Як колишній керівник правоохоронних органів України і Грузії хочу прокоментувати трагедію, яка сталася в Києві 18 квітня цього року. Я не даватиму оцінки діям поліції на місці події чи їхнього керівництва. Йдеться про інше — що саме має змінитись, аби такі теракти не повторювалися.
Поліція — не фронт
Вважаю, що заяви окремих громадян України про те, що всіх поліціянтів треба негайно відправити в зону бойових дій, аби вони там набули досвіду, неправильні. Захист незалежності й територіальної цілісності України, згідно з Конституцією, є обов’язком кожного громадянина. Та водночас кожен громадянин має займатися своєю справою. Національна поліція насамперед повинна гарантувати безпеку в тилу, адже без надійного та безпечного тилу не може бути міцного фронту.
До того ж у військового на фронті й поліціянта в тилу різні місії під час зіткнення з озброєним противником: військовий має просто швидко вбити ворога, а поліціянт, згідно з чинним законодавством, повинен знешкодити злочинця і зробити це так, аби не постраждали сторонні громадяни. А для цього всі співробітники поліції, хоч би яку посаду вони обіймали і які службові обов’язки виконували, повинні мати високий рівень тактико-спеціальної підготовки.
Підготовка поліції: системна прогалина
На мій погляд, для досягнення цієї мети треба зробити таке:
- розробити окрему програму підготовки для всіх поліціянтів, а не лише особового складу спецпідрозділів, аби навчити їх запобіганню й протидії терористичним атакам на цивільне населення;
- створити в Києві окремий центр підготовки поліціянтів-інструкторів, які мають великий бойовий і службовий досвід; після проходження цієї підготовки їх направлятимуть в обласні територіальні центри Національної поліції України для навчання особового складу поліції на місцях. Такий досвід був у поліції Грузії під час реформування;
- підготовка поліціянтів у територіальних органах має тривати від одного до трьох місяців і складатися з вогневої, тактико-спеціальної, медичної, психологічної, інженерної та інших дисциплін;
- після проходження підготовки поліціянт складає іспити й отримує сертифікат державного зразка, без якого не може бути допущений до виконання службових обов’язків у своєму підрозділі;
- треба внести зміни до законодавства, наказів та інструкцій МВС і Національної поліції України, які б захищали поліціянта у разі правомірного застосування ним вогнепальної зброї; тоді поліціянти не вагатимуться, чи відкривати вогонь у відповідь на дії озброєних злочинців, оскільки не боятимуться можливих негативних правових наслідків для себе;
- співробітник поліції на будь-якій посаді та з будь-якою вислугою повинен бути в гарній формі, тобто мати високий рівень професійної підготовки, особливо в підрозділах, які працюють на вулицях;
- що два роки співробітники поліції мають проходити перепідготовку й атестацію, аби підтвердити свій рівень кваліфікації.
Тероризм: провал превенції
Також хочу наголосити: таким терористичним атакам краще запобігати, щоб не допускати загибелі значної кількості людей. Зараз усі звинувачення в недбалості сиплються на поліцію, але тут варто говорити й про недоліки в роботі підрозділів СБУ, відповідальних за боротьбу з тероризмом. Саме вони мали б відстежити цього злочинця — за його активністю в соцмережах, біографією та контактами — й провести необхідні оперативні заходи, щоб запобігти цьому злочину.
Я вважаю, що в Україні треба створити окрему структуру у складі СБУ для боротьби з тероризмом, спираючись на досвід інших країн. У тому вигляді, в якому вона існує зараз, ця система не відповідає рівню загроз. Тероризм — це окремий дуже складний і небезпечний вид зазіхання на життя і здоров’я громадян для досягнення політичної або ідеологічної мети. Україна зараз — у зоні найвищого ризику терористичних атак і перебуватиме в цьому стані ще дуже довго.
Водночас потрібно усвідомлювати: в умовах війни зростання кількості подібних злочинів є передбачуваним і, хай як це звучить, закономірним. Світова практика показує, що після завершення воєн рівень насильницьких злочинів, у тому числі із застосуванням зброї, суттєво зростає. Саме тому поліція вже зараз має готуватися до цієї хвилі — системно, професійно і на випередження. Це не питання реакції, а питання готовності до реальності, яку неможливо уникнути.
Зброя для цивільних: відсутність правил
Убивство цивільних у столиці України знов актуалізувало дискусію в суспільстві про надання громадянам дозволу на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю для самозахисту. Однак цю проблему треба розглядати в ширшому аспекті. В Україні чомусь досі нема нормативного акту, який має вищу юридичну силу, тобто закону, який би регулював обіг зброї для цивільного населення. Зараз його регулює наказ №622 МВС України, тобто відомчий документ, який не має вищої юридичної сили.
У Грузії закон про обіг вогнепальної зброї було ухвалено ще 1994 року. Якби в Україні існував такий закон, у якому було б чітко прописано, хто має право отримати дозвіл на зброю, а також порядок перевірки кандидата на його отримання та контролю над власниками зброї, — упевнений, що злочинець, який убив і поранив стільки людей, ніколи б не отримав дозволу на зброю, з якої він скоїв убивства. Україна — єдина країна в Європі, яка не має спеціального закону, що регулює обіг зброї і боєприпасів для цивільного населення.
Теракт у центрі Києва оприявнив не лише проблему підготовки поліції, а й системні провали держави у сфері безпеки — від превенції тероризму до регулювання обігу зброї. Без комплексних змін — у підготовці поліціянтів, роботі спецслужб і законодавстві — такі трагедії можуть стати не винятком, а новою нормою.