UA / RU
Підтримати ZN.ua

Конфіскація «російської» енергетики в Україні: перший великий кейс

Автор: Олександр Лємєнов

Днями відбулося судове засідання у «головній санкційній битві» Мін’юсту. Мова про стягнення в дохід держави майна російських олігархів Євгєнія Гінера, Міхаіла Воєводіна та Алєксандра Бабакова — так званої лужниківської кримінальної групи.

З огляду на кількість відповідачів, третіх сторін та їхніх представників справа від самого початку була показовою і, безумовно, нелегкою. Чого тільки вартий «судовий цирк», який улаштували представники відповідачів: нікчемні відводи суддів за надуманими причинами, три десятки репрезентантів різних обленерго, що нібито є реальними власниками активів, навіть проблеми з перекладом. Усе це було спрямовано якщо не на блокування позову, то як мінімум на затягування процесу.

Читайте також: ЄС бачить перешкоди для арешту російських активів – Bloomberg

Черговий кейс щодо конфіскації активів російських олігархів і пособників кривавого терористичного режиму, а також пов’язаних із ними осіб і компаній зайвий раз доводить, що покарання за злочини, особливо проти людяності, не уникнути нікому. Навіть якщо ти віцеспікер Думи РФ, як от Алєксандр Бабаков.

У 2018 році та вересні 2022-го стосовно Бабакова рішеннями Ради національної безпеки та оборони України було застосовано санкції, у тому числі у виді блокування активів. Не залишили його без уваги також іноземні партнери України, зокрема Канада, Рада Європи, США, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії, Японія, Швейцарія, Австралія, урядами яких починаючи з 2014 року застосовано різного роду обмежувальні заходи.

Вказаний олігарх завдяки стійким родинним, дружнім і багаторічним бізнесовим взаємовідносинам не тільки упродовж двадцяти років організовував здійснення протиправної господарської діяльності на території України, а й фактично набув у власність (через близьких осіб і низку компаній з іноземною реєстрацією) об’єкти критичної інфраструктури нашої держави.

Привідкривши завісу із зв’язків Бабакова, помічаємо, що основними дійовими особами в цій схемі розкрадання і поступового багаторічного підриву безпеки України є його «одногрупники», а також (як без цього) їхні дружини, дочки, сини й компаньйони. У редакції є розгорнута мапа пов’язаності між трьома ключовими фігурантами, їхніми дружинами, включаючи цивільних дружин, що проживають у Франції за чітко встановленими адресами, бізнес-транзакціями між підконтрольними компаніями в Україні та Росії за фіктивні (без цього також ніяк) постачання товарів і послуг…

Читайте також: У ЄС продовжують сперечатися через заморожені активи РФ — Bloomberg

Банкріч статусна

Зрозуміло, що без кишенькового банку жоден олігарх, а тим паче їхнє угруповання обійтися не можуть.

Тож 27 лютого 2023 року рішенням Вищого антикорупційного суду до Євгєнія Гінера було застосовано санкцію, передбачену пунктом 1-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції» та стягнуто в дохід держави його активи — 88,9% акцій АТ «Перший інвестиційний банк». Цим рішенням підтверджено, що Гінер через російську компанію «ООО «ИК «Технопромэкспорт», кінцевим власником якої він є, та російську державну корпорацію «Ростех» сприяє війні РФ проти України шляхом виготовлення, постачання, зберігання та ремонту зброї, боєприпасів, військової техніки та інших засобів.

Варто зазначити, що низка осіб, пов’язаних із Бабаковим, Гінером і Воєводіним, допомагали їм керувати компаніями на території України, входили до складу акціонерів АТ «Перший інвестиційний банк» та опосередковано через низку офшорних компаній володіли невеликою часткою акцій у цьому товаристві.

Читайте також: Путін підписав указ про «передачу в держуправління» російських активів Danone та Carlsberg

«Груповий» бізнес

Звісно, банк — лише інструмент, ключовим же елементом бізнес-імперії є група компаній «ВС Енерджі», яку Бабаков, Гінер, Воєводін контролюють через ряд фізичних і юридичних осіб. До цієї групи також входять компанії VS ENERGYINTERNATIONAL N.V. і «ВС ЕНЕРДЖІ ІНТЕРНЕЙШНЛ Україна».

Для кращого розуміння, активи групи на території України можна розділити на енергетичні компанії, мережу готелів та «інше». Усіма ними прямо або через низку іноземних компаній, родичів чи громадян інших країн реально володіє та розпоряджається трійця підсанкційних олігархів.

Встановлено, що цими особами й на сьогодні контролюється господарська діяльність восьми енергетичних компаній, що становлять критичну інфраструктуру нашої держави.

Групі компаній «ВС Енерджі» вдалося придбати ключові частки акції цих енергетичних компаній і встановити контроль за їхньою діяльністю ще з 2000-х. Тоді підконтрольні відповідачам іноземні компанії, зокрема з реєстрацією в Словаччині та Нідерландах, які входять до групи компаній «ВС Енерджі», придбали левові частки акцій перелічених підприємств.

Вказані підсанкційні особи й надалі продовжують зберігати контроль над енергетичними компаніями через пов’язаних із ними осіб, які є номінальними власниками корпоративних прав на невизначений період та їхніми користувачами.

Підтвердженням того, що вони фактично володіли ними та розпоряджалися отриманими від господарської діяльності коштами, є те, що на «превелике здивування» багато посад членів наглядових рад в енергетичних компаніях обіймають особи, які займають аналогічні посади в підприємствах групи компаній «ВС Енерджі».

Звернемо увагу і на мережу готельних комплексів, які їм вдалося прибрати до своїх рук, і на причини, пов’язані з цим.

Контроль над цими компаніями, які володіють готельними комплексами, здійснюється через номінальних бенефіціарів компанії Financiere Egine Holding S.C.A. Вілліса Дамбінса та Наталію Селіванову (цивільна дружина Воєводіна).

Керуючою компанією Financiere Egine Holding S.C.A. є компанія Financiere Egine S.A., одним із керуючих менеджерів у якій був син Гінера, а згодом менеджерами стали ті ж таки Вілліс Дамбінс і Наталія Селіванова.

Ці ж компанії разом з іншими представляли інтереси компаній родини Бабакових, зокрема в купівлі та реєстрації об’єктів нерухомості у Франції.

Не придумавши нічого кращого, зазначені компанії навіть відкривали рахунки в одних і тих самих банківських установах, а саме — в ПАТ «МТБ БАНК» і, як ви можете здогадатися, в АТ «Перший інвестиційний банк» (колишній банк Євгєнія Гінера).

Читайте також: Краще стягнути з Росії репарації, ніж віддати Україні заморожені російські активи - ексрадник МВФ
Читайте також: Україна націоналізувала активи Ротенбергів, Дерипаски та Гінера

«Інші» активи

Відзначимо увагою й «інше» у групі активів, бо насправді це не менш важливі для економіки держави компанії, якими продовжують фактично керувати поплічники агресора. Зокрема йдеться про АТ «Криворізький залізорудний комбінат».

Пригадуєте феєричну історію, як кілька років тому український олігарх Ігор Коломойський уклав зі «злодієм у законі» Міхаілом Воєводіним договір про передачу однієї компанії на суму понад 900 млн дол. США? Мета — обхід західних санкцій з боку вітчизняного «бізнесмена» з Дніпра. Цією компанією була Kadis Holding Limited. Вона ж фігурує у справі проти Коломойського, яка наразі розглядається в США. Тож участь третьої, «коломойської», сторони у справі не лише зрада.

За нашими даними, Kadis Holding Limited опосередковано володіла АТ «Криворізький залізорудний комбінат», ПрАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь» імені А.М. Кузьміна», ТОВ «Камаз-Транс-Сервіс», ТОВ «КУА «Реноме-2008», ТОВ «Венчурні Інвестиційні проекти», ТОВ «Місто Слави» (ТЦ «Метроград»), «УІФК», «Енергопоставка» та ТОВ «Завод столових приборів» (де великою часткою корпоративних прав у цих підприємствах опосередковано володіє вже згадана Financiere Egine Holding S.C.A.).

***

По суті, Бабаков, Гінер і Воєводін хотіли уникнути санкцій і прикрити свою незаконну діяльність з управління протиправно отриманими активами в Україні шляхом класичного формального переоформлення бізнесу на підконтрольних їм осіб. Їм це не вдалось, але це був непростий шлях, бо, власне, непростим є сам процес доведення реального контролю над активами, які мають інших номінальних власників. Утім, те, що учасникам процесу вдалося розплутати клубок із такої значної кількості різнопланових активів, дозволяє сподіватися, що й інші кейси, які стосуватимуться конфіскації українських активів, що належать чи контролюються путінським режимом, можуть бути успішними.

З іншого боку, маємо розуміти, що конфіскація — це не фінал, а початок історії, і перемоги не буде зараховано, якщо потім держава не зможе раціонально розпорядитися конфіскованим. Ми у Trap Aggressor даруємо владі ідею використання енергетичних активів і нерухомості «бабаковців» після конфіскації. Готелі та відповідні нерухомі активи продати, а отримані кошти використати на відновлення енергетичної інфраструктури (в тому числі й згаданих восьми обленерго), яку так інтенсивно руйнували путінські війська. А вже після відновлення та модернізації набутим енергетичним активам слід підшукати нових власників. Звісно, уникаючи концентрацій і, так, російських слідів у структурах нових власників.