Російська технологія окупації не вирізняється оригінальністю і свого часу застосовувалася нацистами. Окупант грає на страхах людей, які змушені контактувати із ним на захоплених територіях, однак бояться здатися «зрадниками» українцям на вільних.
Жителі різних окупованих територій України проходять схожі етапи сприйняття ситуації – від віри у швидке закінчення окупації та повернення до колишнього життя до готовності прийняти будь-яку стабілізацію ситуації, пояснюють Олександр Клюжев і Анатолій Бондарчук у статті «ОКУПОВАНІ. Як змінюються жителі ТОТ і чому час має значення».
Що довше окупант перебуває на українських землях, то більше громадяни змушені з ним взаємодіяти, що породжує страхи, що люди на вільній території «не зрозуміють». РФ активно підживлює ці страхи, переконуючи людей у «заплямованості» перед Україною та безальтернативності окупації.
Військовий психолог Олег Покальчук пояснює, що так само діяли нацисти за часів Другої світової війни: спочатку – терор, потім так звана операція «Ніч і туман», коли люди зникали без суду і слідства.
«Відповідно, це спирається на алгоритми динаміки людської поведінки, яка спочатку намагається примітизуватися до свого виживання, а потім шукати можливості соціалізації, якщо нова соціалізація буде видаватися незворотною», – пояснює експерт.
Динаміка цієї нової соціалізації налічує приблизно 2,5–3 роки. Тож через певний період люди адаптуються і приймають нові правила гри, подобаються вони їм чи ні. Вже після деокупації вони зможуть інакше оцінювати динаміку свого життя в окупації, але людська поведінка є стандартною.
Покальчук нагадує, що у Франції Рух спротиву був дуже невеликим на початку, і складався з іспанців, євреїв, німецьких комуністів і радянських військових, які втекли. А вже заднім числом, коли дійшло до гарячого, всі побігли записуватися до партизанів, у Рух спротиву.
Таким чином, час перебування в окупації має критичне значення. Умовно кажучи, якби Донбас було деокуповано ще 2017 року, в України було б значно більше шансів на соціальну та політичну реінтеграцію населення, яке там залишилося.
Крім нацистського досвіду, Росія спирається на радянський тип пропаганди без абсолютного врахування реальності. Це одночасно її і слабка, і сильна сторони. Російська пропаганда лише здається карикатурною та відірваною від реальності, але якщо її регулярно вживати, вона перетворюється на ефективну отруту.
Усвідомлення стандартної динаміки окупації в усій її буденності має попередити спокусу перекласти відповідальність на жителів окупованих територій, що гратиме на руку Росії.
«Якщо ви там чогось не розумієте або не знаєте, то воно для вас значно далі і тривожніше, є потенційним носієм певної небезпеки. Я думаю, що це буде серйозною соціальною проблемою, яка зараз, власне, народжується. Тому що люди в тилу свідомо і підсвідомо намагаються відмежуватися від реалій та обставин війни», - попереджає Покальчук.
Показною високою патріотичністю, яка не завжди проявляється у діях, деякі люди хочуть убезпечити себе ментально від війни, приносячи в жертву тих, хто перебуває на окупованих територіях, пояснює психолог.
Тому ніколи не треба забувати, що люди перебувають саме в окупації, яка неминуче визначає їхню поведінку. Першочерговою проблемою є сама окупація з боку Росії, а не те, як люди в ній виживають. Тим паче, що інформацію про життя в окупації часто подають інформаційні джерела окупанта, які в цій війні мають власні інтереси.
Проєкт «ОКУПОВАНІ» реалізується громадянською мережею «ОПОРА».
Чи існує стандартна технологія окупації, яку реалізовує Росія на різних територіях України? Як відрізнити виживання від колабораціонізму? І як державі зберегти довіру жителів тимчасово окупованих територій і не допустити прірви між тими, хто був у окупації, і тими, хто її уникнув? Читайте в матеріалі Олександра Клюжева та Анатолія Бондарчука «ОКУПОВАНІ. Як змінюються жителі ТОТ і чому час має значення».