Минуло шість років відтоді, як на Французькому бульварі «грохнули» дитячий кардіологічний санаторій ім. Чувиріна. Заради двох з половиною гектарів землі за три кроки від моря. І, хочеться думати, заради двох особняків початку XX століття. Інакше пам’яткам архітектури - теж кінець.
Від самої ж оздоровниці давно не лишилося й сліду: її майно вирізали й вивезли. Особняки поки що цілі, але поволі руйнуються. Вони ще зберігають свій зовнішній вигляд, але всередині - жалюгідне видовище: поручні сходів зрізані, стіни обшарпані, а замість дверей зяють величезні отвори.
Нові господарі встигли оформити право власності на будівлі санаторію і відразу ж постановили там свою охорону. Але все так само поза законом. Суд так і не зміг поставити остаточно крапки у спорі про власника.
Як розповіли обізнані люди, нинішніх справжніх господарів двоє: голова одного з одеських судів і один з депутатів Одеської міськради. А тому справа ця марна.
Про те, як знищили санаторій, котрий цілорічно приймав близько 400 дітей із хворобами серця, «ДТ» детально писало за гарячими слідами. Публікація називалася «Дитяча оздоровниця на терезах правосуддя» (№50 від 30.12.2006 р.). Вона й зараз - на цих «торговельних» шальках.
Перш ніж коротко нагадати головну схему, за якою забрали будівлі і територію, зазначимо, що справу прокручували з участю кількох фірм. На паперах стоять підписи, скріплені печаткою київських дядьків, які не мають до одеської оздоровниці анінайменшого стосунку. Цю варганину там-таки, в Києві, узаконили ім’ям України. А було це так. Головлікар санаторію «купив» у приватної фірми - ТОВ «Авіком» - дорогі будматеріали на два з гаком мільйони гривень і не розплатився. Насправді жодних «закупівель» ніхто в оздоровниці у вічі не бачив. Але комерсанти вирішили через київський суд стягнути борг. У суді вони заявили, що домовилися вирішити проблему полюбовно, і попросили затвердити мирову угоду. За нею санаторій погодився в рахунок погашення боргу віддати фірмі «Авіком» все своє нерухоме майно, санаторій повністю. Хоча його балансова вартість перевищує суму боргу вдвічі, не кажучи вже про ринкову ціну. Кожен особняк тягнув як мінімум на мільйон доларів.
Треба бути божевільним, щоб таке підписати. Але в тім-то й річ, що мирову угоду від імені оздоровниці підписала за підробленим дорученням, як показала експертиза, абсолютно стороння особа. Суддя Смирнова затвердила цю «липу».
Справу про санаторій ім. Чувиріна слухали в судах Києва та Одеси. Вищий господарський суд України скасовував рішення і відправляв на новий розгляд. Зрештою суди припинили розгляд до ухвалення судового вироку у кримінальній справі. Її було відкрито у зв’язку з перевищенням службових повноважень посадовими особами санаторію, з фіктивними договорами, фальшивими угодами, підробленими підписами. У березні 2007-го її було направлено у Приморський суд м. Одеси. І ось уже чотири з половиною роки з нею вовтузиться суддя Капля. Прокуратура тим часом давно довела: все шито білими нитками. Прокурорські кажуть відверто: вкрали зухвало.
15 серпня цього року Господарський суд Одеської області нагадав, що його рішення від 2 вересня 2008 року містить таке: визнати за ТОВ «Авіком» право власності на будівлі по Французькому бульвару, 28-30 (як того й вимагала фірма). І стягти з неї на користь ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (як того й вимагало ЗАТ, нині ПрАТ) 7 млн. 667 гривень матеріального збитку. Точніше, суд роз’яснив на прохання «Укрпрофоздоровниці» природу цього стягнення.
Сьогодні про справу одеської оздоровниці ніхто не згадує. Мовчить і влада, яка в суді доводила, що обласна рада - власник будівель санаторію.
Красиві особняки, в яких оздоровниця розміщувалася без малого 80 років, потрапили в перелік об’єктів спільної власності територіальних громад області в 1991 році. Потім цей перелік кілька разів змінювали, доповнювали. Останню редакцію ухвалювали на сесії обласної ради 2003 року, і потім у вигляді переліку об’єктів культурної спадщини депутати продублювали її в 2006-му без змін. Три корпуси санаторію ім. Чувиріна фігурують у ньому як дачі початку XX століття по Французькому бульвару, 28-30.
Про те, що вони перейшли у приватну власність, обласна рада дізналася, можна сказати, випадково - після пред’явленого їй судового позову з боку новоспечених господарів. Фірма «Авіком» просила суд скасувати один з пунктів рішення обласної ради 2003 року в частині закріплення будівель по Французькому бульвару, 28-30, за територіальною громадою. Оскільки це утискає її права як власника. Чи навмисно, чи помилково, але новоспечені господарі переплутали дачі з котеджами. А Господарський суд Одеської області (суддя Лєсогоров) це незаконне прохання задовольнив, фактично скасувавши рішення сесії. Щоправда, потім апеляційний суд усе повернув у законне русло. Але неймовірний факт залишається фактом.
Після цього обласна рада як власник будівель направила свою скаргу до суду з проханням скасувати рішення Господарського суду м. Києва, котрий затвердив у 2005 році фальшиву мирову угоду. З апеляції випливає, що ще 1990 року ці пам’ятки архітектури облвиконком передав на баланс свого управління архітектури та містобудування і доручив йому передати їх у користування дитячому санаторію ім. Чувиріна.
Але, як виявилося, не все так гладенько. З позовної заяви «Укрпрофоздоровниці» як головного опонента фірми «Авіком» в суді випливає, що саме вона є власником будівель. А в його дочірнього підприємства «Санаторій ім. Чувиріна» вони перебували в користуванні. Суду було надано копію свідоцтва на право власності на будівлі санаторію від 2 жовтня 2002 року. Як випливає з судових рішень, його було видано оздоровниці.
Якщо ж почитати ухвалене 2005 року рішення Одеського міськвиконкому про реєстрацію об’єктів комунальної власності та перелік до нього, в якому фігурують ті самі пам’ятки архітектури по Французькому бульвару, 28-30 (вони значаться як комплекс з трьох дач пана Анатра), то стане зрозуміло, що їхній власник - міськрада.
Тож коли фірма «Авіком» наприкінці 2005 року звернулася до одеського БТІ, щоб зареєструвати право власності на будівлі санаторію, пам’ятки архітектури по Французькому бульвару, 28-30, належали громаді, згідно з існуючим на той момент рішенням влади. Якої саме, не так важливо. Але міське БТІ все ж таки видало «Авікому» документи - попри те, що міськвиконком по суті зобов’язав своє комунальне підприємство зареєструвати об’єкти культурної спадщини, згідно з ухваленим переліком, за Одеською міськрадою і видати свідоцтва про право власності.
До речі, це рішення мерії також стане предметом затяжного судового спору, але вже між містом і областю. Дана судова епопея теж вельми цікава. Йдеться про 406 об’єктів культурної спадщини Одеси. Облрада звинуватила мерію в тому, що вона незаконно присвоїла собі право розпоряджатися пам’ятками архітектури, які є власністю територіальних громад області. Судовий спір тривав чотири роки. Торік, здається, в цій справі поставили крапку. Якщо, звісно, нинішня міська влада її не оскаржить. Адже суд зажадав від міської влади скасувати не тільки своє рішення в частині внесення до переліку 406 обласних об’єктів, а й реєстрацію 178 об’єктів культурної спадщини, здійснену за роки, поки тривав розгляд.
Загалом, поки влада в суді ділила між собою власність громади, цю власність у тому самому суді ділили між собою приватні структури. Запитання: на що ж витрачала влада свої зусилля? Та ні на що! Громаді за великим рахунком байдуже, в чиєму управлінні пам’ятки архітектури - міста чи області. Головне, щоб цілі були. А що насправді?
У наданому суду обласному переліку комунальної власності значаться об’єкти культурної спадщини, які давно перебувають у приватних руках. Узяти хоча б Французький бульвар, 67. Це теж територія санаторію ім. Чувиріна площею 1,5 гектара землі. Була. «Укрпрофоздоровниця» від неї відмовилася ще в 2000 році, продавши всі споруди такій собі фірмі «Спарта» за 498 тисяч гривень. Серед них і два особняки - дачі кінця XIX століття. Ці пам’ятки архітектури донедавна значилися і в переліку об’єктів міської комунальної власності. Зараз за цією адресою - гарний особняк, що ховається за високим парканом, і огороджений порожній майданчик під забудову.
У чому ж полягає ефективне управління власністю, про яке твердить влада, якщо вона навіть не знає реального стану справ? Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості є міським комунальним підприємством і повністю залежить від мерії. У цьому проблема, вважають в області.
2007 року пам’ятки архітектури по Французькому бульвару, 67, було вилуючено з переліку об’єктів культурної спадщини. Така сама доля може спіткати й особняки по Французькому бульвару, 28-30. Вони поки що є в місцевих списках об’єктів культурної спадщини Одеси. Але до державного реєстру пам’яток архітектури місцевого значення не внесені. За словами чиновників, це непроста процедура. Але хіба річ у ній?..