Як для військовослужбовців, так і для цивільних осіб у теперішніх реаліях питання складання заповіту та спадкування є дуже актуальним. Адже заповіт може стати надійним інструментом і гарантією того, що майно буде розподілено відповідно до бажань його власника. Водночас для багатьох це питання досі залишається складним і незрозумілим. Тому в статті ми зосередимося на спадкуванні за заповітом, а також закцентуємо увагу на юридичних нюансах, які варто враховувати, щоби захистити власні інтереси.
Суть і форма
Кожна особа, яка досягла повної цивільної дієздатності, тобто 18 років, на випадок смерті має право особисто розпорядитися своїм майном — скласти заповіт. Заповідач може призначити спадкоємцями одну або кілька осіб (незалежно від наявності в нього з цими особами сімейних, родинних відносин), юридичну особу (підприємство) або навіть державу, а також може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.
Спадкоємцями за заповітом, як і за законом, можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця й народжені живими після відкриття спадщини.
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
Заповідач може призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини (смерті заповідача або оголошення його померлим), не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов у заповіті (заповіт із умовою).
Крім того, законодавством передбачено складання спільного заповіту — його може скласти подружжя щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Цивільним кодексом визначено обов’язкові вимоги до форми заповіту. Так, заповіт складається в письмовій формі (власноруч або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, нотаріусом зі слів спадкодавця) із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписується заповідачем, посвідчується нотаріусом або уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування (в разі відсутності в населеному пункті нотаріуса) або іншими посадовими чи службовими особами.
Посвідчити заповіт можуть й інші відповідальні особи. Приміром, заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї й члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цієї частини, з’єднання, установи або закладу.
Такі заповіти посвідчуються при свідках та підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабміном.
Секретний заповіт
Спадкодавець також має право скласти секретний заповіт, який він подає нотаріусу в заклеєному конверті з власноручним підписом на ньому та який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом, поміщається в інший конверт і опечатується.
Нотаріус оголошує секретний заповіт після одержання інформації про відкриття спадщини, призначивши день оголошення змісту заповіту та повідомивши про це членів сім’ї та родичів спадкодавця, місце проживання яких йому відоме, або розмістивши об’яву в друкованих медіа про день оголошення заповіту. Він відкриває конверт із заповітом та оголошує зміст останнього в присутності заінтересованих осіб і двох свідків, після чого складається протокол із зазначенням усього змісту заповіту, який підписують нотаріус і свідки.
Однак є підводні камені, про які більшість спадкодавців і спадкоємців не знає. Навіть за наявності заповіту особи, які мають право на обов’язкову частку в спадщині, спадкуватимуть таку частку в спадковому майні, тому частка спадкоємця за заповітом у спадковому майні зменшиться на таку обов’язкову частку.
До осіб, які мають право на обов’язкову частку, належать: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (визнані інвалідами в установленому законом порядку незалежно від групи інвалідності), непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки — незалежно від змісту заповіту вони спадкують половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Заповідач не може в заповіті позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині.
Також заповідачі у більшості випадків не знають, що в разі смерті особи, позбавленої права на спадкування, до смерті самого заповідача позбавлення її права на спадкування втрачає чинність, тому діти (онуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.
З огляду на це варто час від часу оновлювати заповіт, аби фактичне спадкування відповідало дійсній волі заповідача.
Заповідальний відказ
Окрім того, спадкодавець може зробити в заповіті заповідальний відказ, тобто доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи.
Особами, на користь яких у заповіті вчиняється заповідальний відказ (відказоодержувачами), можуть бути особи, які належать, а також ті, які не належать до спадкоємців за законом.
Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.
Спадкодавець може покласти в заповіті обов’язок на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, надати третій особі право користування ними. Спадкоємець, на якого покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише в межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
Таке право користування житловим будинком, квартирою чи іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі подальшої зміни їх власника.
Однак право відказоодержувача користуватися житловим будинком, квартирою чи іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача й не є підставою для проживання в них членів його сім’ї, якщо в заповіті не зазначено інше.
Після смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини за заповітом, заповідальний відказ втрачає чинність.
Спадкодавець у своєму заповіті також може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця та форми здійснення ритуалу поховання, або до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в особи, призначеної в заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова, визначена в заповіті, має існувати на час відкриття спадщини.
У такому разі право на спадкування в особи, призначеної в заповіті, виникає тільки після виконання визначеної в заповіті умови, а особа, призначена в заповіті, не має права вимагати визнання такої умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї або що настання умови від неї не залежало.
Також варто зазначити, що частина спадщини, не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах у порядку черговості спадкування.
Не варто забувати, що спадкодавець має право у будь-який час скасувати свій заповіт, скласти новий (такий заповіт скасовує попередній повністю або в тій частині, в якій йому суперечить), внести до заповіту зміни.
В умовах війни заповіт набуває особливої важливості. Непередбачуваність подій і зростання ризиків роблять заповіт необхідним документом, що забезпечує розподіл майна відповідно до волі заповідача та зменшує клопоти рідним у разі втрати близької людини.