UA / RU
Підтримати ZN.ua

Україна — руйнівниця імперій

Приваблювана реальною можливістю зміцнити свій південно-східний фронт унікальними захисниками, і, не бажаючи при цьому належним чином визнати цю унікальність, Польща, немов муха, що смикається, дедалі більше й більше заплутувалася у павутині українських справ.

Автор: Євген Зарудний

Якщо я почну цю історію з того, що інкорпорація київських слов'янських варварів у духовне тіло Pax Romana, яка сталася в IX ст., призвела зрештою до загибелі Константинополя 1453 року, то, скоріш за все, читач відкладе газету вбік. Мовляв, скажіть іще, що Ісус Христос - українець.

Не скажемо. Міфи - убік. Будемо тверезо відштовхуватися від подій Нового часу. І від очевидного й загальновизнаного: Річ Посполита (союзна Польсько-Литовська держава) знайшла свою погибель від війська Його Королівської милості Запорозького. "...Ми Польщу колись завалили!.." - писав Кобзар, хоча й не бачив у цьому історичному факті якихось підстав для ура-патріотизму. Адже "...Польща впала (Та й вас роздавила!".

На початку Нового часу Річ Посполита була однією з наймогутніших держав Європи, і розширення її кордонів набувало ясно виражених імперських рис. Але на київських землях польський варіант Drang nach Osten зустрів просто-таки унікальну спільноту людей, які називали себе козаками. Польський історик пише: "Швидке створення козаками елементів особливої політичної структури, а потім їхнє наполегливе прагнення розширити й зміцнити цю структуру, домогтися її автономії і навіть незалежності від Речі Посполитої було своєрідним історичним феноменом" (В.Серчик).

Місія будь-якої імперії полягає в тому, щоб об'єднати людей усупереч тому, що їх роз'єднує. Імперія абсолютно не терпить різноманіття, але вимагає уніфікації. А якщо сила людей полягає в їхній унікальності, особливості й несхожості? Тоді імперія повинна вибирати: або стрижка під імперський гребінець, або ж використання цієї сили в імперських інтересах.

Польща весь час кидалася від одного до іншого, будучи неспроможною, за всієї своєї могутності, ні підкорити козацьку вольницю, ні встановити дійсно договірні відносини з нею. "З одного боку, Річ Посполита вже в середині XVI ст. намагалася залучити козацтво до здійснення своїх політичних цілей, спрямувати його проти сил, що загрожують східним окраїнам польської феодальної держави. А з іншого боку, польський уряд, вважаючи козацтво скупченням "розбійницьких", "ворохобних" елементів, намагався підкорити їх чинному феодальному праву, обмежити їхню самостійність системою заборон і погроз" (В.Серчик). Приваблювана реальною можливістю зміцнити свій південно-східний фронт унікальними захисниками, і, не бажаючи при цьому належним чином визнати цю унікальність, Польща, немов муха, що смикається, дедалі більше й більше заплутувалася у павутині українських справ.

Пліч-о-пліч козаки, поляки, литовці й білоруси б'ють турків і їхніх союзників під Хотином у 1620–1621 рр. "...Наші й козаки щосили січуть, колють, стріляють" (Вацлав Потоцький, поема "Хотинська війна", 1670). Однак тут-таки після славної вікторії поляки замінюють солдатське братерство заходами репресивної уніфікації вчорашніх братів по зброї. Заборонити, обмежити, придушити, а після неминучого вибуху козацьких повстань - виписувати нові угоди й обіцяти колишні королівські милості. Послідовно проводячи таку двоїсту політику щодо України, Річ Посполита ударними темпами нарощувала м'язи свого гробаря й кувала штик його лопати.

Московське царство, що включило військо Запорозьке до свого Pax Romana третьої версії, проявило більшу послідовність, аніж ляхи. Військові успіхи на західному й південному напрямках імперської експансії негайно супроводжувалися рішучим викорінюванням відособленості України. Постійно оновлювані статті угоди з військом Запорозьким, які дедалі більше урізали права Гетьманщини, Малоросійска колегія й однойменна губернія і, нарешті, ліквідація самого війська. Заборона використовувати українську мову в усіх сферах громадського й культурного життя, абсолютне заперечення історичної самобутності українців з одного боку, і режим найбільшого сприяння для українців, які приймають правила імперської гри, - з іншого ("малорос за походженням, який розмовляв російською і зараховував себе до росіян, таким автоматично великоросами й визнавався". - О.Міллер) призвели, зрештою, до того, що, як свого часу написав Мілан Кундера, "на очах його покоління непомітно зникає 40‑мільйонна європейська нація".

Українську націю врятував Тарас Шевченко. У геніальному пророкові та його одкровенні втілилася українська нація, зберігаючи свою історичність і державність, ознаменовані в XVII ст. виходом козацького народу на світову арену історії. Народний дух перевтілився в геній національного пророка й "повернувся" в тіло українського народу на початку ХХ ст., щоб знову вивести цей народ на передові рубежі історичного розвитку.

Українська революція 1917–1922 років не зазнала поразки. Боротьба української нації за свою державність змусила більшовиків відмовитися від російського імперського універсалізму і включити в тіло вже комуністичного російського Pax Romana (версія 3.1) Українську РСР. Цією інкорпорацією "великий і могутній" був приречений на безславний і швидкий (в історичному часовому вимірі) кінець.

І насамкінець трохи конспірології. Чого доможеться сучасна Російська імперія (версія 3.2), завоювавши Україну? Якщо не брати до уваги такі малозначущі для Кремля наслідки, як десятки тисяч трупів з обох боків кордону й абсолютно реальну можливість Третьої світової війни, то єдиним логічним наслідком буде неминучий крах "зібраної" імперії. Причому крах у такі ж короткі історичні терміни (а з огляду на реакцію цивілізованого світу, то й іще швидше).

Тому - план інший: відторгнути від України малоросійські області, які можна безпроблемно інкорпорувати у Великоросію, а власне Україну штовхнути в обійми Європи. Дзеркально повторити ситуацію XVII ст.: тоді ми тікали в азійські землі від європейського насильства, нині рушимо в європейські землі від насильства азійського.

Пам'ятаючи, чим закінчилася інкорпорація козацької вольниці в Московське царство - "найбільшою геополітичною катастрофою", за визначенням Кремля, нині його хазяїн сподівається на те, що Україна розвалить і Європейський Союз, цю священну Римську імперію третього тисячоліття. Четвертому Риму, як відомо з протоколів російських мудреців (чи ж мудреців?), не бувати ніколи.