UA / RU
Підтримати ZN.ua

З роком Півня, українці!

Повальне захоплення східними календарями, здається, давно схлинуло, проте навіть людині, яка не слідкує за ними, ЗМІ і соцмережі однаково повідомлять, що незабаром, наприкінці січня, на зміну року Червоної Вогняної Мавпи прийде рік не менш Червоного Вогняного Півня.

Автор: Олег Супруненко

Повальне захоплення східними календарями, здається, давно схлинуло, проте навіть людині, яка не слідкує за ними, ЗМІ і соцмережі однаково повідомлять, що незабаром, наприкінці січня, на зміну року Червоної Вогняної Мавпи прийде рік не менш Червоного Вогняного Півня.

Попри сумнівність цих календарів, до року Півня я з низки причин небайдужий. І ще дванадцять років тому написав текст, який пройшов повний цикл, але, на жаль, є сенс повторити його зміст, бо принципових змін відтоді так і не відбулося.

Як і дванадцять років тому, знову пропоную в рік Півня таки звернути увагу на півня як на нашого сакрального птаха, що перебуває у вкрай небезпечному становищі. Лихо в тому, що в півня давно і ледь не безповоротно вкрали саму його назву і наклали на неї табу. Хто вкрав? Ну, відомо хто. Кому не відомо - зараз довідається. От спитайте себе, чи не викликає у вас слово "півень" (а точніше, його російський відповідник "петух") певних асоціацій? Не пишного яскравого птаха, який гордовито походжає двором або з високої огорожі віщує про схід сонця, а загнаного бідолаху, який тулиться в кутку табірного барака? І якщо викликає, то відколи? Гадаю - з моменту приходу на пострадянські терени "Великої Кримінальної революції", яка заповнила їх блатняком бритоголових упирів, а ефір - валом мерзотних пісень, чомусь означених красивим французьким словом "шансон" (хоча зватися ці пісні мали би "гопса" - тобто попса гопників). Відтоді (літописці новітньої історії, напевно, назвуть точну дату, я ж орієнтуюся на самий початок 1990-х) назва хоч і свійського, але войовничого птаха набула образливого значення. І можна припустити, що сучасний міський хлопчисько років 8–10 й не знає, що півень (або ж "петух") - це той, хто покриває курочок-несучок, а аж ніяк не людина, яку через збочені примхи "покривають" у місцях, не надто віддалених. На жаль, цей принизливий образ припав до душі й багатьом українцям, яких не запідозриш у любові до кримінальної субкультури. Проте вони охоче його використовують, коли ведуть у соцмережах, ЗМІ й навіть на мистецькому фронті свою власну агітаційну війну проти ворога, з якого вже давно спали всі маски. Жарти, колажі, карикатури, в яких російського окупанта або його посіпак зображено у вигляді півнів, чия мова звучить як "ко-ко-ко!", доволі популярні й нерідко дотепні. А даремно - бо не гоже нам переходити на понятійний рівень тих, відірватись від кого наше життєве завдання.

Цикл тому, у році Півня 2005-го, ми були окрилені перемогою над системою, що ледь не посадила в головне крісло країни людину, яка про півнів думала не в пасторально-аграрному, а виключно барачному контексті. Якій не те що півні, а й навіть необачно подаровані білі лілії "западлом" здавалися, і вона лупцювала тими букетами дарувальників по пиках. Але недовго раділи - незабаром "яйцем ударений" таки посів спочатку друге, а потім і перше крісло України. І суспільству довелося заплатити дуже високу ціну, аби відновити статус-кво. Тож тепер, у новому 2017-му, маємо зробити значно більше, ретельно пригадавши, чого не зробили в 2005-му. А серед іншого - нарешті раз і назавжди реабілітувати півня в суспільній свідомості.

У перебігу цієї реабілітації кожен український підліток пубертатного віку повинен довідатися, що півень - це насамперед бойовий птах, настільки самодостатній, що йому навіть на сонце "начхати" ("Мені - прокукурікати, а там хоч Сонце не вставай"). І щоб найменші дітки знали, що півень - найхоробріший герой, який своєю шаблею проганяє окупанта - хоч зухвалу козу-дерезу, хоч хитру лисицю з захопленої хатинки. Усім мрійникам про євроінтеграцію незайве нагадувати, що символ Франції - гоноровий галльський півень (хоча французи про це, здається, почали забувати).

А як вам ідея використати зображення півня при розробленні макета великого Державного Герба? Адже досі маємо тільки малий. То, може, нехай щит із тризубом не галицький лев і запорізький козак тримають, а два півні - аби іншим регіонам соборної України не було образливо? Недарма ж на одній з перших українських поштових марок (видрукуваних у Канаді) красуються червоно-чорні півники - бо просунуті дизайнери відразу відчули символічність і, не побоюся патетики, соборності цих птахів, які проголошують новий день на подвір'ях від волинських хуторів до донбаських селищ…

Дванадцять років тому дизайнерам одягу я пропонував ідею - створити новий національний головний убір, який би став альтернативою бандитському кашкету. Щось таке яскраве, з домінуванням червоного: гострий козирок на кшталт дзьоба, а "вуха" щоб нагадували півняче "підборіддя" (як воно зветься - звідки мені, урбанізованому, знати?). Нинішні гіпстери, можливо, й підхопили б моду, а за ними - й пересічні громадяни. Можна накидати й інших пропозицій. І якщо через цикл, у наступний рік Півня, пересічний українець перестане препаскудно посміхатися при слові "півень" - нарешті з полегшенням і задоволенням констатуємо: процес вичавлювання урки з колективної свідомості таки успішно завершився.

Про сакральну символіку півня читайте також у матеріалі "Звичайна дивовижа - півні на храмах" (DT.UA № 21, 11.06.2016).