Існують як мінімум три важливі причини, що обгрунтовують необхідність конституційної реформи. Таку думку висловив голова правління Центру політико-правових реформ, член Конституційної асамблеї Ігор Коліушко.
По-перше, на його думку, на момент прийняття Конституції в 1996 році українські законодавці не мали достатніх знань і досвіду для належного затвердження конституційних принципів функціонування та розвитку деяких інститутів.
«Це призвело до недоліків конституційних положень чи навіть некоректного відображення цілих правових інститутів. Наприклад, недостатнє розуміння доктрини прав людини призвело до того, що соціально-економічні права було закріплено в такій самій правовій формі, як і основоположні права та свободи людини. Механізм організації влади не відповідає засадам змішаної республіки. Недоліки в регулюванні центрального рівня виконавчої влади, зокрема використання невизначеного поняття «інші центральні органи виконавчої влади», перешкодили коректному проведенню адміністративної реформи. Було закладено не найкращі основи для розвитку місцевого самоврядування, а регіональне самоврядування не передбачене Конституцією взагалі», - зазначив експерт.
По-друге, стверджує автор, ідеї значної кількості конституційних положень були спотворені при застосуванні відповідних норм.
«Вади конституційних положень використовувалися суб’єктами політичних відносин їх для того, аби привласнити собі якомога більше повноважень, уникнути відповідальності. Низка положень порушувалася й ігнорувалася владними суб’єктами. Під час підготовки та проведення конституційної реформи можна ідентифікувати всі проблеми застосування Конституції і встановити додаткові гарантії, що захищатимуть від зловживань владними суб’єктами на майбутнє», - підкреслив автор.
По-третє, на думку члена Конституційної асамблеї, легітимність Конституції на даний момент є сумнівною.
«Першого удару по ній завдали внесенням змін у 2004 році. Шкоди було завдано не лише порушенням процедури, а й мотивацією змін та самим їх необдуманим змістом. Другим ударом стало рішення Конституційного суду від 30 вересня 2010 року, яким КС постановив визнати такими, що не відповідають Конституції, зміни 2004 року (це після неодноразового застосування та тлумачення відповідних конституційних норм самим судом), і відновити дію попередньої редакції Конституції України. Внаслідок цього рішення в Україні змінилося конституційне регулювання, що є парадоксом у практиці конституціоналізму. Саме через це Парламентська асамблея Ради Європи у своїй резолюції №1755 від 4 жовтня 2010 року «Функціонування демократичних інституцій в Україні» закликала Верховну Раду «ініціювати всеосяжний процес конституційної реформи з метою приведення Конституції України у повну відповідність до європейських стандартів». І ще одного удару по легітимності Конституції було завдано під час внесення до неї змін 1 лютого 2011 року, коли серед тих, хто голосував за відповідне рішення, опинився навіть депутат, котрий на час голосування перебував за кордоном і мав при собі картку для голосування. Немає гарантії, що він був єдиним, за кого проголосували всупереч його волі», - резюмував він.
Названі вище проблеми, на думку експерта, не можуть бути вирішені інакше, як шляхом конституційної реформи.
Докладніше читайте в статті Ігоря Коліушка «Старт або фальстарт конституційної реформи?» в свіжому номері «Дзеркала тижня. Україна». !zn
Читайте також:
Конституція майбутнього або констатація минулого
Товариство атаки споживачів
Конституційна асамблея - шанс модернізувати країну, або Методологія демократії «без прикметників»
Янукович пообіцяв врахувати кращий досвід інших країн у ході конституційного будівництва