Перша світова війна (1914–1918), що завершилася 100 років тому, не була несподіваною.
До неї вже давно точилися локальні війни (англо-бурська, російсько-японська, балканські). Причини війн були на поверхні: загострення боротьби за ринки збуту й джерела сировини, початок перерозподілу колоній, посилення територіальних претензій. Курс на Першу світову заклала франко-прусська кампанія 1870–1871 років, коли Франція, що століттями виборювала гегемонію в Європі, зазнала нищівної поразки й підписала Франкфуртський мир, за яким передавала Німеччині Ельзас і Лотарингію, виплачувала п'ять мільярдів франків контрибуції, визнавала її об'єднання. Факт проголошення Другого Рейху у французькому Версалі символізував курс Німеччини на майбутню агресивну політику.
Після 1871 року Франція жила ідеєю реваншу. Німеччина - неминучістю нової війни з метою остаточного виведення її з числа великих держав Європи. Обидві країни готувалися й шукали союзників, що теж мали свої інтереси. В об'єднаній Німеччині Велика Британія бачила головного суперника. Для Росії, яка плела свою історію в агресивних війнах в усіх напрямах, Другий Рейх був небезпекою на Заході. Отже, зближення Англії, Росії та Франції завершилося створенням 1907 року Антанти - військового союзу. Ще раніше, 1882-го, Німеччина, Австро-Угорщина й Італія підписали Троїстий союз. Перехід Італії на бік Антанти (1915) в Берліні сприйняли спокійно. Генерали запевнили кайзера Вільгельма ІІ, що нічого страшного не сталося.
Якщо Італія буде на боці Німеччини, то знадобиться 15 дивізій, щоб її захистити, і стільки ж, щоб розбити. Натомість до німецького блоку приєдналися Туреччина (2 листопада 1914 р.) і Болгарія (6 вересня 1915 р.). Троїстий союз став Четверним. Усього у війні взяли участь 38 держав!
Тривалий час історики гадали, хто її ініціював. Чи, може, ніхто нічого не планував? Однак 1959 року історик з ФРН Фріц Фішер у дослідженні Griff nach der Weltmacht ("Ривок до світового панування") документально довів, що провина за війну лежить насамперед на уряді Німеччини. Він послався на документ "військової ради" 1912 року, де було ухвалено рішення розпочати війну 1914 року. Там начальник Генштабу німецької армії Гельмут фон Мольтке заявив: "Я вважаю війну неминучою, і що скоріше, то краще". Паралельно тривала підготовка й громадської думки до війни. Генерал Олексій Брусилов у книжці "Мої спогади" описує епізод у німецькому місті Кіссінгені, де він відпочивав улітку 1914-го, коли в центрі міста на честь свята збудували величезний, на всю площу, дерев'яний макет московського Кремля, який у розпал святкування підпалили з усіх боків. Навколо охопленої вогнем споруди під музику "Боже, царя храни" біснувався натовп, аплодував, вигукував... І наостанок над тліючими уламками загримів німецький національний гімн. "Так ось у чому річ! Ось чого їм хочеться!", - оцінили суть побаченого генерал і його дружина. Морально-політичну підготовку до війни тоді демонстрували подібними шабашами в багатьох країнах, зокрема й у Росії. Не тільки Німеччина прагнула війни як одного із засобів усунення протиріч.
Перша світова війна з її масовими арміями, численними фронтами з глибоким ешелонуванням оборонних укріплень стала такою завдяки промислово-технологічним зрушенням у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. Німеччина, завершивши промисловий переворот і посівши провідне місце в Європі, перетворилася на могутню військово-промислову державу, кинула виклик Великій Британії, що мала численні колоніальні володіння, і навіть США. Уже до початку ХХ століття виробництво Німеччини переважало англійське. Натомість Англія, що була дуже близька до статусу світової держави наприкінці ХІХ - початку ХХ ст., втратила таку можливість. А вихід США 1894 року на перше місце в промисловому розвитку на перших порах не мав помітного впливу на події та розстановку сил у Європі в умовах, коли вичерпався ресурс колоніальних загарбань і постала проблема переділу вже захоплених володінь.
Разом із тим, що особливо важливо, у другій половині ХІХ століття було закладено основи масового машинного виробництва зброї - гармат і скорострільних гвинтівок, що створило передумови для розгортання добре озброєних масових армій.
Стратегічний план Німеччини, всупереч застереженням Отто фон Бісмарка щодо ведення війни на два фронти, передбачав спочатку розгром Франції, а потім, за допомогою військ перекинутих на Схід, - і Росії. Пересторогу "залізного канцлера" нівелювала вже досить розгалужена на 1914 рік мережа залізниць, яка надавала військам можливість, залежно від ситуації на фронті, швидко маневрувати. Німеччині доводилось іноді вести війну й на трьох фронтах, рятуючи союзників від розгрому.
Стратегічний план Франції враховував перевагу Німеччини. Але прагнення повернути Ельзас і Лотарингію штовхало її до активних дій із суто патріотичних мотивів.
Приводом для війни стали події, пов'язані з убивством 28 червня 1914 року в Сараєві сербськими націоналістами спадкоємця австрійського престолу Франца Фердинанда. Берлін, уже готовий до війни, вхопився за бажаний привід і штовхав Відень на вимоги, неприйнятні для Сербії. Висунутий Австро-Угорщиною ультиматум містив статті часткової відмови Белграда від суверенітету. "Це війна в Європі", - вигукнув міністр закордонних справ Росії С.Сазонов. За православну Сербію, оплот російських інтересів на Балканах, заступилася Росія.
Усі спроби зупинити маховик війни, що розкручувався дедалі швидше, виявилися марними. А причин було більше ніж достатньо. Німеччина прагнула територіального переділу світу й світового панування. Англію влаштовував статус-кво і вона хотіла його захистити. Росія і Німеччина, які зіткнулися в інтересах щодо Сербії, стали для історії призвідниками Першої світової.
Вихід за поріг миру відбувався швидко.1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії, 2-го - німецькі війська ввійшли в Люксембург, 3-го - Берлін розпочав війну проти Франції. І, нарешті, 4 серпня у війну вступила Велика Британія. Її тривале мовчання бентежило союзників і обнадіювало противників, що Лондон залишиться осторонь. Гадається, Велика Британія не була б великою, якби не володіла мистецтвом великої дипломатії. 6 серпня Австро-Угорщина оголосила війну Росії.
Стратеги пророкували швидкоплинність бойових дій - шість-вісім місяців. Однак, через приблизну рівність сил сторін, максимальну мобілізацію суспільств та економік, коаліційний характер війни, вона затягнулася більш як на чотири роки. Шальки терезів успіху схилялися то в один, то в другий бік.
Про масштаби війни свідчить той факт, що в армії воюючих країн було мобілізовано 74 мільйони людей. У бойових діях брали участь 29 мільйонів. Найвідчутніших втрат зазнала Франція, яка винесла основний тягар війни на Західному фронті. З восьми мільйонів мобілізованих один мільйон 400 тисяч було вбито, 600 тисяч залишилося інвалідами. Найважливіша в господарському значенні північно-східна область була сплюндрована; зруйновано 6 тис. км залізниць, 53 тис. км шосейних доріг. Країна втратила чверть національного багатства, з кредитора до війни вона перетворилася на боржника. Борг лише США становив 40 млрд. золотих франків.
У такій масштабній і тривалій війні першими приходять до фінішу ті учасники, в яких менші матеріальні й людські ресурси. Після 1916 року німецька армія скоротилася на мільйон осіб. Замінити їх уже не було ким. З матеріальними ресурсами, продовольством було ще гірше. Німеччина почала схилятися до миру. Особливо після того, як 7 квітня 1917 року на боці Антанти у війну вступили США, що постійно нарощували свої сили на Західному фронті.
Аналогічних проблем не уникли й країни Антанти. І якщо на Заході Четверний блок1918 року мавсерйозні проблеми, то на Сході домігся значних успіхів. Матеріальні ресурси Росії, де на 1914 рік промисловий переворот лише позначився, швидко вичерпалися. Держава опинилася на межі господарського краху, процвітало дезертирство, солдати відмовлялися воювати і залишали фронт. Постачання Східного фронту перейняли на себе союзники, насамперед Англія і США. Колапс настав уже наприкінці 1917 року. Крах царської Росії прискорив, не без допомоги німецьких марок, прихід до влади більшовиків, які обіцяли покінчити з війною і дати землю селянам. 3 березня 1918-го більшовики прийняли продиктовані Четверним союзом умови Берестейського миру: було зафіксовано розпад імперії, поразку, вихід з війни та згоду Росії з територіальними змінами, зазначеними в договорі. Так намітився мирний процес на Сході, започаткований новими владними силами - більшовиками. Майбутня доля Росії як держави й імперії вирішувалася на Заході.
Зі вступом у війну США безповоротно порушилася рівновага сил і на Західному фронті. У керівних колах Берліна заговорили про недоцільність подальшого продовження війни. Восени 1918 року відбулися серйозні зміни в керівництві Німеччини. Партія, що розв'язала війну, зреклася влади. Уряд, розбавлений правими соціал-демократами Густавом Бауером і Філіпом Шейдеманом, очолив принц Макс Баденський, який у ніч з 4-го на 5 жовтня 1918 року через Швейцарію звернувся до американського президента Вудро Вільсона з проханням укласти перемир'я на основі 14 пунктів від 8 січня та роз'яснень від 27 вересня. 8 жовтня держсекретар США Роберт Лансінг від імені Вільсона відповів на ноту Німеччини, вимагаючи підтвердити, що німецький уряд приймає всі умови, викладені в 14 пунктах і в наступних заявах американського президента.
5 листопада 1918 року Лансінг повідомив, що союзники згодні надати Німеччині перемир'я на умовах, які повідомить командувач союзних сил маршал Франції Фердинанд Фош. Німців також попередили, що 14 пунктів Вільсона повністю не поширюватимуться на Німеччину. Очевидно, що ці пункти стали сильним ходом американської дипломатії задля визнання й утвердження керівної ролі Вашингтона в мирному процесі, а відтак і узаконення привілейованого статусу США у світовій політиці в повоєнні роки.
Німецьку делегацію очолив статс-секретар уряду Макса Баденського Матіас Ерцбергер. Як і було домовлено, 8 листопада 1918 року о пів на шосту ранку в штабний вагон Фоша в Комп'єнському лісі прибула німецька делегація. На слова Ерцбергера, що німці прибули отримати "пропозиції" союзників, Фош іронічно зауважив: "А нам подобається воювати". На що Ерцбергер, відкинувши дипломатичність, прямо сказав: "А ми вже не можемо". Фош виклав заздалегідь заготовлені умови. Вони були жорсткі: протягом двох тижнів німці повинні евакуювати війська з Бельгії, Франції, Люксембургу, Ельзасу й Лотарингії; видати союзникам тисячі стволів кулеметів, гармат, 50 винищувачів, бойові кораблі, усі підводні човни; передати транспортні засоби, все золото, отримане від Росії й Румунії; повернути військовополонених союзних армій; анулювати Бухарестський і Берестейський договори.
Водночас союзне командування погодилося на тимчасове залишення німецьких військ в Україні й Прибалтиці, щоб запобігти встановленню там контролю більшовиків. Перемир'я мало тривати 36 днів. До підписання миру продовжувалася блокада Німеччини. Вибору Берлін не мав. Зволікання обернулося б іще гіршим. О пів на шосту ранку 11 листопада 1918 року німці підписали перемир'я, яке набрало чинності об 11 годині. На ознаменування події було дано 101 залп. Це були останні артилерійські залпи Першої світової війни. В усіх країнах, що воювали, запанувала гірка від втрат, але оптимістична радість життя.
Через два дні після Комп'єнського перемир'я, 13 листопада 1918 року, більшовицька Росія скасувала Берестейський трактат і зберегла таким чином свою державність та імперську сутність завдяки діям США у ролі вирішального доважка до перемоги Антанти. У німецьких планах світового панування такого статусу їй не відводилося.
Результати війни були епохальними для переможців і сумними для всіх. Союзники втратили у війні понад п'ять мільйонів людей. Країни Четверного союзу - три з половиною. Було занапащено мільйони життів найкращого генофонду людства. Кількість поранених - 21 мільйон. Втрати цивільного населення від голоду й хвороб - іще 10 мільйонів. На фронтах війни солдатами й офіцерами воювало чимало майбутніх відомих державних діячів і воєначальників: Гарольд Макміллан, Ентоні Іден (Велика Британія); Гаррі Трумен, Дуглас Макартур, Джордж Сміт Паттон (США); Шарль де Голль (Франція) та інші.
Перша світова - згусток часу, який вибухнув не тільки оголеними нервами суспільств, утягнутих у війну, а й потужним подальшим розвитком промисловості, в тому числі й військової, появою нових видів озброєння для застосування на землі, воді й у повітрі. З'явилася бойова авіація, танки, на озброєнні субмарин - торпеди, бездротовий зв'язок, нові галузі в науці та виробництві і навіть літній час, уперше запроваджений в умовахвійни. Було створено й уперше застосовано хімічну зброю. Наслідки хімічної атаки шокували світ.
Воєнні обставини дуже змінили й гендерні стосунки. Так, якщо здавна обов'язки німецьких жінок окреслювалися канонами трьох "к" Küche, Kinder, Kirche (кухня, діти, церква), то під час війни, замінивши своїх чоловіків, жінки стали за верстати, до мартенівських печей, повели локомотиви, спустилися в шахти. Після війни чоловіки в Європі змушені були віддячити їм виборчим правом, залученням до державної влади й управління, рівністю, що поглибило й розширило демократію не лише в Старому Світі.
Війна позначилася й на літературі. Бестселери про Першу світову, написані її солдатами, читають і нині. Серед них "Смерть героя" англійця Річарда Олдінгтона, "Прощавай, зброє" американця Ернеста Гемінгвея, "На Західному фронті без змін" німця Еріха Марії Ремарка, "Вогонь" француза Анрі Барбюса…
Німеччина і Росія, які вийшли з війни переможеними, відповіли світові революціями і, врешті-решт, торували шлях до тоталітаризму. Поразка Росії у війні призвела до перемоги більшовизму як наступної моделі "русского мира", що було не чим іншим, як новим "виданням" феодалізму в обгортці утопії. Німеччина, де потужний розвиток науки, техніки і культури в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття вихлюпнувся водночас негативом расистськоїідеї переваг німецької нації над іншими, що після війни трансформувалася в нацизм як різновид фашизму, в загрозу миру й світу, ніскільки не меншу, ніж комунізм. Комунізм і нацизм однаково не приймалися демократичним світом. Проте демократичні країни після Першої світової війни, не сприймаючи більшовиків, нічого не могли вдіяти. Вони не мали солдатів, щоб звільнити Росію від більшовизму. Хто вижив у великій війні, не бажав воювати.
Перша світова війна започаткувала широкий спектр змін: на політичній карті Європи з'явилася низка нових держав (Латвія, Литва, Естонія, Польща Чехословаччина Австрія, Угорщина, Королівство сербів, хорватів і словенців, Фінляндія, Україна, Грузія, Азербайджан). Війна вплинула на подальший розвиток демократії, парламентаризму, загального виборчого права, розширення території їх присутності. Результати досягнень воєнних років мали широке впровадження й подальший розвиток у мирних галузях, сприяли розвиткові технології виробництва, його диверсифікації, появі нових напрямів у науці й техніці, конвеєрної системи й автоматизації, що дало поштовх початку науково-технічної революції.
Водночас постали й питання: чи міг новий версальсько-вашингтонський світовий порядок забезпечити мир в умовах розколу світу по лінії демократія-тоталітаризм, довільно проведених мирними договорами нових кордонів, внаслідок чого з'явилася Європа-іредента (мільйони громадян, які компактно проживали за межами своїх держав у сусідніх країнах) у ролі міни сповільненої дії? Наскільки скоро тоталітарні держави (Радянський Союз, нацистська Німеччина й фашистська Італія) перейдуть до здійснення своїх планів світового панування?
Велика війна (так її називали у 1920–1930-х рр.), не вирішивши багатьох проблем, закладала передумови Другої світової війни.
Людство повинно спитати себе: чи зроблено насправді належні висновки з історії ХХ століття, яке вмістило у свій відтинок часу дві криваві світові війни?