У Кримінальному кодексі України є така норма: якщо людина, засуджена судом за скоєння будь-якого злочину, винна ще й у іншому злочині, який вона скоїла до цього вироку суду, то в строк вироку зараховується покарання, яке вона відбула частково або повністю за раннім вироком.
Припустимо, що людина вкрала автомобіль, успішно його продала й на виручені гроші жила певний час. Міліція не дрімала, протягом місяця знайшла крадія й помістила в ізолятор тимчасового утримання. Суд відправив обвинувачуваного в СІЗО. Кримінальна справа щодо крадія потрапила до суду, і підсудного засудили до трьох років позбавлення волі. Сидить людина вже півтора року в колонії, і тут з'ясовується, що раніше вона вчинила ще й інший злочин: дуже побила злодія, який намагався пограбувати її будинок. Цю людину вивозять з колонії й переводять у СІЗО, звідки її конвоюють до суду за новою кримінальною справою. У результаті через півроку їй виносять вирок: чотири роки позбавлення волі за завдання тяжких тілесних ушкоджень. За математикою - три роки плюс чотири роки дорівнює семи рокам. Але за ч. 4
ст. 70 Кримінального кодексу йде поглинання менш суворого покарання більш суворим, також із чотирьох років позбавлення волі віднімається строк, який людина вже відсиділа за викрадення автомобіля. Отже, загалом півтора року вона відсиділа за вироком першого суду - за викрадення, ще півроку відсиділа в СІЗО, поки чекала вироку другого суду - за завдання тяжких тілесних. Це всі віднімаємо від загального строку, передбаченого покаранням (чотири роки), і отримуємо, що людині залишилося сидіти два роки.
Ця норма є фундаментальною для українського правосуддя. Якщо її вилучити, то більшість злочинців уже ніколи не вийдуть на волю, і українське кримінальне законодавство набуде форми американського, де покарання підсумовується за всіма висунутими обвинуваченнями. Наприклад, торік ватажка банди сомалійських піратів Мухаммеда Сааїлі Шибіна було засуджено до 12 (а вистачило б і одного) довічних тюремних ув'язнень.
В Україні ж, де, за ідеєю, сповідується система виправлення злочинця, а не тільки система його покарання, працює принцип поглинання покарання більш суворим.
Точніше, такий принцип працював раніше.
1 лютого 2013 р. суддя Каланчацького районного суду (Херсонська область) Ігор Максимович виніс досі небачене в історії українського правосуддя рішення. Він не тільки скасував норму поглинання, на якій ґрунтується кримінальне провадження, а й через тиждень після оголошення вироку виніс постанову, якою змінив вирок суду. Але спочатку невелика передісторія.
Олександр Дедеш опинився не в той час і не в тому місці. У травні 2009 р. він став свідком убивства: його сусід убив молотком свого ворога-наркомана. Однак міліція, порушивши справу за ст. 115 КК України (навмисне вбивство), поїхала затримувати не вбивцю, а Олександра Дедеша. Дуже швидко для підозрюваного обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою і кримінальну справу передали до суду. Все йшло до того, що Олександр у свої 60 років отримає тривале відрядження в табори, однак у залі суду вбивця зізнався в тому, що це він вчинив убивство, а Олександр Дедеш сидить помилково.
Справу перекваліфікували. Вбивці висунули обвинувачення в перевищенні необхідної самооборони, а з Олександра Дедеша зняли обвинувачення в убивстві, але, благо, міліціонери заздалегідь "підстрахувалися". У квартирі Дедеша під час обшуку знайшли пакет з марихуаною. 16 березня 2010 р. убивця отримав півтора року умовно, Олександр Дедеш - один рік обмеження волі (суд вирішив обмежитися майже півтора роками арешту, які він відсидів у СІЗО) і зобов'язання оплатити експертизи на суму близько 500 грн.
У липні Олександр Дедеш вчинив новий злочин. Бійку з таксистом міліція кваліфікувала за ч. 1
ст. 189 (вимагання) і ч. 4 ст. 296
(хуліганство) КК України.
21 січня 2011 р. Скадовський районний суд Херсонської області засудив Олександра Дедеша до трьох років позбавлення волі за "хуліганку". І в травні його етапували до колонії.
Тим часом прокуратура подала касацію на вирок за ст. 309, і Верховний суд України відправив справу на новий судовий розгляд уже новим складом суду. Таким чином у Скадовському районному суді Херсонської області судили вже засудженого Олександра Дедеша за злочин, скоєний ним до набрання сили вироком суду за новий злочин.
Суд знову визнав Олександра Дедеша винним у зберіганні наркотиків і засудив його до одного року обмеження волі, а оскільки він уже засуджений, то цього строку не приплюсували до "хуліганки". На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за цей злочин, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 21.01.2011 р., остаточно було призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, й у строк, який засуджений уже відсидів, суд зарахував відбуте і в СІЗО, і за "хуліганку".
На апеляційну скаргу прокуратури Апеляційний суд Херсонської області знову відправив справу на новий судовий розгляд знову ж таки новим складом суду. Справа потрапила до Каланчацького районного суду Херсонської області (у Скадовському районному суді "закінчилися" судді) до судді Ігоря Максимовича.
24 січня 2013 р. суд під головуванням Ігоря Максимовича втретє засудив Олександра Дедеша до одного року обмеження волі й шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, зарахувавши в строк, який він уже відсидів, ті ж таки місяці СІЗО й відбуте за "хуліганку". До того ж ухвалив оплатити проведені експертизи на суму близько 500 грн., оплачені вже 2010 р.
І якби історія на цьому закінчилася, цю статтю не варто було б і писати. Але через тиждень, 1 лютого 2013 р., Ігор Максимович виніс постанову, якої не можна не процитувати: "Резолютивна частина вироку Каланчацького районного суду Херсонської області від 24 січня 2013 р. у справі №2112/801/2012 щодо Дедеша О.К. ускладнює виконання вироку, оскільки в призначене покарання помилково було включено міру покарання, раніше відбуту Дедешем О.К., а тому підлягає уточненню".
Яким саме резолютивна частина ускладнює виконання вироку? І для кого? Можливо, такою нехитрою фразою суддя хотів пояснити, що Олександр Дедеш пересидів призначений йому строк, а це, своєю чергою, означає, що держава повинна компенсувати йому незаконне позбавлення волі. І за це хтось повинен відповісти. Такі от складнощі.
У результаті "уточнення" з резолютивної частини вироку як відсиджені було вилучено майже півтора року арешту, проведені Олександром Дедешем у СІЗО з 2008-го по 2010-й, начебто їх ніколи й не було.
Не можна сказати, що суди ніколи не виносять навздогін постанови про зміну резолютивної частини вироку. Так буває. У більшості випадків ці постанови виправляють помилки, а також уточнюють деталі. Наприклад, у вироку не зазначено, як слід вчинити з речовими доказами в справі (наприклад, наркотиками), і тоді суд виносить постанову, якою визначає подальшу долю речдоку. І все одно, навіть у нашій корумпованій судовій системі, таких постанов не вітають. Але змінити вирок... Особисто я й усі мої знайомі адвокати такий випадок побачили вперше.
Нині Олександр Дедеш умовно-достроково звільнився. Система правосуддя не перестала сміятися йому в обличчя навіть на волі. Суд дав йому один рік міліцейського нагляду за ст. 309 КК України, за якою він відсидів іще в 2010 р., пересидів у 2011-2013 рр. Такий собі третій строк за те саме покарання. Пяслі звільнення у Олександра Дедеша не залишилося нічого - ані сім'ї, ані дому, ані роботи. І з наглядом за місцем прописки в далекому селі Херсонської області він навряд чи зможе її знайти. Вибір, звичайно, завжди є: помирати з голоду або ж піти на широку дорогу злочинного світу. Але в 62 роки йти туди вже не хочеться. Інша річ, що в суддів і прокурорів є свої бажання, і поки що в країні в пріоритеті саме вони.