Ім'я визначного українського географа, геолога й археолога Юрія Полянського мало відоме вітчизняній громадськості.
До цієї людини шанобливо ставилися в Латинській Америці, зокрема в Аргентині. Але в радянській Україні про неї говорили лише в наукових колах, до того ж пошепки. Не стало це ім'я широко відомим і в незалежній державі.
Ю.Полянський народився 6 березня 1892 року в селі Жовтанці Кам'янко-Бузького району на Львівщині в родині священика. Закінчив гімназію у старовинному українському місті Ярославі (нині - Польща), вивчав філософію у Віденському університеті, продовжив навчання у Львівському, який закінчив за спеціальністю "географія, геологія і палеонтологія".
Під час Першої світової Ю.Полянський служив поручником гарматного полку австро-угорської армії. Проте із серпня 1918-го, коли імперія Габсбургів розвалювалася, він з однодумцями створив підпільний Військовий комітет і підготував у Львові Листопадовий зрив 1918 року. Це дало можливість проголосити Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). З перших днів її існування Ю.Полянський брав участь у війні з поляками за Східну Галичину, був командиром батареї 4-го артполку Української Галицької армії, яка намагалася відвоювати Львів. Після поразки національно-визвольних змагань 1918–1920 рр. повертається до окупованого поляками Львова і потрапляє під пильний нагляд військової жандармерії. Його навіть заарештували, але відпустили за браком доказів участі у бойових діях проти польської армії. Коли в серпні 1920 року було створено Українську військову організацію (УВО), Ю.Полянський увійшов до її керівництва.
Активної участі у політичному житті в міжвоєнний період Ю.Полянський не брав: зайнявся викладанням і науковими дослідженнями. Однак доступу до викладацької роботи на географічному факультеті Львівського університету він не отримав: абсолютну більшість посад там обіймали поляки, це була своєрідна сегрегація. Молодий учений улаштувався учителем географії та історії в Академічній гімназії й одночасно працював у Науковому товаристві імені Т.Шевченка (НТШ).
Один з випускників гімназії Зиновій Мітла в "Ювілейній книзі..." згадував: "... історію та географію України ми були змушені вивчати більше вдома. Наші вчителі історії і географії (Ю.Полянський, О.Терлецький, Я.Яцкевич, С.Шпитковський та ін.) багато часу присвячували рідній історії й географії під час викладів всесвітньої історії й історії Польщі".
Збагачений досвідом збройної боротьби за українську державність і маючи педагогічний хист, Ю.Полянський виховував молодь у патріотичному дусі, викладаючи також географію в Українському таємному університеті (1921–1925). У 1930-х читав іще й курс основ антропології у Львівській греко-католицькій богословській академії.
Вчений досліджував наймолодші геологічні утворення земної поверхні - четвертинні відклади, зокрема леси. Він установив їхній вік, умови утворення, а також вивчав тераси Дністра і вплив на них найновіших рухів земної кори.
Починаючи з 1923 року Ю.Полянський (на незначні кошти музею, спонсорів та власні заощадження) щороку вирушав у Подністров'я, на територію сучасної Тернопільщини, де проводив розкопки. Місце зупинки шукати не доводилося: із села Новосілки Заліщицького району походила його дружина. Займаючись геологією, він мимоволі став і археологом: у четвертинних відкладах вдавалося знаходити останки людей, рештки їхніх жител, знарядь праці. Вивчаючи стоянки людей доби пізнього палеоліту, Ю.Полянський дійшов висновку, що наші предки будували оселі на схилах річкових долин, повернутих до сонця, і близько до рибних місць. На ділянці Дністра між Кам'янцем і Могилевом-Подільським у місцях палеолітичних стоянок вчений знайшов велику кількість знарядь праці. Він виділив ці пам'ятки в окрему східно-подільську групу палеоліту Подільсько-Бессарабської провінції.
Ю.Полянський довів, що поклади кременю, з якого первісні люди робили різні знаряддя, переправлялися через карпатські перевали аж у Європу. За вагомі наукові здобутки його 1927 року обрали дійсним членом НТШ. Учений поставив на наукову основу діяльність природничого музею цієї авторитетної установи, давав колегам цінні рекомендації щодо збирання й опису матеріалів з усіх ділянок природознавства, впорядковував і систематизував колекції, створив і презентував чимало музейних експозицій і виставок.
Ю.Полянський опублікував низку праць з геології та археології Галицького Поділля, склав карту Південного Полісся і дав загальний геологічний огляд України у фундаментальній книзі "Географія України і суміжних земель", що вийшла під редакцією Володимира Кубійовича в "Українському видавництві" 1943 року. Найбільш значуща праця Ю.Полянського - "Подільські етюди" - написана на основі багатих польових досліджень. Вона містить цінний науковий матеріал з геології, географії та антропології, який не втратив свого значення й сьогодні. "Результати досліджень Юрія Полянського використовували такі відомі вчені-археологи, як Олександр Черниш, Олександр Ситник, Ілля Гоштейн, Ярослав Пастернак. Вони високо оцінювали наукові праці свого попередника", - сказав професор Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка Йосип Свинко.
Після подій "золотого вересня" 1939-го радянська влада намагалася довести, що найбільш авторитетні вчені-галичани їй потрібні. Ю.Полянського призначили на посаду заступника начальника обласного відділу народної освіти, а згодом - завідувачем кафедри фізичної географії Львівського університету. У гнітючій атмосфері більшовицьких репресій і натягнутих стосунків з польською професурою він працював аж до приходу німецьких окупантів.
Коли 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення української державності й утворено Українське Державне Правління (уряд) на чолі з Ярославом Стецьком, Юрія Полянського призначили бургомістром Львова. Окрім виконання безпосередніх обов'язків - забезпечення міста продовольством, електроенергією, водопостачанням, налагодження безперебійного руху транспорту, він намагався будь-що зберегти університет. Однак німецька адміністрація не дозволяла українцям мати вищу школу. Нова влада розглядала їх як робочу силу. І тому наприкінці серпня 1941-го до керівництва у Львівському університеті став референт науки в Генеральній губернії, а незабаром заклад закрили. Гестапо заарештувало бургомістра. Але доказів його політичної діяльності не знайшли і після тривалих допитів відпустили, а невдовзі залучили до управління освітою міста. Будучи членом Українського Центрального Комітету, разом із колегою-географом Іваном Теслею провів значну роботу зі створення в Галичині мережі початкових шкіл та ремісничих училищ.
Навесні 1943 року, з наближенням до Львова радянсько-німецького фронту, Ю.Полянський виїжджає до Кракова, а відтак до Відня. На прохання свого приятеля професора В.Кубійовича очолює представництво Українського Центрального Комітету. Наступна вимушена зупинка - Мюнхен. Два роки вчений викладає географію в Українському Вільному університеті, а також бере участь у відновленні НТШ. Проте він не побажав стати жертвою обміну громадянами, про що домовлялися влада СРСР і влада ФРН, і загубитися серед снігів Сибіру. 1947-го, після нетривалого перебування у Швейцарії, Ю.Полянський вирушає до Буенос-Айреса (Аргентина), де працював його брат. І залишається там уже назавжди…
Ю.Полянський був доктором наук (з 1928 р.), але в цій державі, як і в інших, дипломів українців з ученими ступенями не визнавали (традиція не змінилася й донині!). Майже чотири роки емігрант працював на різних важких роботах у копальнях... Потім на якийсь час улаштувався на роботу до державної геологічної служби. Саме в тоді в Аргентині почали складати геологічні карти. До цієї роботи долучився Ю.Полянський. Він вивчав Анди, працюючи на висоті 3–4 тисячі метрів, і на основі власних досліджень склав карти Анд. Вчений обґрунтував теорію зледеніння гір від доби палеозою до антропогенного періоду та ерозійних процесів у них. Йому вдалося довести, що з усіх районів земної кулі саме в Андах найвища амплітуда коливань снігової лінії - вона досягає 700 метрів.
Ю.Полянського, вже як відомого знавця геології Аргентини, 1956 року запросили викладати на природничому відділі в державному університеті Буенос-Айреса, де він отримав звання професора. Вчений з України написав перший в Аргентині підручник з геології і за свою викладацьку діяльність підготував чимало геологів для цієї країни. Тому не дивно, що університетське керівництво гідно оцінило заслуги Ю.Полянського, дозволивши йому працювати в цьому закладі навіть після виходу на пенсію - до останніх днів життя.
В аргентинський період Юрій Полянський написав десятки наукових праць, здебільшого іспанською та англійською мовами, став членом різних наукових товариств, отримав звання академіка Академії наук Аргентини. А 1964 року українського вченого було удостоєно Національної премії. Помер Юрій Полянський 1975 року від серцевого нападу в Буенос-Айресі.
На надгробку на тамтешньому кладовищі написано: "Професор Юрій Полянський - учитель, вчений, патріот і гуманіст, який боровся за рідну Україну, збагатив геологію Аргентини своїми працями..."
Невизнання на батьківщині - типова доля українського вченого і самої України, розділеної між різними державами.Більшість наукових праць Ю.Полянського досі для України недоступна. Група ентузіастів, серед яких згадуваний професор Й.Свинко, не змогла отримати їх через українські організації і Посольство України в Аргентині. Відомому вченому немає пам'ятника і музею в Україні, його ім'ям не названо ні містечка, ні вулиці. Заледве вдалося встановити меморіальну дошку на будинку у Львові, де мешкав Юрій Полянський. Єдиний значний внесок у вшанування його пам'яті - книжка "Юрій Полянський-професор", яку 2011 року видали професори Йосип Свинко й Олег Шаблій. Вона - ніби послання сучасникам і майбутнім поколінням: ми повинні знати про непересічну людину, яка збагатила науку двох держав - України й Аргентини, а отже - й світову.