Після повномасштабного вторгнення українці зачекалися новин про конфіскацію майна зрадників і корупціонерів за кордоном. Але, як і після Революції Гідності, наповнення українського бюджету цими доходами так і не видно.
Скільки майна конфіскували за кордоном у межах виконання вироків судів
За інформацією Мінʼюсту, з моменту відновлення незалежності України і до жовтня 2023 року вітчизняні суди скерували за кордон лише 19 запитів про виконання покарання у вигляді конфіскації майна. Із них два виконано, 13 не виконано, а чотири ще розглядаються.
Якщо порівнювати зі статистикою рішень судів про конфіскацію майна в цілому, то лише за останні п’ять років було винесено понад 6,5 тис. вироків, якими передбачалося покарання у вигляді конфіскації майна. З них за цей час на виконання іноземними компетентними органами було надіслано вісім. Тобто лише один із майже 1000 вироків стосується майна, що перебуває за кордоном.
Звісно, не кожен засуджений володіє майном за кордоном. Але, наприклад, у чотирирічній практиці ВАКС узагалі не було жодного запиту про виконання вироку за кордоном. Хоча НАБУ звітує про те, що станом на 30 червня 2023 року був скерований 1501 запит про міжнародну правову допомогу (МПД), а виконано з них було 1033.
Це свідчить про те, що майно за кордоном, яке фігурує у кримінальних провадженнях, все ж є, але руки до його конфіскації ще не дійшли.
Системність проблеми підтверджує і кількість надісланих запитів на конфіскацію активів за вироками (станом на жовтень 2023 року). З даних на інфографіці 1 видно, що такі запити майже рівномірно розподілені за роками, а отже, 32 роки цій проблемі не приділяли достатньо уваги і роботи над її реальним вирішенням не проводили.
Конфіскація всього майна — пережиток радянської епохи
На жаль, навіть якщо запити про виконання конфіскацій майна за кордоном будуть скеровуватися частіше, ймовірність їхнього успішного виконання залишатиметься низькою.
Значна частина відмов виконувати конфіскацію майна обґрунтовувалася тим, що кримінальні кодекси інших держав дуже часто не передбачають примусового відчуження активів у тій формі, що в Україні. До того ж загалом міжнародні договори переважно орієнтовані на виконання рішень про конфіскацію саме злочинних активів, а не всього майна.
В основоположних конвенціях, які й визначають правила міжнародної конфіскації активів, йдеться про конфіскацію як про покарання і як про захід (спеціальна конфіскація). При цьому та ж Конвенція РЄ про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів визначає, що у будь-якому разі майно, яке конфіскується, повинно мати ознаки злочинного походження. І подібне ж зустрічається у Конвенції ООН проти корупції, Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та інших.
Сучасна практика більшості іноземних держав передбачає, що конфісковувати майно у кримінальних справах можна тоді, коли воно має злочинний характер. Водночас українська правова система декларує, що конфіскація майна відбувається без будь-якого доведення його злочинного походження, а майно, яке таке походження має, підлягає спеціальній конфіскації.
Тому в нашому випадку процес відбувається, як на нашій схемі (див. інфографіку 2).
Привабливішим інструментом для використання за кордоном є спеціальна конфіскація. Однак, як відповіло нам на запит Міністерство юстиції, за десять років існування спецконфіскації за кордон не скерували жодного запиту про її виконання.
Спеціальна конфіскація зрозуміла для іноземних держав. Але застосовувати її складніше, ніж звичайне стягнення в дохід держави всього майна, яким володіє особа, адже для цього потрібно довести звʼязок між активами та кримінальним правопорушенням. Є ще варіант «розширеної» конфіскації, передбачений статтею 100 Кримінального процесуального кодексу України. Але він не узгоджений із відповідними статтями Кримінального кодексу України, саме з цих причин, можемо припустити, його нечасто використовують правоохоронці.
Що не так зі скеруванням запитів про виконання конфіскацій майна
Загалом для виконання конфіскації за кордоном суд повинен скласти відповідний запит про це, перекласти його мовою країни, до якої хочуть звернутися, та надіслати до Мін’юсту для перевірки на відповідність вимогам спеціальної Інструкції.
Наразі Мін’юст не повернув жодного запиту щодо конфіскації майна за вироком до суду за весь період незалежності України. І це можна пояснити, радше, не високим рівнем якості запитів, а їхньою невеликою кількістю.
При надсиланні запитів у порядку міжнародної правової допомоги варто також враховувати, що їхній розгляд може займати тривалий час — від місяців до років. І це дуже серйозна перепона, яка гальмує процес повернення до України злочинних активів.
До відома, з чотирьох запитів, які наразі перебувають на розгляді в іноземних колег, один виконується вже понад рік, ще один — більш як шість років, а один узагалі понад 15.
Пришвидшити цей процес змінами в національному законодавстві неможливо, однак українська влада у змозі створити законодавче та організаційне підґрунтя для контролю за станом розгляду та виконання таких запитів. Зараз цей напрям активізувався через схвалення українським урядом Стратегії повернення активів на 2023–2025 роки.
Крім цього, на розгляді парламенту перебував урядовий законопроєкт №8038, який стосувався внесення змін щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження до КПК України та інших законодавчих актів України. Але профільний комітет його повернув на доопрацювання.
Згаданий проєкт закону загалом врегульовує процес розгляду запиту про розподіл або повернення конфіскованого майна. Наприклад, такі норми особливо актуальні з огляду на те, що наприкінці вересня суд у Сербії присудив ексгенералу СБУ Наумову рік ув’язнення за відмивання грошей. Нагадаємо, що під час огляду його автомобіля було виявлено гроші та діаманти, які, за версією поліції, походять від злочинної діяльності. Відтак, доречно мати в національному законодавстві положення, які врегульовували б повноваження органів кримінальної юстиції у процесі повернення активів.
Один із таких інструментів — міжнародні угоди щодо розподілу та повернення активів в Україну. Наприклад, в законі про АРМА згадується, що Агентство може брати участь у підготовці проєктів таких угод. Однак жодної такої угоди досі не укладено.
Попри це все, варто відзначити позитивно роботу департаменту Мінʼюсту, який відповідає за скерування запитів у сфері міжнародного виконання рішень. Цей департамент консультує суди щодо підготовки запитів, проводить спеціальні навчання для суддів і працівників судів, а також звертався до Верховного суду з питань узагальнення практики міжнародного виконання вироків.
Якісні та кількісні міжнародні домовленості у сфері виконання конфіскацій
Навіть якщо запит складений якісно, це не гарантує виконання вироку через специфіку міжнародних домовленостей з деякими державами. Причин цьому кілька.
По-перше, не всі держави світу є учасницями тих же конвенцій щодо виконання конфіскації за кордоном, що й Україна.
По-друге, є низка держав, відносини з якими Україна розірвала або не встановлювала взагалі.
По-третє, українські двосторонні домовленості не виділяють конфіскації окремим напрямом правової допомоги.
Наразі Україна є учасницею понад 15 багатосторонніх конвенцій, які передбачають надання взаємної правової допомоги, та має 26 двосторонніх договорів з різними державами про взаємну правову допомогу у кримінальних справах (за винятком окремих договорів про екстрадицію та видачу). Це нібито й вагома цифра, але, наприклад, та ж Велика Британія має аж 42 подібні двосторонні договори.
При цьому лише кількістю двосторонніх договорів не можна забезпечити Україну ефективними каналами міжнародної взаємодії з повернення активів, — питання їхньої якості відіграє не менш важливу роль.
І не менша біда — відсутність ініціатив з нашого боку вносити зміни до вже укладених угод для покращення ефективності їхнього використання.
Технологічний поступ дозволяє злочинцям краще виводити та маскувати активи за кордоном. Тому налагодження нових та удосконалення старих міжнародних двосторонніх механізмів міжнародної правової допомоги дадуть можливість значно спростити виконання конфіскацій іноземними юрисдикціями.
Не варто також забувати, що фігуранти кримінальних проваджень умисно використовують ті держави, які не слідкують за дотриманням фінансового законодавства і певним чином залишаються нігілістами у міжнародній співпраці. Наприклад, до «сірого» списку країн, щодо яких здійснюється посилений моніторинг FATF, належать, зокрема, Албанія, Хорватія, Філіппіни, Сирія, ОАЕ та Туреччина. При цьому договори про співробітництво України у кримінальних справах є лише з ОАЕ та Сирією, хоча, очевидно, сподіватися на дотримання домовленостей з останньою не доводиться.
Що і як варто змінити в законодавстві, щоб конфіскація за кордоном запрацювала
З усього описаного вище ми визначили рекомендації, які могли б полегшити конфіскацію злочинних активів в інших країнах.
По-перше, слід привести конфіскацію майна у відповідність до загальноприйнятих міжнародних стандартів.
По-друге, треба передбачити у Кримінальному кодексі України «розширену» конфіскацію майна.
По-третє, врегулювати направлення вироків щодо конфіскації майна за кордоном на виконання шляхом конкретизації строків такого направлення та надати судам окремі повноваження, повʼязані з міжнародною конфіскацією.
По-четверте, ініціювати укладення нових і вдосконалення чинних двосторонніх домовленостей про матеріальну правову допомогу у кримінальних справах у частині конфіскації злочинних активів.
По-п’яте, змінити підходи у доказуванні злочинного походження майна.