Україна вважається однією з лідируючих країн у Європі за кількістю порушень прав громадян. Це офіційно на папері. А фактично в Україні діє державний механізм, спрямований на знищення кожної людини, яка переступить поріг камери в СІЗО. На прикладі однієї незаконно засудженої людини ми продемонструємо роботу всієї судової і правоохоронної систем в Україні.
21 червня 2011 року Калінінський районний суд м. Донецька у складі колегії суддів Олександра Гавриленка - головуючий, Олександра Домарєва та Алли Іванової визнав керуючу відділенням №1 ЗАТ «Донміськбанк» у м. Єнакієве Оксану Єлисєєву винною за статтями 191 ч. 5, 209 ч. 3, 28 ч. 3, 366 ч. 2 Кримінального кодексу України і присудив покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на три роки з конфіскацією коштів на суму 353 500,00 грн., отриманих злочинним шляхом, та з конфіскацією всього особистого майна.
Найкращий аргумент - міркування слідчого?
Наприкінці березня 2007 року харківська фірма ТОВ «Укан» звернулася у відділення №1 ЗАТ «Донміськбанк», що розміщувалося в м. Єнакієве Донецької області, із заявкою на видачу кредиту на суму 1 400 000 дол. Згідно з курсом валют, установленим Нацбанком на той час, загальна сума кредиту становила 7 070 000 грн. Кредитний комітет банку розглянув заявку ТОВ «Укан» і задовольнив її, взявши під заставу кредиту майно ТОВ «Укан» і поручителя ПФ «Весна» на загальну суму 9 854 253 грн.
Коли настала фінансова криза, ТОВ «Укан» припинило виплату кредиту (на лютий 2008 року було сплачено 16 666,67 дол. тіла кредиту і 47 600 дол. за користування кредитом). 17 серпня 2009 року Господарський суд Харківської області прийняв рішення стягнути з ТОВ «Укан» на користь ЗАТ «Донміськбанк» 1 781 805,15 дол.
Того ж року в органи МВС Донецької області подав заяву Сергій Яшта - юрист ТОВ «Юридична фірма «Воропаєв і партнери». На підставі заяви Сергія Яшти УБОЗ МВС Донецької області порушив кримінальну справу проти власника ТОВ «Укан» і ПФ «Весна» Ігоря Аранова та його партнера Геннадія Чижевського, а також директора ТОВ «Укан» і ПФ «Весна» Олени Соколової. Серед підозрюваних у розкраданні та відмиванні коштів кредиту опинилася й керуюча відділенням №1 ЗАТ «Донміськбанк» у м. Єнакієве Оксана Єлисєєва.
Згідно з версією слідчого слідчої частини УБОЗ у Донецькій області Дмитра Гасана, групою у складі зазначених чотирьох осіб був розроблений злочинний план із метою розкрадання коштів кредиту. На думку слідчого, злочинна група отримала незаконним шляхом, а потім, використовуючи різні фірми, оготівкувала кошти кредиту.
Оксану Єлисєєву обвинуватили в розкраданні чужого майна з використанням службового становища, а також у легалізації (відмиванні) доходів, отриманих злочинних шляхом, та в службовій підробці.
Оскільки ст. 209 Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом, то кримінальна справа має передбачати заволодіння такими грішми злочинним шляхом. Тут ідеться про кошти кредиту.
За логікою, першими в ланцюжку підозрюваних і свідків у справі про розкрадання коштів повинні стати члени кредитного комітету (Оксана Єлисєєва не входила до його складу), які прийняли рішення про видачу кредиту. Однак суд відмовив захисту в клопотанні взяти свідчення членів кредитного комітету. Слідство аргументувало це тим, що члени кредитного комітету не могли завадити злочинній змові, оскільки були службовий підлог та підробка документів.
В обвинувальному висновку та у вироку суду є фраза, що Оксана Єлисєєва внесла до офіційних документів свідомо неправдиві відомості. Тільки за це суд виніс їй вирок у вигляді трьох років позбавлення волі. Але ні в обвинувальному висновку, ні у вироку суду не зазначено, які саме неправдиві відомості і в які документи були внесені Оксаною Єлисєєвою. Складається враження, що суд повірив на слово обвинувальному висновку Дмитра Гасана, яке завізував заступник прокурора Донецької області Олександр Нестеренко.
Проте найбільше у цій справі дивує версія слідчого про оготівковування коштів. По-перше, як випливає з вироку, після отримання коштів кредиту фірма «Укан» перерахувала 6 990 000 грн. на рахунки підприємств ТОВ «Рівень-1», ТОВ «Східагропродукт» і ПП ПФ «Ліспромцентр». Цитата з вироку: «Для наступного переведення коштів із безготівкової форми в готівкову кошти з розрахункових рахунків ТОВ «Рівень-1», ТОВ «Східагропродукт» перераховувалися на розрахункові рахунки інших невстановлених у ході досудового слідства підприємств, які здійснювали оптово-роздрібну торгівлю як за безготівковий, так і за готівковий рахунок…». Це сказано в обвинуваченні слідчого.
Як бачимо, слідчому було відомо, що оготівковували гроші підприємств, які займалися оптово-роздрібною торгівлею. Але назви цих підприємств слідчому були невідомі. Як слідство могло встановити факт оготівковування грошей, якщо не встановило розрахункових рахунків підприємств? А якщо встановило рахунки підприємств, то де ж співучасники - керівники фірм, які здійснювали оготівковування?
По-друге, дивує рентабельність оготівковування. За різними оцінками, оготівковування грошей у 2007 році здійснювалося за плату, що становила 5-10% від суми. Але суд стверджує, що 6 990 000 грн., переведені за безготівковим розрахунком невідомим фірмам, були оготівковані на суму 7 023 000 грн. Таким чином, не злочинна група платила за оготівковування коштів кредиту, а фірма(и), що проводила оготівковування, доплатила злочинцям 33 000 грн. за користування її послугами. Такого роду діяльність могла б виявитися не менш вигідною інвестицією, ніж розміщення грошей у банк під відсотки.
Втім, суд не дає відповідей і на запитання, звідки з’явилася така точна сума, як 7 023 000 грн. готівкою, яку невідомо яким чином взяла Оксана Єлисєєва. Протоколу про затримання і вилучення такої суми немає.
Докладний аналіз обвинувального висновку та вироку суду показує: доказів вини Оксани Єлисєєвої у суді представлено не було.
За основний доказ вини Оксани Єлисєєвої суд узяв акт документальної перевірки за фактом видачі кредиту ТОВ «Укан», підписаний начальником відділу внутрішнього аудиту ЗАТ «Донміськбанк». Цитата з вироку: «Згідно з актом документальної перевірки за фактом видачі кредиту ТОВ «Фірма «Укан», проведеної начальником відділу внутрішнього аудиту ЗАТ «Донміськбанк», при видачі кредиту за договором №06 від 14.04.2007 р. керуючою відділення Єлисєєвою О.Ю. були порушені вимоги ст. 15 Закону України «Про заставу» і п. 2 розділу VII Положення про роботу з заставою при проведенні кредитних операцій, затвердженого протоколом Правління ЗАТ «Донміськбанк» №143 від 22.06.04 р. у частині несвоєчасної реєстрації застави рухомого майна в реєстрі обтяжень рухомого майна, що призвело до заподіяння збитків банку».
Цікаво, що суд не вказав величини збитків банку, адже сума могла становити 1 гривню, 10 гривень чи навіть 100 млн. грн - усе це будуть збитки банку. Яких саме збитків було завдано банку, у вироку не зазначається.
Незважаючи на вимоги Кримінально-процесуального кодексу України, суд узяв за доказ вини людини акт перевірки, який не є експертним висновком, отже, не має доказової сили для слідства та суду. Інакше кажучи, згідно з таким принципом правосуддя, до в’язниці мають сісти всі співробітники, на яких були написані акти документальної перевірки керівниками внутрішнього аудиту. Втім, за таким принципом правосуддя може бути засуджена будь-яка людина на підставі будь-якого висновку будь-якого керівника.
Крім того, сам акт перевірки не має стосунку до обвинувачення, оскільки вказує на заподіяння збитків банку, а не на розкрадання коштів, службовий підлог чи відмивання грошей. Цей акт міг би бути приводом до окремого судового розгляду, якби було проведено судову експертизу, що показала б збитки, завдані діями працівника банку. За весь період досудового і судового процесу з боку ЗАТ «Донміськбанк» не було подано жодної заяви про збитки банку.
Понад те, рішення Господарського суду Харківської області про стягнення з ТОВ «Укан» 1 781 805,15 дол. на користь ЗАТ «Донміськбанк» є свідченням і доказом того, що невиплата кредиту в даному разі перебуває у сфері господарських відносин між юридичними особами, а не є предметом кримінального процесу.
Скорботний список
Згідно з даними Державної судової адміністрації, в Україні діє 768 судів загальної юрисдикції, з яких місцевих загальних судів - 666. За даними Вищої кваліфікаційної комісії суддів, кількість загальних місцевих судів трохи більша - їх 720, у них працюють 5472 судді, які щорічно виносять сотні тисяч рішень та вироків.
Даємо читачам можливість ознайомитися з унікальною статистикою.
У середньому 0,25% із загальної кількості підсудних удається вийти на волю. Можна гадати, тим, у кого вистачило грошей на хабар суддям.
Ще невелика група людей виходить на волю в результаті рішень, прийнятих в апеляційних судах. У 2005 році було звільнено з-під варти 760 людей, у 2006-му - 696, 2007-му - 661, 2008-му - 653, 2009-му - 511, 2010-му - 594, за перше півріччя 2011 року - 290 людей. Кількість апеляційних скарг зростає рік у рік (якщо в 2005 році їх було 157 336, то в 2010-му - 758 479), а кількість скасування рішень судів першої інстанції і, як наслідок, звільнення невинних людей з-під варти зменшується.
У середньому 500 000 людей щорічно прибувають у слідчі ізолятори, в яких є лише 36 992 місця (в 2011 році - 34 817). Але вийти зі слідчого ізолятора вдається мало кому.
Державна пенітенціарна служба офіційно не володіє даними про те, скільки людей сидять понад два-п’ять і більше років у слідчих ізоляторах. Така інформація могла б викликати скандал, тому вся офіційна статистика обмежується терміном півтора року - максимально дозволеним за Кримінально-процесуальним кодексом.
Якщо звернути увагу на восьму колонку, то буде очевидно, що з 2009 року кількість тих, хто перебуває в СІЗО більше півтора року, почала зростати. Це пов’язано з тим, що люди, котрі потрапили в СІЗО у попередні роки, не вийшли і з різних причин ще не дочекалися вироку суду першої інстанції (див. табл.3).
Згідно з офіційною інформацією, немає конкретних відповідальних осіб, які б відповідали за всі ці дані. На думку чиновників, це свідчить про те, що правоохоронна і судова система дають збої, роблять помилки. Система, але не конкретні судді чи прокурори.
За період із 2005 року по 25 листопада 2011 року Вищою радою юстиції було прийнято лише 15 рішень про внесення подання на звільнення суддів у зв’язку з набранням чинності обвинувальними вироками проти них, а саме: 2005 рік - 0, 2006-й - 2, 2007-й - 0, 2008-й - 1, 2009-й - 0, 2010-й - 10, 2011 рік (станом на 25 листопада) - 2. За період з вересня 2010 року по грудень 2011 року Вищою кваліфікаційною комісією було прийнято 14 рішень про відсторонення суддів від посади у зв’язку з їх притягненням до кримінальної відповідальності.
Це й не дивно, адже суддів там карати не люблять. Цитую рішення Вищої кваліфікаційної комісії на скаргу адвоката Оксани Єлисєєвої Андрія Айдинова на суддю Олександра Гавриленка:
«Таким чином, обставини, викладені заявником у скарзі, у частині незабезпечення права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи під час перевірки знайшли підтвердження, але перевіркою з’ясовано, що заявник відмовився від ознайомлення з матеріалами справи заявою від 12.10.2011 (з моменту подачі скарги минуло два місяці. - Ред.).
Крім цього, комісія відзначає, що у своїй скарзі адвокат Айдинов А.Г. не порушує питання про притягнення судді до відповідальності…». Комісія вирішила, що, з огляду на викладені обставини, немає підстав для порушення дисциплінарної справи. Тобто факт порушення суддею законодавства є, і про цей факт комісії відомо. Але якщо ніхто не просить суддю покарати, то навіщо його карати?
2010 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України надійшло 6108 скарг на дії суддів, із них 480 - на дії суддів Донецької області. У 2011 році - 17538 скарг. Станом на 27 жовтня 2011 року лише 52 судді були притягнуті до дисциплінарної відповідальності. Це означає, що тільки 0,3% скарг приводять до дисциплінарних наслідків для суддів, або те, що 99,7% скарг на суддів - безпідставні.
Тому не дивно, що колегія суддів, яка винесла вирок Оксані Єлисєєвій, продовжує працювати в суді. На дії головуючого Олександра Гавриленка надходили дві скарги, за якими було відмовлено в дисциплінарному провадженні. Аналогічна ситуація відбулася з Олександром Домарєвим. А на суддю Аллу Іванову надійшло 14 скарг, за 12 з яких не виявлено підстав для дисциплінарного провадження, а з двох - проводиться перевірка. Судячи з представленої вище статистики, на одне притягнення судді до дисциплінарної відповідальності припадає 336 скарг, за якими відмовлено в дисциплінарному провадженні.
Ще одну статистику скарг веде Вища рада юстиції. Зокрема, у 2008 році до Вищої ради юстиції на дії суддів надійшло 4929 скарг, у 2009-му - 4533, у 2010-му - 8587, із січня по вересень 2011 року - 7356.
Утім, отримати офіційну відповідь на запитання, чи є хабарництво в українських судах, неможливо. Судячи з офіційних відповідей, жоден орган в Україні не є розпорядником інформації про кількість випадків хабарництва серед суддів: ні Генеральна прокуратура, ні Вища рада юстиції, ні Вища кваліфікаційна комісія суддів, ні Уповноважений із прав людини.
Омбудсмен краще будує будинки, ніж захищає права людей
Виконуючи свої посадові обов’язки з відправлення правосуддя, судді несуть за свої дії, зокрема, й кримінальну відповідальність у разі наявності в їхніх діях складу злочину. Уповноважені органи державної влади зобов’язані реагувати на інформацію про такі кроки, що надходить до них.
Як з’ясувалося, найшвидше реагує на звернення про порушення прав людини Уповноважений Верховної Ради України (ВР) із прав людини (омбудсмен), посаду якого вже понад
13 років обіймає Ніна Карпачова. Оперативність викликана тим, що чиновники використовують шаблон «відписки». Судячи з правового лікнепу в листі Уповноваженого ВР із прав людини, в Україні питання правосуддя, а також питання законності досудового та судового процесу вирішуються лише в судах.
Незважаючи на наше прохання не залучати до перевірки викладених нами фактів співробітників прокуратури та МВС м. Донецька й Донецької області (з огляду на високу ймовірність упередженого ставлення з їхнього боку), наше звернення перенаправили в прокуратуру Донецької області. Туди, де візували вирок Оксані Єлисєєвій.
Крім того, у секретаріаті Уповноваженого із прав людини заявили, що уповноважений не може впливати на суд із метою прийняття того чи іншого рішення. Але в Законі України (ст. 13, п. 9) «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передбачено право уповноваженого бути присутнім на засіданнях судів будь-яких інстанцій, брати участь у судових процесах. До обов’язків уповноваженого входить, цитуємо: «Забезпечувати виконання покладених на нього функцій і повною мірою користуватися наданими йому правами». Згідно зі ст. 3 п. 3 закону, метою діяльності уповноваженого є запобігання порушенням прав і свобод людини та громадянина або сприяння їх відновленню. Інакше кажучи, відмова Ніни Карпачової у сприянні громадянину в питанні відновлення його прав є прямим порушенням присяги та закону про обмудсмена.
До слова, на виконання своїх функцій Уповноважений з прав людини у 2010 році отримав 21,3 млн. грн., 2011-му - 22,97 млн. грн., з яких 450 тис. грн. мають піти на купівлю автомобіля, майже 1,2 млн. грн. - на нові меблі, майже 2,2 млн. грн. - на реконструкцію будівлі на вул. Інститутській, 21/8. З 2005 року по 2010-й уповноваженим на реконструкцію будівель витрачалося в середньому 4 млн. грн. на рік (за винятком 2009 р.) - загалом 20,5 млн. грн., не рахуючи видатків 2011 року.
У своєму виступі у Верховній Раді від 14 січня 2011 року Ніна Карпачова заявила: «Як наголошувалось у публічних виступах Омбудсмена України, особливо нелюдяним є ставлення до затриманих з боку працівників Шевченківського районного управління міліції міста Києва, що підтверджується низкою проваджень. Особливого резонансу в суспільстві набула справа про загибель 20-річного студента Ігоря Індила. Нині у Деснянському районному суді міста Києва розглядається справа стосовно двох співробітників цього райуправління. Працівник секретаріату Уповноваженого з прав людини, маючи лише права представника потерпілих, намагається добитися справедливого судового рішення у цій справі».
Якщо порівняти дві цитати одного чиновника, то, відповідно до отриманої нами відповіді, уповноважений не міг представляти інтереси загиблого, домагаючись судового рішення, оскільки уповноважений «не може впливати на суд з метою ухвалення того чи іншого рішення».
Або ж уповноважений може впливати на суд, а точніше, брати участь у судових процесах з метою ухвалення того чи іншого рішення, але робить це тільки в особливо резонансних випадках, які дають уповноваженому змогу постати в позитивному ракурсі за широкої медіапідтримки.
Генеральна прокуратура своїх не здає
За наявними даними, до Генеральної прокуратури надійшло не менш як три різні звернення про злочин проти Оксани Єлисєєвої: від адвоката Андрія Айдинова, від ГО «Агентство журналістських досліджень» (АЖД) та від народного депутата Павла Жебрівського. Згідно зі ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України, досудове слідство щодо злочинів, які передбачено статтями Кримінального кодексу: 364 (зловживання владою), 365 (перевищення влади), 368 (одержання хабара), проводиться слідчими прокуратури (підслідність прокуратури).
Згідно зі статтями 94, 95 і 97 Кримінально-процесуального кодексу України, прокурор, слідчий або орган дізнання зобов’язаний у триденний строк порушити кримінальну справу (або відмовити в її порушенні) або направити заяву (звернення) за належністю.
На сьогодні АЖД отримало не менше ніж сім відповідей від прокуратури Донецької області. Суть їх полягає в такому: вирок Калінінського районного суду м. Донецька не набрав законної сили, оскільки оскаржений в Апеляційному суді Донецької області, тому причин для проведення перевірки немає.
Інакше кажучи, прокуратура Донецької області офіційно заявила про те, що будь-який суддя, прокурор, слідчий мають право вчиняти будь-які злочини проти людини, поки в їхній правоті не засумнівається суд апеляційної інстанції.
Незважаючи на те що Закон України «Про прокуратуру» прямо вказує на обов’язок органів прокуратури сприяти розкриттю злочинів, захисту громадян від злочинних замахів, співробітники прокуратури Донецької області вживають усіх можливих заходів для захисту колишнього заступника прокурора Донецької області Олександра Нестеренка і трьох суддів Калінінського районного суду Олександра Гавриленка, Олександра Домарєва та Алли Іванової від кримінальної відповідальності.
Очевидно, що в разі проведення перевірки співробітники прокуратури муситимуть порушити кримінальну справу проти вказаних вище осіб.
Втім, як стверджують неофіційні джерела, близькі до Генеральної прокуратури, слідчі і прокурори на ігнорування прав громадян мають моральне право. Річ у тім, що, за неофіційною інформацією, ще у 2010 році, щоб отримати посаду слідчого у столичній прокуратурі, необхідно було заплатити 50 тис. дол. У прокуратурі Донецької області цей внесок пропонувався на рівні 30 тис. дол. Це призвело до того, що з 2010 року в регіональні прокуратури пішов наплив багатих, переважно молодих людей з юридичною освітою чи без неї, які інвестували свої або батьківські гроші у новий «прокурорський бізнес». За деякими оцінками, такі інвестиції повертаються за рахунок хабарів протягом шести місяців.
Безперечно, можна припустити, що хабарництво в органах прокуратури є наслідком низьких зарплат для прокурорсько-слідчих працівників. Справді, посадовий оклад прокурора становить 2075 грн., а старшого прокурора - 2250 грн. До слова, тільки на ремонт, реконструкцію та прибудови до будівель Генеральної прокуратури України у 2011 році було виділено й витрачено 157 млн. грн., а модернізація веб-порталу Генеральної прокуратури України обійшлася платникам податків в 1,1 млн. грн. (137 тис. дол.).
Протягом 2005-2011 років до дисциплінарної відповідальності було притягнуто: за 2005 рік - 869 прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури, за 2006-й - 863, 2007-й - 828, 2008-й - 658, 2009-й - 619, 2010-й - 602, за 10 місяців
2011 року - 657. За вчинення корупційних злочинів до кримінальної відповідальності у 2005 році притягнуто сімох співробітників органів прокуратури (з них п’ятеро пов’язані з хабарництвом), у 2006-му - шістьох (п’ятьох за хабарі), 2007-му - двох (одного за хабарі), 2008-му - п’ятьох (за хабарі), 2009-му - 16 (дев’ятьох за хабарі), 2010-2011-му (сімох за хабарі), за десять місяців 2011 року - 18
(15 за хабарі).
Якщо припустити, що на сьогодні хабарі беруть майже всі прокурорсько-слідчі співробітники органів прокуратури, про що свідчать адвокати та засоби масової інформації, то стає очевидно, що заарештовують тільки невеличку їх частину. Ймовірно, тих, хто попався або становить загрозу для стабільної роботи всієї системи.
Безплатно тільки пташки співають?
Розуміючи заангажованість прокуратури, ми надіслали звернення до Служби безпеки України, але відповіді на нього не отримали. По копію повідомлення про перенаправлення звернення до Генпрокуратури необхідно було їхати у приймальню СБУ.
На думку співробітників СБУ, їхня служба повинна займатися виключно розвідкою та контррозвідкою, а порушення законів за статтями 364, 365, 367 Кримінального кодексу належить до підслідності органів прокуратури.
Ще в 1991-1992 роках у складі Служби безпеки було створено управління «К» (головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю), а 1993 року ухвалили Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю». Згідно зі статтями 5, 8-11, 13-20, боротьбу з організованою злочинністю в Україні разом з іншими органами здійснює Служба безпеки України, а саме управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю.
Мало того, на журналістський запит, зокрема, чи мають право співробітники ГУ по боротьбі з корупцією та оргзлочинністю порушувати кримінальні справи за статтями 364, 365, 386 Кримінального кодексу України, заступник начальника управління «К» Д.Білоус відповів: «Правову підставу прийняття рішень про порушення кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених ст. 364, 365, 386 КК України, становлять вимоги КПК і Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».
Останній закон зобов’язує співробітників СБУ проводити перевірки за фактами або при підозрі про існування і/або діяльність організованої злочинності.
Ми написали скаргу в СБУ з вимогою повторно розглянути звернення і почати перевірку за викладеними фактами. У черговій відповіді було написано, що ці статті не є підслідністю СБУ.
Використовуючи моніторингові системи, ми виявили, що Служба безпеки регулярно проводить перевірки за всіма трьома статтями - 364, 365 і 368 - Кримінального кодексу України. На момент написання звіту на офіційному сайті СБУ була інформація про сім випадків затримання співробітниками СБУ посадових осіб за фактами отримання хабара (ст. 368 КК). Мало того, згідно зі звітом СБУ про результати роботи за 2011 рік, завдяки їхнім співробітникам у сфері протидії корупції було порушено 36 кримінальних справ проти співробітників органів судової влади, п’ятьох із них засуджено. За напрямком протидії організованій злочинності виявлено і припинено діяльність
85 організованих злочинних груп, проти членів яких порушено 99 кримінальних справ.
До слова, на забезпечення діяльності підрозділів СБУ по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю у 2008 році було виділено 14,5 млн. грн., у 2009-му - 5,3 млн. грн., 2010-му - 5,2 млн. грн. і в 2011-му -
5,6 млн. грн.
Причиною такого однобічного і непрозорого підходу до проведення перевірок за заявами про злочини за ознаками статей 364, 365 і 368 КК України є те, що співробітники СБУ, керуючись своїм бажанням, можуть узяти участь у перевірці фактів, навіть порушити кримінальну справу за зазначеними статтями або відмовити в проведенні перевірки. І для відмови є підставою стаття 112 Кримінально-процесуального кодексу, що визначає підслідність кримінальних статей. Таким чином, співробітники СБУ реагують на заяви про корупційні злочини або ж про факти діяльності організованої злочинної групи маючи інтерес.
Жоден з органів, зазначених у статті, не погодився дати коментар для АЖД. Відмовилися прокоментувати дії своїх співробітників і в ТОВ «Юридична фірма «Воропаєв і партнери». Втім, Сергій Яшта своїми діями дає відповіді майже на всі запитання, які виниклі стосовно зазначеної справи. Чому Сергій Яшта написав заяву про порушення кримінальної справи? Чому слідчий Дмитро Гасан сфабрикував справу? Чому заступник прокурора Донецької області Олександр Нестеренко підписав обвинувальний висновок? Чому колегія суддів винесла вирок? Чому прокуратура Донецької області відмовляється проводити перевірку?
Юрист ТОВ «Юридична фірма «Воропаєв і партнери» Сергій Яшта від імені ЗАТ «Донміськбанк» виступив у процесі цивільним позивачем з вимогою відшкодувати збитки на 14 млн. грн. Цієї суми вистачить, щоб покрити всі витрати, пов’язані з організацією кримінальної справи проти Оксани Єлисєєвої. Цієї суми вистачить, щоб не було «своїх» покараних. Щоб система продовжувала справно працювати. Привілейовані особи вже знайшли тих, хто відсидить за все це свято життя. За чужий злочин.
Згідно з Кримінальним кодексом України, якби кілька людей ув’язнили іншу людину в клітці, позбавили її волі, задоволень, благ, привілеїв і чогось від неї вимагали, то такі люди порушили б мінімум дві статті КК України (127, 146), за що їм загрожувало б покарання у вигляді позбавлення волі до десяти років. Але це дозволено робити безкарно правоохоронній системі, яку очолюють генеральний прокурор Віктор Пшонка, в.о. голови СБУ Володимир Рокитський, міністр МВС Віталій Захарченко, та судовій системі, яку очолюють голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ігор Самсін, голова Вищої ради юстиції Володимир Колесниченко, а також голови судів. Усі ці люди і очолюють органи, що утворюють злочинну систему, яка щорічно незаконно позбавляє волі тисячі людей.