Після однієї резонансної акції на Банковій на «Історичній правді» вийшов матеріал Богдана Гдаля «Шрифтова зрада» — про шрифт на табличці біля входу до офісу президента. Як зазначає автор, шрифт «Іжиця» в так званому «старослов’янському» стилі, що використаний на цій табличці, є своєрідною візитівкою «русского міра» на символічному рівні.
Ця історія викликала іронічну посмішку, адже на той момент ми з друзями з «Правозахисної ініціативи» вже кілька місяців заочно «воювали» з Апаратом Верховної Ради України з приводу іншої шрифтової зради: з 1997 року всі оригінали законів України, інших актів Верховної Ради України друкувалися шрифтом під промовистою назвою «Петербург». І ніхто на це, схоже, не зважав. Та й, здавалося б, навіщо на це зважати?
Шрифт «Петербург», зрештою, сам собою непоганий, — створений фаховими дизайнерами кириличний шрифт справді має гарний вигляд на офіційних документах. Це не кустарна адаптація латинки, як часто буває. У нього є лише кілька проблем.
Перша — він розроблений російською компанією «ПараТайп» (досить відомим у світі розробником шрифтів) у 1992 році, тобто вже після здобуття Україною незалежності.
Друга — весь цей час український парламент, імовірно, використовував піратську версію шрифту. Офіційна версія Petersburg — пропрієтарна (не є вільно поширюваною), і її використання потребує придбання ліценції. Двічі ми запитували у Верховної Ради України, чи купувалася ліцензія на цей шрифт, і одного разу нам відповіли, що все купили в Microsoft (до чого тут ця корпорація?), а вдруге запит просто проігнорували.
Дякуємо батькам-засновникам, що принаймні оригінал Конституції України набраний звичним і беземоційним «Таймсом» (Times New Roman). Це, звісно, не той рівень патосу, як спеціально оформлена каліграфом Конституція США, та бодай без ляпів обійшлися.
Втім, усі зміни до нашої Конституції, а також такі видатні, прийняті парламентом документи як Закон про ратифікацію європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у 1997 році та Угода про асоціацію з ЄС у 2014 році, кодекси, акти щодо переходу до парламентсько-президентської республіки (двічі), осадження Віктора Януковича і позбавлення звання президента України, визнання Росії агресором і ухвалення актів про боротьбу з тимчасовою окупацією та й навіть більш-менш недавня заява Верховної Ради України про визнання Революції Гідности історичною подією — все це залишиться в архівах та історії України, оформлене шрифтом «Петербург».
Є щось чи то недодекомунізоване, чи то постколоніальне в тому, що депутатський запит, підтриманий 241 парламентарієм, до президента України щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) першому голові ОУН Євгенові Коновальцю був надрукований шрифтом «Петербург». Це приблизно як капітелі на фасаді будівлі офісу президента України, що містять п’ятикутні зірки, ідеологічна приналежність яких цілком зрозуміла, з огляду на історичний період будівництва (символ панування комунізму на п’яти континентах Землі).
Як так сталося?
У 1997 році Мін’юст затверджує Порядок проведення державної реєстрації відомчих нормативних актів та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів у Міністерстві юстиції України, в якому зазначає, що тексти актів мають бути підготовлені, як правило, в редакторі WORD із використанням одного зі шрифтів: Ukrainian Baltika, Peterburg, Times New Roman Cyr.
У 2002 році голова Верховної Ради України Іван Плющ затверджує Інструкцію з діловодства у Верховній Раді України, в якій також зазначено, що закони України, постанови та інші акти ВР друкуються шрифтом Peterburg і оформлюються на бланках. До речі, у 2006 році згадка про шрифт, яким друкуються акти парламенту, зникне з документів на 15 років.
Утім, це не заважатиме й далі друкувати акти «Петербургом». Кілька разів ми намагалися достукатися до керівництва парламенту, проте наших звернень, здається, не змогли зрозуміти. Коли ті самі слова вже були оформлені у вигляді депутатського запиту від Соломії Бобровської, у відповідь надійшла аналогічна відписка.
Найбільш цинічним виявиться останній абзац: «Порушене Вами питання буде взято до уваги при підготовці нової редакції тексту Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України». І справді, буквально за місяць, на початку 2021 року, «Петербург» з’явиться знову: розпорядженням голови Верховної Ради України Дмитра Разумкова від 8 лютого 2021 року затверджено в новій редакції Положення про порядок роботи з документами у Верховній Раді України. У пункті 314 якого було визначено: «Закон України, постанова, інший акт Верховної Ради України оформляються на відповідному бланку формату А4 (додаток 2 до цього Положення) з використанням гарнітури Peterburg».
Таким фінтом керівництва парламенту були здивовані і ми, і народна депутатка Соломія Бобровська, наслідком чого було відповідне депутатське звернення від 22 лютого. І вже 4 березня у згадане Положення вноситься єдина правка, якою «Петербург» замінено на «використанням гарнітури, що є загальнодоступною чи створеною на її основі». Перші акти парламенту, оформлені за цими правилами з використанням звичного Таймсу, датовані 30 березня. Між 4 та 30 березня парламент продовжував друкувати акти «Петербургом», при цьому на один із наших запитів відповів, що це не Peterburg, а шрифт Century (хоча вони геть не схожі).
Так чи так, понад двадцятирічну історію «Петербургу» в українському законодавстві було завершено. Хоч і на зміну йому прийшов «Таймс», до якого теж є питання, але суто естетичні. Принаймні вже без російської участі.
Художник-каліграф Генадій Заречнюк на Фейсбукові зауважив, що шрифт Ukrainian Baltika — це контрафактне «покращення» паратайпівської ж BalticaC. Можливо, з «Петербургом» теж щось не так?
На сайті «ПараТайпу» і в бібліотеці Adobe Fonts назва шрифту зазначена як Petersburg, тобто як коректний переклад назви міста англійською. В Україні ж весь час зазначають назву шрифту як Peterburg, тобто як транслітерацію.
Якщо погуглити, то виявляється, що шрифти Petersburg і Peterburg мають ідентичний вигляд, утім Peterburg ніде не продається. Цілком можна припустити, що, за аналогією з Ukrainian Baltika, Peterburg є контрафактною похідною від оригінального Petersburg.
Думаєте, це єдині приклади шрифтового бедламу?
До початку цьогорічного футбольного Євро-2020, з ініціативи функціонерів із-за порєбріка, виник скандал із написами «Слава Україні! Героям слава!» на футболках української національної збірної. Попри успішне вирішення цієї історії на нашу користь, певний післясмак залишився, позаяк слова ці були набрані шрифтом Arbat PT. Навіть із назви шрифту зрозуміло, хто його розробив.
У Кабінеті міністрів України давно викорінили «Петербург», але в колонтитулах документів, набраних у машбюро, досі трапляється гарнітура «Литературная» того ж «ПараТайпу».
У дипломах різномасних премій Верховної Ради України бачимо шрифт «Іжиця». Звісно, від «ПараТайпу». Той самий, що й на табличках офісу президента України.
Відзнака Верховної Ради України «30 років Акта проголошення незалежності України» містить написи шрифтом Baltica CTT. Вгадайте, чий це шрифт.
Дизайнер Віктор Гупало помітив, що на поліцейських машинах напис «ПОЛІЦІЯ» зроблений шрифтом Magistral, — без підказок можна здогадатися, хто його розробник та правовласник.
А якісь успішні приклади є?
Мінцифра успішно просуває шрифт eUkraine, створений в Україні, зручний і придатний для різних потреб — і для зовнішнього виконання, і для реклами, і для логотипів та символіки, і для презентацій. Хоча для законів і загалом великих документів варто підібрати щось інше.
Українські шрифтові дизайнери розробили сотні, коли не тисячі достойних шрифтів. Один із них — Bandera Text, авторства українського дизайнера Андрія Шевченка: по-перше, він має символічну назву, а по-друге, добре придасться для оформлення найважливіших документів Української державності — законів України та інших актів парламенту.
Державні органи вже не один рік використовують Bandera. Так, МЗС використовує його в логотипі та інших комунікаційних матеріалах відповідно до своєї Комунікаційної стратегії.
Також його використовували, зокрема, Міністерство молоді та спорту України й Міністерство інформаційної політики України.
Державне підприємство «Кримський дім» також неодноразово використовувало Bandera на афішах своїх заходів:
Цей шрифт не безкоштовний, проте одноразові витрати на його придбання для одного державного органу сягнуть близько двох-чотирьох тисяч гривень. При цьому ніхто не забороняє принаймні спробувати отримати шрифти від правовласників у безоплатне користування.
Ми не агітуємо за конкретний шрифт. Це може бути й не Bandera. Можна навіть оголосити загальнонаціональний конкурс на розробку пакета національних шрифтів. Головне — не повторити історію Великого Державного Герба.
Це справді проблема?
Шрифтову зраду помічають лише втаємничені профі — sapienti sat. Тож нас можна звинуватити у дріб’язковості, проте, по-перше, ми не самотні у праведному гніві, по-друге, саме з таких дрібниць складається пазл державності.
До атрибутів сучасної держави належать не лише герб, гімн, прапор. Є ще сила-силенна деталей, які failed-state собі не може дозволити, але в справжньої держави вони мусять бути. І шрифти для документів, та й загалом для широкого вжитку, належать до них. Не конче придумувати щось своє, унікальне, проте в цьому випадку, однозначно, не варто «запозичувати» в сусідів, особливо якщо сусід — держава-агресор. Те, чому можна було знайти виправдання в дев’яностих, тепер уже сприймається як нонсенс. Україна має бути суверенною не тільки у своїх кордонах, а й у символічному вимірі.
Усі статті Степана Золотаря читайте тут. Усі статті Михайла Камєнєва – тут.