UA / RU
Підтримати ZN.ua

Прочитайте вранці статтю в Радянській енциклопедії! Але до 1931 року...

Революція хоч і перекладається як "переворот", але від перевороту відрізняється тим, що "перевернути" все назад уже неможливо. Революційні завоювання непорушні й неминущі.

Автор: Євген Зарудний

"Революції готують генії, роблять романтики, а користуються плодами негідники". Афоризм цей невтомно повторюють ідеологи контрреволюції, підкріплюючи його незліченною кількістю фактів з минулого - давнього й недавнього.

Факти - вперта річ, сперечатися з ними марно. Так! Негідники пожадливо пожирають достиглі плоди. Непоясненним фактом залишається лише невідбутність революцій. Факт не менш упертий, і на тлі його очевидності антиреволюційні крикливці можуть позмагатися силою переконання хіба що з пророцтвами Кассандри.

Дурним "пінгвінам", які ховають тіла свої жирні в "скелях", ніколи не достукатися до розважливості революціонерів, бо останні знають: забуття ідеалів і зрадництво, реакція і реставрація ніколи не повертають до вихідної точки; два кроки вперед, крок назад - у цьому складному pas полягає логіка революційних проривів.

Революція хоч і перекладається як "переворот", але від перевороту відрізняється тим, що "перевернути" все назад уже неможливо. Революційні завоювання непорушні й неминущі. Як, наприклад, завоювання Великої французької революції - історичний крок Франції до конституційного ладу змушені були визнати навіть повернуті в епоху реставрації Бурбони (моральне питання про ціну зробленого "кроку" можна адресувати рівною мірою як революціонерам, так і тим, хто "підготував" революційний вибух).

Читаю дев'ятий том Малої радянської енциклопедії, редакційну роботу над яким було закінчено 1 липня 1931 р. Тобто, якщо можна так сказати, в "геніально-романтичний" період революції, до остаточного настання епохи "негідників". Воістину дивовижно, як далеко просунулася тоді в актуальному для нас українському національному питанні громадська російська думка після жовтня 1917 р.

Із приводу Переяславської ради: "Великодержавно-шовіністична історіографія розглядала так зване приєднання України до Росії 1654 р. як "возз'єднання" двох частин єдиної "російської" національності (В.Ключевський та ін.) і заперечувала самостійність історичного процесу розвитку України. Дарованою московським царем Переяславською грамотою 1654 р. козацькій старшині було забезпечено широке козацьке автономне самоврядування й військова допомога в боротьбі з Польщею. Це було в інтересах Москви: поки існувала Польща, російське самодержавство мало терпіти існування автономної гетьманщини, попри величезне бажання московського боярства скоріше ліквідувати це гніздо постійних соціальних вибухів, що можуть повсякчас перекинутися в Росію".

У статті, присвяченій Богдану Хмельницькому, читаємо: "Підтриманий селянською революцією, Хмельницький боявся останньої і не хотів повного розриву зі шляхетською Польщею, ставлячи ідеалом організацію козацько-дворянської держави. Зрадивши селянську революцію, звернувшись до кріпосницької Москви по допомогу, Хмельницький дивився на Москву як на знаряддя для здійснення своїх політичних планів - захоплення ролі правителя-самодержця в новій козацькій державі".

І далі - зі статті "Україна": "Включена до складу російської держави як її провінція, Україна остаточно перетворюється в ХІХ ст. на російську колонію, у якій російський уряд посилено починає викорінювати будь-які сліди національних особливостей, а український народ остаточно стає пригнобленим, задавленим національним гнітом і кріпосним правом.

Україна була однією з найбільш капиталістично розвинених частин колишньої Росії і водночас перебувала у своєрідній колоніальній залежності від неї, мала порівняно більш сильне й організоване куркульство, була плацдармом та об'єктом боротьби міжнародних імперіалістичних сил.

Національна проблема на Україні є одним з найважливіших моментів. Вирішення цього питання,
ліквідацію своєрідного колоніального становища українського народу в колишній Росії, в якому перебувала Україна до жовтня 1917 р., завдання національного розкріпачення українського народу, створення української пролетарської держави й завдання боротьби за розвиток української національної за формою та пролетарської за змістом культури і т.ін. могла виконати тільки пролетарська революція на Україні".

Може, й змогла б, але імперська реакція - російська за змістом і комуністична за формою - ліквідувала основні досягнення в українському питанні.

Оцініть, як свіжо й актуально звучать нині тези радянських романтиків:

​ - самостійність історичного процесу розвитку України;

​ - концепція переяславського возз'єднання як великодержавно-шовіністична теорія;

​ - Б.Хмельницький хотів використати Москву для створення самостійної козацької держави;

​ - Москва давно зазіхала на українські землі;

​ - Україна - колонія, що зазнавала надзвичайно сильного національного гніту з боку Росії;

​ - сильний та організований український середній клас (у термінах авторів - куркульство);

​ - національна проблема на Україні є одним з найважливіших моментів.

Чи здивується читач, виявивши, що в національному питанні ідейними наступниками й нинішніми провідниками російських "геніально-романтичних" революціонерів стали в Україні радикально-революційні сили? А наступники "негідників" - так звані українські комуністи, які начисто забули про класову боротьбу й революцію, перетворившись на чорносотенних апологетів "кріпосницької Московської держави" та її "колоніальної політики".