До середини XIX століття у Старому Місті залишалися три дерев'яні церкви, які доживали віку: в ім'я Святої Трійці, Івана Златоустого і Стрітення Господнього.
Остання, що стояла на перетині вулиць Стрітенської та Великої Житомирської, мала особливий шарм: її щосуботи відвідувала вся прекрасна половина київської знаті. Вабила жінок до цієї київської церкви ікона Божої Матері - Заступниці "Усіх cкорботних Радість". У народі її навіть називали церквою Скорботної Божої Матері або, по-простому, Скорботною церквою.
У середині 1840-х років ця ікона стала першопричиною неабиякої паніки. Зазвичай Божу Матір, яка втішає і дарує радість скорботним, зображували в оточенні великої кількості людей. На образі ж Стрітенської церкви Богородиця благословляє тільки одну пару. У відомому київському путівнику 1917 року авторства Костянтина Шероцького вказувалося, що це святі мученики Кирик та Іуліта - божественні патрони купецької сім'ї, яка замовила ікону і подарувала її храму.
Саме зображення сімейної пари, яка перебуває під заступництвом діви Марії, породило серед дівиць на виданні чутки про те, що ікона допомагає знайти нареченого. Тому панянки охоче йшли до церкви за своїми матусями, щоправда, з далеко не божественними думками.
Про фантазії дівиць швидко довідалися в університетському середовищі. Природно, студенти також посунули в храм. Але в їхні плани втрутилися пильні матусі. Вони швидко вгледіли небезпеку й попросили сприяння у всесильного очільника Південно-Західного краю Дмитра Гавриловича Бібікова.
Спочатку губернатор не надав скарзі великого значення.
Щоб зрозуміти реакцію Дмитра Гавриловича, маємо згадати події, які відбулися незадовго до цього в Київському університеті. 1837 року було викрито таємну студентську організацію, пов'язану зі "Спілкою польського народу". Імператор Микола I, на все життя наляканий груднем 1825-го та Польським повстанням 1830-1831 років, відреагував миттєво. М'якого, можна навіть сказати ліберального (наскільки взагалі царський сановник міг бути ліберальним у миколаївській Росії), Олександра Дмитровича Гур'єва змінив прямолінійний і суворий Бібіков. Університет на рік було закрито. Коли ж навчальний процес відновився, з 267 студентів, які навчалися раніше, до аудиторій вишу ввійшли лише 58 осіб. У повчальній промові Бібіков сказав: "Ви, панове, танцюйте, грайте в карти, залицяйтеся, але політикою не займайтеся!"
Здавалося б, у цій історії можна було поставити крапку. Але, як відомо, Фортуна, а тим паче студентська, - дама надто легковажна, і подальші події дуже добре це довели.
Відомо, що Дмитро Гаврилович мав слабкість до жіночої статі, або, як тоді казали, був великим поціновувачем витонченого й прекрасного. Одним з об'єктів його уваги стала купецька дівиця Марія Б., котра славилася своєю вродою й інститутською освітою. Задля неї губернатор навіть почав відвідувати по суботах службу в Стрітенській церкві. Марія, яка мала безліч знайомих студентів і знаходила зазвичай серед них кавалерів на танцювальних вечорах, запишалася залицянням такої вельможної особи: проїжджаючи вулицями, вона не відповідала на вітання закоханих у неї парубків, а на вечірках і поготів відмовлялася танцювати зі студентами, надаючи перевагу близьким до Бібікова військовим і співробітникам його канцелярії.
Тоді покинуті парубки змовилися покарати зарозумілу дівчину. Поодинці вони подали священикові Стрітенської церкви записочки з ім'ям і гроші, просячи відслужити молебень за спасіння душі Марії. Батюшку, звичайно, здивувала несподівана побожність студентів, але вибірково прочитавши кілька поданих шпаргалок і побачивши, що за формою вони заповнені правильно, він заспокоївся. При цьому святий отець не звернув уваги на те, що в записочках було зазначене одне й те саме ім'я.
У суботу до церкви, як завжди, з'явилася вся аристократія, приїхала Б., примчав в оточенні ад'ютантів Бібіков. Священикові подають цілу купу записок, починається нескінченне читання, і всі - за спасіння Марії. Після прочитання штук двадцяти погляди звернулися до Б., ще два-три десятки - і дівиця зомліла. Бібіков, зелений від злості, висварив священика, призначив суворе розслідування, але призвідників так і не виявив.
У результаті інциденту на радість матусям з'явився губернаторський указ: "По суботах студентів до церкви не пускати!". Кажуть, Бібіков при цьому заприсягся: якщо винуватці скандалу колись знайдуться, то їм не уникнути "білої стрічки через плече" (тобто будуть віддані в солдати). Про подальшу долю Марії Б. ми не знаємо...
Через півстоліття відомий український педагог, журналіст і громадський діяч, майбутній перший голова Центральної Ради (до повернення з заслання Михайла Грушевського) Володимир Павлович Науменко навів цей випадок як характерний приклад звичаїв, які панували в Києві за часів царювання Миколи I.
Дерев'яна ж Скорботна церква, в якій розігралася драма помсти легковажній гордячці, невдовзі після того почала руйнуватися і тому була розібрана. На її місці спорудили цегляний, спочатку одноярусний, а потім і двоповерховий храм в ім'я Стрітення Господнього. 1923 року тут сталося диво відновлення куполів. Але це вже зовсім інша історія...