10 грудня у світі відзначають День прав людини. До кінця року уряд і президент планують затвердити оновлену Національну стратегію у сфері прав людини. Міністерство юстиції поділилося з громадськими організаціями, які опікуються правами постраждалих від російсько-української війни, останньою версією плану дій щодо реалізації Нацстратегії. Розповідаємо, як оновився документ, на прикладі розділу про подолання наслідків збройного конфлікту, і чи підтримують його правозахисники.
Ідея укладання Нацстратегії з прав людини та плану дій щодо її реалізації з’явилася ще 1993 року. Тоді на Всесвітній конференції з прав людини було ухвалено Віденську декларацію, яка рекомендує, щоб кожна держава розробила ці два системні документи, покликані інтегрувати цінності прав людини в різні сфери державної політики та посилити захист і просування прав людини в суспільстві.
Уперше в Україні Національну стратегію у сфері прав людини на п’ять років підписав 26 серпня 2015 року президент Петро Порошенко. Через три місяці Кабмін ухвалив план дій щодо її реалізації на період до 2020 року. Термін дії зазначених документів уже закінчується, і уряд наразі працює над їхнім оновленням.
На онлайн-конференції «Національна стратегія у сфері прав людини. Підсумки та подальші кроки» заступниця міністра юстиції Валерія Коломієць запевнила, що до Нового року зобов’язання із затвердження цієї Нацстратегії буде виконано. Мін’юст уже надіслав новий план дій щодо її реалізації до секретаріату Кабміну і планує винести його на затвердження уряду після того, як президент підпише саму Нацстратегію.
Ефективність першого плану дій
2018 року близько 20 органів державної влади та 30 громадських організацій почали працювати над змінами до плану дій. Утім, спроба узгодити документ зазнала поразки. У лютому 2020-го Мін’юст, попри протест правозахисників, ліквідував директорат з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності, який, зокрема, опікувався моніторингом реалізації Нацстратегії. Пізніше міністр юстиції Денис Малюська обґрунтував ліквідацію директорату у тому числі тим, що питання прав людини наразі не є пріоритетним у роботі міністерства.
Влада та громадські організації розділилися в оцінці ефективності виконання першої в Україні Нацстратегії у сфері прав людини. Мін’юст стверджує, що, за підсумками першого кварталу 2020 року виконано 54,8% заходів плану дій, тобто 331 із 604, тоді як моніторинг громадських організацій показує рівень виконання лише на 28%.
У Мін’юсті пояснюють такі розбіжності різними підходами до оцінювання індикаторів виконання заходів. Для органів влади, за словами Валерії Коломієць, виконання заходу означає розробку нормативно-правового акта, проходження його в Кабміні та передавання до Верховної Ради. Найбільша політична робота, на її думку, починається з просуванням цього документа в парламенті. Однак заступниця міністра визнала: «Часто виконавці не дотримувались ухвалених нормативних документів, а отже, суспільство не відчуло ефекту від дії Нацстратегії».
Співкоординаторка «Крим SOS» Ольга Куришко вважає, що заходи з розділу про подолання наслідків збройного конфлікту погано виконувались, оскільки виконавці не хотіли брати на себе відповідальність за постраждалих від російсько-української війни.
«Якщо в якомусь документі зустрічається фраза «внутрішньо переміщена особа» або «окупована територія», то виконавцем стане Мінреінтеграції. Інші міністерства не хочуть відповідати за таких громадян», — переконана правозахисниця.
Водночас виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павліченко, попри все, щодо самої ідеї Нацстратегії налаштований оптимістично і наголошує, що зазначене в Конституції положення про державу та верховенство права неможливе без реалізації захисту прав людини як основного компонента верховенства права.
План дій 2.0: без надмірного напруження і дешево
В оновленій Національній стратегії у сфері прав людини змінюється структура: вона складається зі стратегічних цілей, проміжних завдань і показників оцінювання ефективності виконання стратегії.
Заступниця голови парламентського комітету з питань прав людини Неллі Яковлєва задоволена тим, як виписано блок забезпечення прав ветеранів. Утім, зауважує вона, автори плану дій абстрактно виписали деякі заходи в частині про забезпечення захисту прав постраждалих унаслідок російської збройної агресії в Україні. А отже, їх буде неможливо виміряти.
Протягом пів року громадські організації дискутували з Мін’юстом, щоб він розділило блоки внутрішньо переміщених осіб і людей на окупованих територіях. Проте міністерство ці пропозиції проігнорувало, як і низку запропонованих громадськістю заходів.
У Мін’юсті повідомили, що Кабмін не підтримав першого варіанта плану дій у понад 800 заходів. Уряд вважає, що може схвалити лише ті заходи, виконання яких можна гарантувати в найкоротші термін, пояснюючи, що індикатори плану дій мають полягати в нормотворчості, тоді як громадянське суспільство переконане, що Нацстратегія та план заходів мають передбачати не лише зміну законодавства, а й інші заходи, які допоможуть виконувати закони та досягати поставлених цілей.
«Це можуть бути, зокрема, розробка державних програм забезпечення психологічної реабілітації для постраждалих від збройного конфлікту, заходи з інформування. Але Мін’юст залишив тільки ті заходи, де потрібно вносити зміни до законодавства», — каже правова аналітикиня благодійного фонду «Право на захист» Еліна Шишкіна. Вона пояснює, що під ухвалений закон усе одно потрібно розробляти нормативно-правову базу.
З Еліною Шишкіною погоджується й менеджерка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова. За її словами, ухвалення закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, — промовистий приклад того, що самого закону не досить для того, щоб запрацювала система з розшуку зниклих.
Неллі Яковлєва зауважує, що в останній версії плану дій немає заходів для Міжвідомчої комісії з питань осіб, зниклих безвісти, яка повинна координувати пошук. За півтора року комісія так і не розпочала роботи.
Державний експерт Експертної групи з прав людини при Мін’юсті Дмитро Кузін каже, що в деяких заходах, зокрема щодо адміністративного порядку реєстрації фактів народження та смерті на окупованих територіях, потрібне прийняття політичного рішення президента. Як відомо, чинна процедура через суд хоч і спрощена, та однаково лишається складною для громадян. Вони змушені витрачати час і до 12 тис. грн на послуги адвокатів, щоб зафіксувати факт народження чи смерті за українським законодавством. Через цю перепону держава не знає точної кількості своїх новонароджених і померлих громадян на окупованих територіях.
Другою перешкодою для долучення заходів від громадськості Дмитро Кузін назвав обмежені фінансові можливості держави. Через це уряд не може підтримати заходи, наприклад, щодо виплати пенсій на окупованих територіях, збільшувати розмір соціальної допомоги і кількість категорій людей, які матимуть на них право.
«На жаль, у державній скарбниці немає багато коштів, тому Мінфін не пропускає таких пропозицій. Ми маємо чітко обґрунтувати, звідки взяти кошти», — пояснив експерт.
Також у Мін’юсті повідомили, що вилучили низку заходів, які стосувались окупованих територій, з формулюванням, що виконавці можуть гарантувати їхнє виконання лише у тому разі, якщо вони стосуються підконтрольних українському уряду територій. Частину заходів відкинули, бо вони дублюють завдання, зазначені в положеннях міністерств і відомств, які мають регулярно їх виконувати.
Дмитро Кузін пояснив серед іншого, що укладачі плану дій не підтримали заходів із створення державних програм через урядовий мораторій на створення нових: «Зараз у країні діють понад 110 стратегій і державних програм, і з кожним роком їхня кількість збільшується».
Юристка Громадського холдингу «Група впливу» Марія Красненко наполягає, що виплата пенсій належить до категорій прав людини, яких не можна обмежувати. Правозахисники неодноразово звертали увагу влади на практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) з визначення пенсії приватною власністю, якої держава не може позбавити за дискримінаційним принципом.
«Для мене питання пенсій жителям окупованих територій стоїть у різних площинах. Пенсії — це питання прав людини, і відмову від цього напряму не можна обумовлювати тим, що в держави не достатньо фінансування. Це означає те, що вона має шукати це фінансування», — прокоментувала вона.
«Або прописувати прозорий механізм, щоб люди знали, коли вони отримають свої гроші в розстрочку», — додала Альона Луньова.
Адвокат благодійного фонду «Право на захист» Олег Тарасенко також наголошує, що відсутність коштів — це взагалі не підстава для невиконання державою своїх зобов’язань у сфері прав людини. «Держава в будь-якому разі виконає свої зобов’язання. Якщо не цього року, так уже десь через п’ять років, коли багато людей скаржитимуться ЄСПЛ. І це вже будуть більші суми», — пояснив він.
Неллі Яковлєва повідомила, що хоч у парламенту і забракло політичної волі вирішити питання щодо виплати пенсій на окупованих територіях і відповідний законопроєкт відправили на доопрацювання, комітет з питань прав людини все одно продовжує переконувати інші фракції, що держава повинна гарантувати право українців на окупованих територіях на їхні законні пенсії і не може відмовитися від своїх зобов’язань.
Олег Тарасенко вважає, що в плані дій також має бути зазначено про навчання державних службовців у сфері прав людини. За його словами, службовці, які працюють із громадянами, не розуміють, що таке права людини і яке місце вони посідають у державі. Як приклад він наводить аргументацію юриста Держприкордонслужби в судовому спорі, де фонд «Право на захист» разом із потерпілими намагається довести протиправність утримання громадян на КПВВ у сірій зоні протягом трьох діб через те, що в них не було смартфонів і вони не могли встановити застосунок «Дій вдома».
Адвокат прикордонників заявив у суді, що завданням влади не є забезпечувати права людини, що держава не зобов’язана обирати таку поведінку, яка захищатиме права людини. За його словами, в Конституції зазначено, що службовці мають діяти в спосіб, передбачений Конституцією і законами, і там не прописана вимога забезпечувати права людини.
«Вони не розуміють, що таке права людини, і виконують секретний наказ командування Об’єднаних сил не пропускати людей на окуповану територію. Їх не обходило те, що люди три доби жили в сірій зоні. Вони натомість прикривалися цим секретним наказом. У фінансово скрутні часи держава економить на незахищених верствах населення, які не приїдуть до Києва перекривати Банкову. Питання недопуску людей на КПВВ через відсутність телефонів — це не про гроші, а про підхід до людей. Тому треба запроваджувати навчальний компонент для державних службовців про те, що таке права людини. Можливо, його краще закласти на курсах з підвищення кваліфікації», — вважає Олег Тарасенко.
Своєю чергою Олександр Павліченко переконаний, що уряд повинен передбачати відповідні індикатори, причому це не кількість проведених семінарів, навчань посадовців у державних органах та органах місцевого самоврядування, а механізми й запобіжники, які не даватимуть змоги порушувати права людини. «Індикатори мають бути наслідком неповторення ситуації, яка була, наприклад, 21 квітня в Івано-Франківську, коли мер міста Руслан Марцінків доручив правоохоронцям «запакувати» та вивезти ромів із міста до Закарпатської області. Це було показово, наскільки спрацьовують навчання і запобіжники, які проставляються цією системою навчання», — сказав він.
На думку співкоординаторки «Крим SOS» Ольги Куришко, Мін’юст та уряд не долучили до плану дій тих заходів, щодо яких не дійшли згоди або з якими не змогли впоратися виконавці. Так, з документа вилучили освітні заходи для дітей з тимчасово окупованих територій. Як відомо, карантинні обмеження оголили, зокрема, неспроможність Міністерства освіти та науки налагодити дистанційне навчання з історії України та української мови, щоб випускники могли складати ЗНО в українських вишах. Тимчасовий виконувач обов’язків міністра освіти Сергій Шкарлет удруге проігнорував прохання правозахисників домогтися від Міністерства фінансів коштів, зокрема, на підготовчі курси, гарячу лінію та інформаційну кампанію.
Окрім цього, до документа не ввійшов захід про облаштування КПВВ з окупованими територіями. Ольга Куришко звертає увагу, що КПВВ на Донеччині та Луганщині досі не облаштовано.
Серед іншого з останнього проєкту плану дій правозахисникам не зрозуміло, що влада робитиме, аби досягнути виконання таких заходів, як, наприклад, ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду до 2021 року та забезпечення доступу міжнародних місій до окупованого Криму до 2023 року.
Більше статей Миколи Мирного читайте за посиланням.