Завершується шостий місяць повномасштабної агресії. І в суспільстві, крім запиту на перемогу, стає дедалі відчутнішим інший запит — запит на справедливість. Ми не знаємо, коли закінчиться активна фаза бойових дій, але очевидно, що саме запит на справедливість супроводжуватиме українське суспільство впродовж десятиліть. Водночас суди над російськими військовими, які ми бачили досі, викликають багато питань у суспільстві. Справедливість у нашому випадку — це покарання максимальної кількості винних за всі тяжкі злочини, скоєні на території України за останні вісім років: від політичної верхівки Росії та Білорусі — й до солдата, котрий виконував злочинні накази.
Однак як задовольнити цей запит? Кількість зареєстрованих органами правосуддя воєнних злочинів і злочинів агресії тільки з 24 лютого вже наближається до 30 тисяч. Очевидно, що національна система правосуддя не зможе впоратися з таким масштабом.
На мою думку, гідною відповіддю на цей виклик є гібридний механізм правосуддя.
Гібридний механізм правосуддя об’єднує національний і міжнародний елементи на кількох рівнях: слідства, прокурорського нагляду, судової практики. Це дає очевидні переваги: передача досвіду, підвищення рівня довіри до розслідувань і шанс для України не просто покарати винних у вчиненні міжнародних злочинів, а й побудувати ефективну систему правосуддя.
Чому це важливо саме зараз?
- Участь Російської Федерації у конфлікті в Україні вже є незаперечною.
В чому полягала проблема раніше? Більшості українців було очевидно, що збройна агресія Росії проти України триває з 2014 року. Однак до 24 лютого РФ вела свідому політику імітації суб’єктності територій ОРДЛО, намагаючись переконати світ у тому, що в Україні конфлікт неміжнародного характеру. І, відповідно, що Росія не є стороною конфлікту. І навіть окупація Криму в свідомості багатьох людей не сприймалася класичною агресією, адже за півострів не точилися бойові дії, як це, наприклад, було на територіях Донецької та Луганської областей. Тому Україні доводилося концентруватися на доведенні факту, що ефективний контроль над квазіутвореннями здійснюється саме Росією і що конфлікт має саме міжнародний характер.
А з моменту повномасштабного вторгнення, коли питання доведення міжнародного характеру конфлікту стоїть уже не так гостро (принаймні заперечувати участь Росії як сторони конфлікту вже ніхто не буде), ми можемо зосередитися саме на розбудові гібридного механізму.
- Українська система правосуддя з об’єктивних причин нездатна впоратися з такими викликами.
Розслідування міжнародних злочинів — це справді виклик, адже в наших органах слідства не так багато людей із високою експертизою саме в розслідуваннях міжнародних злочинів, а кількість зареєстрованих злочинів день у день зростає. До 2019 року, тобто до створення профільного департаменту в ОГП, в Україні на державному рівні системно не займалися розслідуваннями серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. Відповідно, більшість співробітників не мають досвіду роботи з міжнародно-правовими документами і розуміння особливостей збору доказів в умовах збройного конфлікту чи без доступу до місця злочину (а в нашому випадку іноді це цілі міста). Немає й системного підходу до координації органів слідства. Все це призводить до низької ефективності.
І тут нам може допомогти міжнародний елемент: залучення суддів, прокурорів, слідчих, експертів, котрі мають багатолітній досвід роботи саме з міжнародними злочинами.
- Задоволення запитів на справедливість, ефективність і неупередженість.
Запит на справедливість включає в себе різні зрізи: це і встановлення фактів, і відповідальність винних, і захист жертв, і різноманітні компенсації. На цьому шляху важливо уникнути упередженості та забезпечити достатній рівень експертизи. Україна як сторона конфлікту не може повною мірою забезпечити неупередженість. Адже жертва не може обʼєктивно судити кривдника.
Більше того, кейси засуджених російських військовослужбовців Шишимаріна та Кулікова показали, що ефективність роботи української системи правосуддя щодо міжнародних злочинів все ще викликає сумніви. Багато хто з українських правозахисників та міжнародних експертів критикують ці кейси з кількох причин: надто швидкий розгляд, що негативно позначилося на якості розслідувань, а також недостатність визначення системи командування та відмова від допитів важливих свідків.
В обох випадках командирів обвинувачених, котрі, за їхніми словами, віддавали злочинні накази, обміняли. Відповідно викликають сумніви й винесені вироки. До української системи правосуддя зараз дуже пильна увага і ми не маємо давати привід засумніватися у нашій об'єктивності. Тому шлях «показових процесів» на радість публіці, очевидно, не наш. Тим більше, що цим шляхом уже пішла РФ, викладаючи відео з «клітками», де збираються тримати на суді наших азовців. Будь-які паралелі з подібними середньовічними процесами нам зашкодять.
І саме міжнародний елемент здатен вирішити цю проблему.
Крім того, в нас є ще одна об’єктивна обставина, здатна завадити задоволенню запиту на справедливість: різна кількість полонених із РФ. Обміни полоненими загалом— політичний процес, і він цілком нормальний. Однак у разі обміну воєнних злочинців ми створимо суспільну напругу. Уявіть, що ми самі віддамо злочинців, які вбивали, катували українців у Бучі, Чернігові, Маріуполі… Чи готові ми це зробити? Гібридний механізм правосуддя здатен забезпечити об’єктивність розслідувань і примат права над політикою. Я впевнений у тому, що злочинці мають постати перед судом і відбути покарання.
- Реалізувавши гібридний механізм правосуддя, ми імплементуємо в українське законодавство міжнародні правові норми. І таким чином станемо частиною міжнародної юстиції.
Сама побудова гібридного механізму правосуддя передбачає й законодавчі зміни. Зокрема — створення правової рамки для роботи міжнародних експертів, закладення принципу універсальної юрисдикції тощо. Простими словами — підготовка нашого законодавства до тривалого процесу встановлення справедливості й покарання винних. Адже зараз робота залучених іноземних експертів — це робота на місцях, слідчі дії та судово-медичні експертизи. І сама ця участь законодавчо не врегульована, що ставить під сумнів увесь процес розслідування. Українське законодавство, наприклад, не передбачає можливості залучення висновків міжнародних експертів до матеріалів кримінальних проваджень у рамках національного слідства. Всі ці проблеми потребують якнайшвидшого вирішення. Для України — це ще один шанс побудувати незалежну, неупереджену й сильну систему правосуддя.
Наразі українська влада схиляється до іншого сценарію — окремо створеного трибуналу щодо агресії. Однак трибунал щодо злочину агресії, розглядаючи лише один тип міжнародних злочинів, не вирішить проблему з іншими, наймасовішими. Бо ж таку кількість воєнних злочинів, а також імовірні злочини проти людяності та геноцид, не зможуть ефективно розглянути ні МКС, ні національна система правосуддя. І саме гібридний механізм правосуддя здатен одночасно подолати імунітет вищих посадових осіб, сприяти розвиткові інституційної спроможності наших власних органів і забезпечити об'єктивність та неупередженість процесу. Саме так ми, найімовірніше, наблизимося до задоволення найбільшого суспільного запиту — покарати винних.
Нагадаємо, що в середині липня в Гаазі відбулася конференція Ukraine Accountability Conference. Там представники 45 держав підписали спільну декларацію й домовилися співпрацювати в розслідуваннях імовірних міжнародних злочинів збройних сил і адміністрацій Росії в Україні для забезпечення відповідальності винних.
Напередодні самої конференції відбувся ще один важливий захід — воркшоп українських і міжнародних неурядових організацій «Оцінка можливостей та викликів у процесах притягнення до відповідальності в Україні». Українську сторону представляли учасники двох коаліцій НУО — «Україна. 5 ранку» та «Трибунал для Путіна». Результатом обговорення стала спільна заява, яку безпосередньо на конференції презентували директорка ULAG Надія Волкова та координаторка міжнародної взаємодії Центру громадянських свобод Олександра Дрік.
І саме однією з рекомендацій НУО було створення гібридного механізму правосуддя.
Більше статей Гюндуза Мамедова читайте за посиланням.