…17 березня 1719 р. в Уппсалі відбулася коронація рідної сестри Карла XII Ульріки Елеонори.
Наступного року вона зреклася престолу на користь чоловіка, ландграфа Гессен-Касселя Фрідріха. Втім, із застереженням, що у разі його смерті вона знову прийме корону. 24 березня 1720 р. німця обрали королем Швеції під ім'ям Фредрік I. Він правив аж до своєї смерті в 1751 р. Дружина виконувала лише церемоніальні функції й залишила цей світ на десять років раніше від чоловіка.
Саме у 1720-х рр. "шведи зійшли з підмостків світової історії і зайняли місця в залі для глядачів", - писав історик Петер Енглунд. Чи страждають вони зараз комплексами незадоволеної пристрасті до завоювань, до "відновлення історичної справедливості" та "збирання земель", як наші північні сусіди-росіяни, чи хочуть знову стати нацією з імперськими амбіціями, замішаними на крові? Звісно ж, ні, миролюбнішу націю важко знайти на всій планеті. Вдосталь навоювавшись в епоху вікінгів, у пізньому Середньовіччі й на світанку Нового часу, вони зачохлили мечі та віддали в музеї мушкети й гармати…
Батько Карла XII, Карл XI, пожвавив торгівлю, створив добре озброєну армію й побудував потужний флот. Амбіційний і примхливий нащадок престолу, якому ще не виповнилося й 16 років, був коронований 14 грудня 1697 р. Історія його життя добре відома, тому розповімо про таємничу смерть "останнього вікінга". Отже, трохи більш ніж 300 років тому, 30 листопада 1718 р. (11 грудня - за новим стилем), трагічно обірвалося життя Карла XII. Він провів у походах за межами Швеції більшу частину короткого життя - всього 36 років. Король-воїн "також мало цінував життя своїх підданих, як і своє власне" (Вольтер).
Абсолютно всі його походи під час Північної війни (1700-1721) були, як мінімум, спонтанними й часто непродуманими, з погляду стратегії. Результат очевидний - після розгрому військ царя Московії Петра I під Нарвою не забарилася поразка під Полтавою від зміцнілої та навченої "нарвською конфузією" російської армії... Але, навіть опинившись після Полтави, фактично, в турецькому полоні, Карл XII продовжував виношувати плани, достойні Олександра Македонського. Втім, "Олександр поширював освіту серед варварів, чинячи як учень Арістотеля, тоді як наш безбородий Лангобард здійснював лише грабіжницькі походи... Карл XII був привидом, що вийшов із гуннських могил, готом, якому було необхідно знову спалити Рим, Дон Кіхотом, що звільняв каторжників і заковував при цьому власних підданих у залізо, забиваючи їх у кров", - зазначав основоположник сучасної шведської літератури Август Стріндберг.
Повернувшись наприкінці 1714 р. з Туреччини, король намагається знову вхопити нитку успіху - кидається в Померанію, але зазнає поразки; наступного року він вторгається в Норвегію (в унії з Данією), однак удача остаточно відвертається від нього. Народ Швеції, "завдяки" божевільним фінансовим проектам державного міністра, барона Георга Генріха фон Герца, опинився на межі злиднів. Влада для походу в Норвегію висмоктує з населення останні соки. "Всі ці продукти й фураж спочатку треба було зібрати у Швеції. Робилося це, між іншим, досить грубо: селян змушували продавати їх за монети низької проби. Потім знадобилися величезні зусилля для перевезення всього цього до норвезького кордону..." - пише шведська дослідниця Оса Карлссон.
Облога добре укріпленої фортеці Фредрікстен (Фредеріксгалль) пізньої осені 1718 р. тривала вже цілий місяць. Облоговими роботами керував французький інженер Мегре. Поруч із Карлом XII перебували його особистий секретар, француз Сегюр (Сег'є), а також генерал-ад'ютант Каульбарс, графи Шверін і Поссе. Під час огляду однієї з траншей король начебто висунувся через бруствер і був убитий чи то кулею, чи то ядром (на цьому спочатку наполягали члени комісії, яка вивчала ситуацію). Від солдатів і офіцерів приховували сам факт загибелі Карла XII. Але приховати все ж таки не вдалося. І армією, яка невдовзі зняла облогу фортеці, поповзли чутки… Багатьом не хотілося вірити, що монарх загинув від ворожої кулі.
За головною версією (панівною аж до 1859 р., коли король Швеції Карл XV наказав розкрити саркофаг із труною монарха), якої дотримувався і Вольтер, Карла XII вбито пострілом із-за стін фортеці. Але висновок професора Фрікселя після ретельного огляду став громом серед ясного неба: "Його Величність убиті пострілом у голову з кремінної рушниці". На запитання Карла XV: "Але хто міг це зробити?" - професор відповів: "Боюся, це велика таємниця... Можливо, смерть Його Величності є результатом ретельно підготовленого вбивства".
Існує кілька взаємовиключних версій загибелі короля. Так, 50-річний барон Нікола Каульбарс, чий предок був у почті Карла XII, у 1891 р. розповів, що в родовому маєтку Меддерс в Естляндії зберігається штуцер, із якого був убитий король. Реліквія передавалася з покоління в покоління, а сімейний переказ свідчить, що вбивцею був француз Сегюр. У день загибелі короля він безвісти зник, а в його речах знайшли штуцер, із якого було зроблено тільки один постріл. Барон наполягав: Сегюр на смертному одрі зізнався в убивстві короля.
Ця досить слабка версія дозволила, як мінімум, знову повернути інтерес до розслідування. Комісія, створена наприкінці XIX ст., не виробила єдиного рішення, але експертиза показала: король, зважаючи на чималу відстань від траншеї до фортеці, залишався, практично, невразливим для куль норвежців і данців, але для засідки умови були просто ідеальними. Снайпер стояв неподалік позаду Карла XII під кутом 15°. Ще одна версія пов'язана зі шляхтичем сербського походження Андрієм Гудовичем. Раніше він служив лютому ворогу шведів Августу Сильному. Нібито на штуцері було вигравіруване його ім'я. Версія нагадує легенду. Хоча чомусь т.зв. "серби" Гудовичі стали знатним українським родом. Так, Андрій Гудович був найближчим соратником російського імператора Петра III...
Можливо, розгадка таїться у стрімких діях найближчих родичів короля. При дворі вже кілька років боролися за владу дві партії - "голштинська" й "гессенська", очолювані, відповідно, племінником Карла XII Карлом Фрідріхом Гольштейн-Готторпським (сином любимої сестри короля Ядвіги Софії Августи, що померла 1708 р.) і Фрідріхом Гессенським. Зрозуміло, що король-воїн був більше заклопотаний "зовнішньою політикою", точніше її мілітаристською складовою.
Після смерті короля саме "гессенці" опинилися при владі. Вищих офіцерів одразу ж нагородили з військової каси (в усі часи підтримка армії життєво необхідна при захопленні влади). Офіційного розслідування не проводили: підданим оголосили, що короля вбили вороги, - відсутність лівого ока й величезна рана на голові "підтверджували" це. Ульріка Елеонора стала королевою. А головний ворог "гессенців" барон Герц опинився під плахою; безталанний племінник короля невдовзі переїхав до Росії і став чоловіком доньки Петра I Анни. У 1727 р. в пари народився хлопчик, що згодом став імператором Петром III. Але це вже інша історія…
"Інтерес до цієї засекреченої історії не вщухає. Хто вбив Карла XII, й сьогодні залишається загадкою", - вважає професор Королівського технологічного інституту в Стокгольмі Стефан Йонссон. Він, а також іще кілька вчених отримали дозвіл на ексгумацію останків короля. До речі, перше відкриття шведські вчені зробили у 2008 р. Короля було вбито залізним ґудзиком, а не звичайною кулею...
Смерть короля викреслила Швецію з ряду могутніх світових держав. Трохи більше двох років шведські війська опиралися потужній коаліції держав, але в 1720 р. Стокгольм підписав серію мирних договорів з противниками, а вже 30 серпня 1721 г. і Ніштадтський мир з Російською імперією. Територіальні втрати Швеції були чималими, Росія здобула вихід до Балтійського моря. А з середини ж 1630-х рр. Балтику називали не інакше як Шведським морем.
Петер Енглунд резонно зазначав у передмові до своєї книжки "Полтава. Розповідь про загибель однієї армії": "Розвал імперії завдав удару по національній гордості шведів, однак завдяки йому вони позбулися цього тягаря… Епоха великодержав'я раз і назавжди минула. У результаті, економіка стала поступово поліпшуватися, зріс добробут, подовжилася середня тривалість життя…".