Шлях до тоталітаризму вимощений утопією. Адже щоб втілювати нежиттєздатну мильнобульбашкову ідею, потрібно застосувати силу і контроль.
"Ласкаво просимо до рабства" - хочеться написати над численними пазликами утопічно-райської картини "Країни Рад": бюстами Леніна й Сталіна, вимпелами, відзнаками свинарям і дояркам, сервізами з комуністичною символікою, зомбоящиками і червоними прапорами з серпом та молотом - представленими на виставці "Утопія тоталітаризму. Реальні світи Орвелла: від СРСР до РФ", що наразі експонується в Національному музеї історії України. Виставка на рівні найкращих європейських - символічна, образна, з сучасним багатовимірним дизайном.
Матрац і зомбоящик
"Виставковий проєкт візуалізує для відвідувача два світи", - йдеться у буклеті виставки. Перший - світ Вінстона Сміта, головного героя роману Джорджа Орвелла "1984". Другий світ - реалії радянської і нинішньої російської систем, що вбачають свою місію в максимальному розширенні зон впливу та утвердженні злочинного устрою через відповідну масову пропаганду… Заходжу до виставкової зали. Тісний передпокій. Під написом на дзеркалі "Твій розум вільний?" двері обабіч. З одного боку чуються голоси героїв екранізованого роману Орвелла, з другого лунають бравурні радянські марші впереміш із байкою про "распятого мальчіка" та іншими перлами сучасної російської пропаганди. Іду спершу до Орвелла. Мене зустрічають знеособлені чорно-сірі постаті на стінах, прихована камера телеекрана, що дозволяє підглянути - що ж то робиться в тоталітарному світі. Впадають в око ілюстрації до роману "1984" молодого митця Андрія Шостака, що передають біль і розпач безвиході. Поряд цитати з Орвелла: "Війна - це мир", "Правда - це брехня", "Свобода - це рабство". У кутку - кімнатка головного героя роману Вінстона Сміта. "Міністерство достатку" забезпечило йому мінімальне: дах над головою, залізне рипуче ліжко зі старим ватним матрацом, трохи їжі. На столі скромний зошит, а саме щоденник Вінстона. Поряд - пляшчина з етикеткою "Перемога" і однойменна пачка цигарок. У таких умовах людина не може думати про щось більше і дякує за "дарунки" партії, а шматочок шоколаду розцінює як немислиме благо.
За словами куратора виставки, старшого наукового співробітника відділу історії ХХ століття НМІУ Андрія Гуменюка, коли він побачив графічні ілюстрації Андрія Шостака до роману Орвелла "1984", то замислився, як можна поєднати світ роману Орвелла, радянський тоталітаризм і сучасну російську пропаганду. Автори виставки - генеральний директор НМІУ Тетяна Сосновська, куратор Андрій Гуменюк, дизайнерка Тамара Шевчук - прагнули досягти ефекту, коли б відвідувачі відчули: що було б, якби тоталітаризму СРСР чи нацистської Німеччини вдалося б втриматися до сьогодні.
Слава КПСС - за обід в "Общепите"
На протилежному від Орвеллівського боці виставкового залу розміщено засоби радянської пропаганди. Згори - бюсти вождеві, "героїв" Країни Рад, обплутані однією червоною ниткою, що веде до ікон… Сталіна і Путіна. На нижньому ярусі - радіоприймачі, транзистори, патефони, допотопні телевізори, магнітофони, факси та принтери, сучасні гаджети. Цікаво, що ці пристрої годяться як для поширення пропаганди, так і для спротиву їй - скажімо, слухання "голосу Америки" чи тиражування самвидаву. Тут також вимпели, прапори, значки, нагородні вази і кубки, чайні сервізи, книжки. Ось вимпел "Кращому кролеводу". Кубок "Лучшему молодому оператору по выращиванию свиней". "Цими вимпелами, прапорами, тарілками і чашками постійно відбувалося зомбування населення. Навіть доїдаючи свій скромний обід, жінки й чоловіки бачили на тарілці напис "Общепит" або "Слава КПСС", - пояснює Андрій Гуменюк. - Шкодую, що газету "Правда" тут не поклав. Адже Ленін створив її, ніби згідно з рекомендацією Орвеллівського "Міністрства правди".
Посередині між світами Орвеллівської антиутопії та реалізованого тоталітаризму - чорна труна. На ній на великих прозорих площинах, один за одним портрети: Ленін, Сталін, Путін і "Великий Брат". Коли дивитися анфас, вони всі разом утворюють лик демона. Труна символізує "кінцеву мету", до якої призводить тоталітаризм - знищення всього довкола і, врешті, самознищення. Стоячи на цій межі, відчуваєш: пропаганда - то красива обгортка гіркої пігулки, якою людей заманювали в безодню.
Сталінський тоталітаризм був найкривавішим. Здавалося, що коли цей садист переставився, контроль над людиною послабився. Утім свідомість уже була настільки змінена попередніми жахіттями, що владі залишалося тільки підтримувати її в "належному стані". Наслідки жорсткої та "м'якої" фаз тоталітаризму бачимо й сьогодні. Це сліпа віра в "СССР", ностальгія за "совєцькою картинкою світу" і тотальний брак власної думки. Через це - масова піддаваність фейкам, обіцянкам чарівного "світлого майбутнього".
"Дуже багато молоді, які не жили в СРСР, - ностальгують за ним, - наголошує куратор виставки Андрій Гуменюк. - Ідеологія, яка впродовж 30 років майже не підживлювалася спеціальними зусиллями згори, все ще впливає. Утім, мене вже не дивує, чому люди, знаючи про масові вбивства і живучи в постійному страху, свято вірили в "світле майбутнє". Або чому людина, стоячи в черзі до напівпорожніх прилавків, була переконана в могутності Радянського Союзу. Чи як можна було принизливо пильнувати, щоб "дістати" нові штани чи шмат м'яса, які "викинуть" на ятки, і водночас пишатися тим, що СРСР запускає ракети в космос і бряжчить зброєю на Європу та Америку. Артефакти пропаганди в нас на виставці дають відповідь на ці питання".
Тверезість декомунізації
Одна з причин того, що досі свідомість людей перебуває в "скрєпах" радянських міфів, це те, що їх міцно тримають у полоні пропагандистські святкові картинки, створюючи красиву веселу оболонку для страхітливого, антилюдського. Така пропаганда досі не була розглянута з погляду впливу на психіку людини, на її свідомість і поведінку. "Людям потрібно пояснювати суть цих явищ. Те, що насправді тоді відбувалося і до чого зрештою призвело і ще далі могло призвести, - переконаний Андрій Гуменюк. - Ідея виставки - розвінчати ці міфи. Коли порівняти красивий опис комуністичного раю і реальність, то відразу стає зрозуміло, що людей просто обманювали".
Стає зрозумілим, що декомунізація пов'язана не лише з перейменуванням вулиць і прибиранням з площ пам'ятників "вождям", але й з просвітлінням свідомості, відновленням свободи думки. Позбавившись численних зорових і слухових "нагадувань", люди поволі протверезіють, повернеться гідність. Про це свідчить і той факт, що тільки-но ми почали декомунізацію, правонаступниця СРСР активізувала намагання повернути нас у замкнене коло тоталітаризму.
"У 2013 році Росія побачила, що починає програвати свою інформаційну війну в Україні, що ми стали реально виходити з-під її контролю. І вдалася до окупації частини України, - пояснює Андрій Гуменюк, який особисто захищав свободу і цілісність України у війні на Сході. - Причому РФ веде зовнішню війну не лише з Україною, а з Європою. Тоталітарна держава не може існувати, коли довкола неї демократичні країни. За Орвеллом, уся земна куля стала тоталітарною, і трьом мегадержавам просто потрібно було тримати баланс, граючи на мобілізаційній нотці "зовнішнього ворога". Так само і в СРСР нагнітали страх і активність щодо "внутрішніх ворогів". Людей переконували, що країна нашпигована агентами ворожих спецслужб. І люди після численних зомбувальних повторень і відповідних картинок, розміщених у людних місцях, починали вірити, що серед їхніх знайомих, родичів і друзів є шкідливі особи, завербовані іноземною розвідкою".
Андрій Гуменюк пояснює: якщо в Україні конфлікт заморозиться, росіяни знайдуть іншого ворога. Інакше їхня країна розпадеться. "Коли РФ подолає всіх зовнішніх ворогів, то або на Марс полетить, або самознищиться, - переконаний історик. - Увесь світ має об'єднуватися, щоб звільнитися від Росії". І такі виставки, як "Утопія тоталітаризму", - це одна з можливостей показати українцям і світові, чим є насправді мета Росії та під якими масками вона її просуває.