурсів усередині системи. Ми це донесли, виклали на папері, вони надали свої пропозиції…
— І?
— Матиму наступну зустріч із міністром фінансів на цю тему. Але мені здається, що Мінфіну бракує розуміння того, як працює судова система. Що потрібно Кабміну — то це підвищити коефіцієнти заробітної плати для працівників апарату суду. Це банальна зміна постанови — й завтра вони отримуватимуть більше. Бо не може секретар судового засідання отримувати 4,5 тисячі гривень. Я розумію, як тяжко зараз країні, але без цього базової судової реформи ми не реалізуємо.
— Повертаючись до ГРД: в основі конфлікту між минулим складом ВККС та ГРД була розбіжність за двома позиціями — стандартом доведення (є сумнів у ГРД — нехай суддя доводить, що це не так) і правом ГРД оцінювати судові рішення. За нашою інформацією, новий голова ВККС готовий обговорювати ці питання. Якою є ваша думка стосовно цього?
— Чудово. Нехай обговорюють, приходять до спільного бачення. У законопроєкті щодо вдосконалення процедур добору суддів, про який я вже згадував, одним зі складних, але важливих питань є участь громадськості. Це питання стосується й компетенції ГРД, її взаємодії з ВККС. Є декілька, правда, трохи застарілих звітів міжнародних проєктів із рекомендаціями стосовно вдосконалення роботи ГРД. Ця дискусія відбуватиметься в межах робочої групи, відкрито й публічно із залученням як міжнародних партнерів, так і представників громадськості, суддів, ВККС тощо. Результат буде реалізовано у вигляді відповідного законопроєкту.
Про перевантаження ВРП, суддівські клани та законодавчий повідець у руках влади
— А у ВРП узагалі-то будуть потужності й сили як в інституції на заявлені перевірки з урахуванням десятитисячного провалу з дисциплінарки, що виник завдяки невдалому закону? Плюс добір майже двох тисяч суддів. (На брифінгу, вже після інтерв'ю, голова Верховного суду Станіслав Кравченко заявив, що кадровий голод у системі після всіх необхідних уточнень може бути вдвічі більшим. — І.В.) Хтось прораховував у людино-годинах реальність виконання всіх завдань, поставлених перед ВРП? Якщо ні, то це знову-таки неналежне управління або диверсія.
— Невдалому закону? Тобто тому, який був прийнятий 2021 року й отримав позитивні відгуки наших міжнародних партнерів і тих же представників громадськості? Тоді його по-іншому оцінювали.
Щодо ВРП, то так, буде складно і треба бути до цього готовим. Основна функція з добору суддів все ж таки лежить на плечах ВККС. Для ВРП це більше церемоніальний обов'язок. А ось 10 тисяч скарг, дійсно, нікуди не дінуться. Але ж перевірки, які пропонуються законопроєктом, не будуть масовими. Я вже озвучував цифри щодо кількості підозр у корупційних злочинах. Так, інколи мова може йти про великі суди, де працює багато суддів, як у Верховному суді. Але коли довірі до цих інституцій завдається шкода, то такі перевірки тим паче є необхідними.
— Подано законопроєкт №9444 про негайне повернення до розгляду дисциплінарних справ. У парламенті є думки, що до формування корпусу дисциплінарних інспекторів треба залучити міжнародників. З одного боку, це додатковий аргумент на користь прозорості. З іншого — затягування процесу ще місяців на вісім. Терміни давності закінчуються. Хто моніторить справи? Хто гарантує, що судді Вовка не уникнуть дисциплінарної відповідальності? І що говорить антикорупційний комітет із цього приводу та з приводу повернення (вперше з часів Януковича) чиновників офісу президента в процедури добору на посаду судді? У вас у пояснювальних записках до всіх законопроєктів зазначено таке: «У проєкті Закону відсутні правила і процедури, які мають ризики вчинення корупційних правопорушень. Проєкт закону не потребує проведення антикорупційної експертизи». Ви дійсно впевнені, що так і є?
— Дисциплінарна функція ВРП має бути негайно відновлена. Чекати більше не можна — майже 10 тисяч скарг лежать. Тисячі громадян не можуть домогтися справедливості. Я щоденно отримую звернення зі скаргами на дії суддів і змушений щодня роз’яснювати порядок їхнього притягнення до дисциплінарної відповідальності, який зараз не працює. Маємо це змінити, і я розраховую, що незабаром парламент ухвалить у цілому законопроєкт №9261, який це забезпечує. Після того ВРП має розглянути скарги щодо всіх найбільш одіозних суддів, не забувши ні про кого. Це її відповідальність і цього від неї чекають усі.
Щодо позиції антикорупційного комітету, то це питання потрібно адресувати їм. Регламент ВР передбачає, що антикорупційний комітет надає свій висновок. Якщо будуть їхні зауваження, то будемо враховувати при опрацюванні. Для цього і є законодавча процедура.
— До речі, про швидкість. ВККС уже діє, а ви на публічних заходах розповідаєте, що треба спрощувати процедуру добору суддів. А чому своєчасно не спростили, щоб ВККС прийшла вже на готові інструменти?
— Базовий законопроєкт про зміну процедур добору вже переданий на робочу групу. Але без ВККС погодити кінцевий варіант було неправильно, їм його виконувати. Тому їх чекали. Окрім того, щодо цього законопроєкту є два складні питання. Перше — різні групи кандидатів за різними процедурами. Друге — формат участі громадськості. Обидва з широким обговоренням.
— У рішенні Ради національної безпеки та оборони є пункт про необхідність встановити чіткі зрозумілі прозорі процедури дотримання етичних вимог самими членами ВРП. Це теж перевірки?
— Насправді це є в рекомендаціях послів G7. Але я поки не маю відповіді на запитання, як це має проходити. Це буде опрацьовано в межах парламентської роботи. Потрібно знати позицію і ВРП, і міжнародних партнерів, і експертної спільноти. Це не значить, що завтра всіх членів ВРП треба перевіряти. Це про процедуру, за якою в подальшому перевірятиметься дотримання етичних стандартів членами ВРП, бо згідно із законом кожен член ВРП має відповідати етичним вимогам, що пред'являються до суддів.
— З одного боку, ВРП отримує драконівські повноваження і повний завал за завданнями. З іншого — є питання до якості самої ВРП. Ви якось моніторите діяльність членів ВРП від парламенту? Як ставитеся до інформації з приводу тісної комунікації Оксани Блажівської з поплічником Князєва адвокатом Горецьким?
— Для мене ВРП важлива як інституція, мені не так важливі прізвища — хто там із ким і куди їздить. Хай цим займаються ті, хто має цим займатися, — спільнота, громадянське суспільство, правоохоронні та антикорупційні органи.
Зараз насправді ми тісно співпрацюємо з членом ВРП Романом Маселком у питаннях електронного судочинства. Була створена робоча група, бо ВРП відповідає за це. А ми — законодавчий орган, який встановлює законодавчі процедури. Я є ідейним прихильником розвитку електронного судочинства в Україні. І в нас є візія, як це зробити.
Інші члени ВРП теж залучені до різних напрямів роботи комітету і робочих груп. Пані Оксана Блажівська так само. З головою ВРП Григорієм Усиком ми постійно спілкуємося по роботі. Але, повторюся, на першому місці для мене інституція — Вища рада правосуддя.
— А у вас є візія, як зробити так, щоб з’їзд суддів обирав до ВРП не представників кланів, а чесних суддів? Може бути порятунок в електронному голосуванні?
— Можливо, це є одним із варіантів. Але не забувайте, що кандидатів на посади ВРП обирали не самі судді, а Етична рада, яка наполовину складається з міжнародних експертів з правом вирішального голосу. Фактично з’їзд суддів обирав із запропонованого списку. Хоч і з двох кандидатів одного, що не дуже добре.
— Конкурси — це тема окремої розмови. Бо, на жаль, присутність міжнародників не стала чарівною пігулкою, на яку всі сподівалися. І не тільки в судовій сфері.
— Можливо, електронне голосування, в якому братимуть участь не делегати від областей, а всі судді, стане запорукою вибору тих людей, яким найбільше довіряє суддівська спільнота. Але тут потрібно розуміти, що людина апріорі має з себе щось представляти. 4,5 тисячі суддів — це багато. Хоч би який хороший був суддя, якщо його не знає суддівська спільнота, його навряд чи оберуть. Тобто людина має бути проактивна, бути викладачем у Національній школі суддів, мати якісь позитивні характеристики, не мати зашкварів із питань доброчесності. Але треба створювати умови для просування таких людей. Потрібно також, щоб Мінцифри створило систему, до якої була б довіра і у суспільства, і у міжнародних партнерів.
— Дозволю собі фінальну цитату аналітиків Центру політико-правових реформ: «Хибним є підхід, відповідно до якого основним заходом подолання проблеми є посилення покарання. Важливіше забезпечити невідворотність кримінальної відповідальності. Тому якщо антикорупційне законодавство і потребує змін, то в першу чергу пов’язаних із удосконаленням кримінального процесу, недоліками та прогалинами якого користуються корупціонери. Йдеться про встановлені кримінальним процесуальним законом стислі строки кримінального провадження, після спливу яких воно має закриватися і кримінальна відповідальність за злочин не настає. Про можливості для затягування процесу шляхом зловживання процесуальними правами та оскарження до суду повідомлення про підозру тощо».
ВАКС просто зазнає лиха від затягування справ. І це інструмент, з допомогою якого влада і, до речі, мозок судової реформи, впливає на результати роботи антикорблоку і правосуддя.
— Я очолюю комітет із питань правової політики. В мене немає в предметі відання Кримінального кодексу і Кримінального процесуального кодексу. Це в іншого комітету знаходиться. Але зазначу, що абсолютно свідомий того, що саме лише посилення кримінальної відповідальності без додаткових заходів, зокрема і тих, які передбачені рішенням РНБО і відповідними законопроєктами (які зареєстровані і які в стадії розробки), не є повністю ефективним. Тому ми з вами в процесі розмови торкалися й інших питань, і процедур добору на посаду судді, і процедур дисціплінарної відповідальності, і питань забезпечення апаратів судів тощо.
Лише в комплексі заходи можуть бути дієвими. Але головна мета — зміна взаємовідносин у форматі «суспільство—судова гілка влади». Мають стати захисниками один одного.
— Але комітет із питань правової політики, знаючи проблему, може клопотати перед своїми колегами-депутатами з правоохоронного та антикорупційного комітетів щодо цього. Тому що в результаті страждає саме правосуддя. Шокуючий випадок у Шевченківському суді Києва —з цього ряду.
— Законодавчі ініціативи на вирішення проблеми зловживання процесуальними правами у кримінальних провадженнях є — законопроєкт №5661 мого авторства та низки народних депутатів. До його розробки також були долучені судді. І він вирішує цю проблему як у справах топ-корупції, що розглядає ВАКС, так і в звичайних справах про крадіжку, які розглядає районний суд. Цей проєкт уже давно перебуває на розгляді профільного комітету.
— Поки ми з вами розмовляли, Кабмін вніс свій пакет законопроєктів щодо змін антикорупційного законодавства. Зокрема суддям заборонять розглядати протоколи про адмінправопорушення щодо своїх колег і впровадять обов’язок декларувати операції з обміну валюти. Це в рамках загальної репресивної стратегії, чи як?
— Проєкту «репресивної стратегії» Кабмін із нашим комітетом не погоджував. Якщо серйозно, на сьогодні тексти таких законопроєктів ще навіть не оприлюднені на сайті парламенту, а тому я не можу їх оцінити. Це ініціатива уряду. Наскільки я бачу з анонсу, проєкти стосуються загального кола чиновників, на яких поширюється антикорупційне законодавство, а значить, і мене також. Тож опрацюємо.