Введення інституту державних секретарів міністерств сприятиме досягненню мети реформи державного управління, а саме - побудувати прозору систему державного управління, створити професійну державну службу, забезпечити ефективність її роботи.
Про це в статті DT.UA пишуть Ігор Коліушко і Вікторія Дерець (Центр політико-правових реформ).
Експерти відзначають, що введення посад державних секретарів міністерств є одним з найважливіших елементів реформи державної служби. Державний секретар міністерства буде вищою посадовою особою з числа державних службовців міністерства, підзвітним і підконтрольним міністру. Він буде забезпечувати діяльність апарату міністерства, стабільність і наступність у її функціонуванні, забезпечувати шляху реалізації ініціатив міністра, організовувати поточну роботу, пов'язану із здійсненням його повноважень.
Введення цих посад пов'язано з необхідністю розмежувати політичні та адміністративні функції в керівництві міністерством, усунути проблеми завантаженості міністрів вирішенням повсякденних адміністративних питань.
"Можна привести як мінімум п'ять доводів на підтвердження цих посад", - пишуть Коліушко і Дерець.
"По-перше, міністр, очолюючи відповідну сферу державної політики, повинен зосереджуватися на найважливіших для країни питаннях: виборі найкращої стратегії розвитку відповідної сфери, формуванні на її основі державної політики та втіленні її в життя шляхом проведення реформ або інших заходів. Він не повинен витрачати час на вирішення таких питань як кадрові призначення в апараті міністерства, його утримання й функціонування. Власне, державний секретар повинен розвантажити міністра, звільнивши його від другорядних справ.
По-друге, державні секретарі, будучи державними службовцями, тобто неупередженими, політично нейтральними професіоналами, мають забезпечити зростання професіоналізації державної служби загалом. Вони повинні не тільки виконувати доручення міністра, а й займати активну управлінську позицію - попереджати міністра про можливі негативні виклики, пропонувати йому альтернативні варіанти розв'язання проблем. Тобто активно ініціювати спільну роботу для поліпшення стану справ у сфері відповідальності міністерства.
По-третє, діяльність державних секретарів у міністерствах сприятиме забезпеченню паритетності політичних ініціатив міністрів та інтересів суспільства на засадах законності. Тобто державний секретар не повинен сліпо виконувати будь-яке доручення. Він повинен бути помічником міністра у виконанні законних ініціатив, спрямованих на задоволення суспільного інтересу, і водночас - першим попереджати міністра про невідповідність його вказівок законам, державній політиці уряду або суспільним інтересам загалом. Це має позитивно позначитися на зменшенні проявів корупції, оскільки для реалізації якихось незаконних, зокрема й корупційних, оборудок міністрові тепер доведеться "вступати в злочинну змову" з державним секретарем свого міністерства.
По-четверте, наявність стабільно працюючого державного секретаря має забезпечити стабільність усього апарату міністерства, що сприятиме нагромадженню його професійного потенціалу та збереженню інституційної пам'яті. Ефективно працюючий апарат міністерства, тобто організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, що забезпечують діяльність міністра, а також виконання покладених на міністерство завдань, формується роками. Саме державний секретар, який залишатиметься на посаді навіть при зміні уряду, забезпечуватиме, щоб зміна міністра не спричинила дестабілізації роботи міністерства. У цьому полягає збереження інституційної пам'яті органу влади як дієвого інструменту та запоруки ефективності функціонування державного апарату загалом. Це означає, що в разі зміни очільника міністерства адміністративна робота в ньому не починатиметься щоразу ніби з чистого аркуша, а, навпаки, накопичений професійний досвід і знання державних службовців і надалі застосовуватимуться без витрачання часу на напрацювання вже відомого чи повторення допущених раніше помилок.
Ну й, по-п'яте, ефективність інституту державних секретарів вже підтверджена багаторічним європейським досвідом функціонування публічної адміністрації, а також економічним зростанням держав, у яких його було запроваджено. Фактично в Європейському Союзі немає країн, де б уряди були організовані на якихось інших засадах, а не на розмежуванні функцій та співпраці політично призначуваних міністрів і постійно працюючих державних службовців, очолюваних державним (генеральним, постійним…) секретарем або директором. А отже, ми також можемо і повинні використати перевірені напрацювання, що вже зарекомендували і виправдали себе", - пишуть фахівці.
У 2001-2003 рр. цей пост намагався ввести президент Леонід Кучма, але тоді це робилося в інших цілях і зовсім по-іншому. Фактично це робилося для посилення контролю президента над урядом.
На жаль, перший досвід реалізації ідеї розмежувати політичні та адміністративні функції і повноваження міністрів і державних секретарів дійсно не був успішним, ідея втілювалася в життя непослідовно.
За словами Коліушка і Дерець, для того щоб реформа державного управління була успішною, сприяло реальним змінам в різних галузях і сферах суспільного життя, запровадження посад державних секретарів міністерств повинно поєднуватися з низкою інших ключових реформ.
"Ця надія має шанс виправдатися тільки тоді, коли і влада, і суспільство дуже відповідально поставляться до комплексного реформування виконавчої влади України", - пишуть експерти.
Більше читайте у статті Ігоря Коліушка та Вікторії Дерець "Державні секретарі міністерств: старт нової управлінської реформи" у свіжому номері "Дзеркала тижня. Україна".