"Только мне невероятно мало,
Открывая старые пути,
По пустым строениям журналов
Грустным и задумчивым пройти…"
Ярослав Смеляков
12 лютого 1965 року популярний американський журнал "Тайм", що зазвичай друкував на обкладинці фото якогось політика або відомого у світі діяча культури, дуже здивував своїх постійних читачів.
З обкладинки, підперши голову рукою, на них задумливо дивилася невідома поважного віку людина - "радянський економіст Ліберман", як свідчив підпис під фото. Понад те, основна стаття номера під заголовком "Комуністи заграють із прибутком" якраз і була присвячена стану радянської економіки та ролі ідей Євсея Григоровича Лібермана в її реформуванні.
Того самого дня в харківській квартирі професора Лібермана пролунав міжнародний телефонний дзвінок. Зі США своїй сестрі телефонував видатний музикант, піаніст Володимир Горовіц: "Реґіно, твій чоловік став знаменитим!"
Міжнародне визнання ідей професора Лібермана не було випадковим. Він ішов до нього довго й наполегливо, і його шлях далеко не завжди був усипаний трояндами.
Народився Євсей Ліберман 2 вересня 1897 року в сім'ї чиновника лісового відомства в містечку Судилков на Поділлі. Отримав найкращу на той час освіту - закінчив із відзнакою класичну гімназію, а потім юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де спеціалізувався на статистиці.
Становлення молодого фахівця збіглося зі створенням нових сучасних методів вивчення економічних процесів, а також становленням і розвитком радянської вищої школи. Ази аналітичної роботи на виробництві Є.Ліберману довелося опановувати спочатку практикантом, а потім і завідувачем лабораторії обліку та аналізу виробництва в Інституті праці Народного Комісаріату робітничо-селянської інспекції.
У 1924 і 1926 роках молодий економіст виїжджає в наукові відрядження в Німеччину, де ретельно вивчає найсучасніші методи машинного обліку на виробництві. В одній зі своїх статей, опублікованих у цей час, він передвіщає, яку роль в економіці відіграватиме механізація (у наш час - комп'ютеризація) обліку.
Є.Ліберман ніколи не був кабінетним ученим. Обравши предметом дослідження машинобудівний комплекс Харкова, він, будучи вже завідувачем кафедри економіки та організації машинобудівного виробництва Харківського інженерно-економічного інституту, вступає і за три роки закінчує машинобудівний факультет цього самого інституту. Утім, тоді це мало кого дивувало. Індустріалізації, що набирала силу, були потрібні кваліфіковані кадри, і цих кадрів катастрофічно бракувало. Тільки в 1930-1931 роках у Харкові було засновано 23 (!) ВНЗ - з одного тільки Технологічного інституту "відбрунькувалося" шість самостійних вищих навчальних закладів.
Народження нової радянської інтелігенції не відбувалося легко й гладенько. Воно проходило в умовах найгострішої класової боротьби в суспільстві, політичних кампаній, репресій і чисток, у посиленні жорсткого контролю державних структур над громадськими організаціями, в атмосфері боротьби з "попутниками, непманами, троцькістами, дворушниками, шкідниками й ворогами народу". У середині 1930-х років органи НКВС влаштували справжню вакханалію масового терору.
"Справа Лібермана" розпочалася з загальних нападок на роботу Харківського інженерно-економічного інституту, коли в газеті "Харківський робітник" з'явилася стаття "Носії шкідницьких теорій". Трохи пізніше економісту пригадали його стару статтю "Про методи обліку продуктивності праці і ефективної раціоналізації", опубліковану ще 1929 року.
18 квітня 1938 року Є.Лібермана заарештували за обвинуваченням в "участі в антирадянській есерівській організації" та помістили у Харківську в'язницю №5. Підозрілими слідству здавалися і закордонні відрядження молодого вченого до Німеччини, і досить сумнівні сімейні зв'язки. Рідний брат дружини Лібермана піаніст Володимир Горовіц, попри поручительство свого дядька - харківського піаніста і педагога Олександра Горовіца, так і не повернувся з Європи, вирушивши туди на гастролі.
Реґіна Ліберман згадувала про ті часи: "Щоночі я чекала арешту. Та й як йому не бути? Батько в засланні, брат - емігрант-неповерненець, чоловіка заарештовано..."
22 місяці провів за ґратами Євсей Ліберман. Було нелегко, але тюремні будні трохи урізноманітнювало те, що він переповідав співкамерникам зміст прочитаних книжок, або, на блатному жаргоні, - "тискав романи". Після першого з них - "Трьох мушкетерів" Дюма - оповідачу відвели одне з кращих місць у камері.
21 квітня 1939 року військовий трибунал Харківського військового округу засудив Є.Лібермана до 15 років позбавлення волі, з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах, і 5 років обмеження в правах.
Однак у цей час відбулася зміна керівництва НКВС - до влади прийшов Лаврентій Берія, який розпочав чистку кадрового складу свого відомства й перегляд справ засуджених. Історики кваліфікують цей період як "першу беріївську амністію" (хоча офіційно її не оголошували) і завершення масового терору 1930-х років. Так чи інакше в 1939 році було звільнено з-під варти 327 400 людей. Одним з них виявився Євсей Григорович Ліберман, який вийшов на волю 21 грудня 1939 року.
Потрібно сказати, що дворічне перебування під вартою не змінило ні характеру вченого, ні стилю його роботи. Він, як і раніше, залишився вірний своїй науковій темі - пошуку економічних шляхів підвищення ефективності виробництва. Він, як і раніше, відкрито й чітко формулював свої висновки й пропозиції, попри те що часто вони не збігалися з загальноприйнятими постулатами. Причому не соромився знайти для цього трибуну більш високу й більш авторитетну.
Так, 1956 року він публікує в журналі ЦК КПРС "Коммунист" статтю "О планировании промышленного производства и материальных стимулах его развития", а 1959 року - роботу "Об экономических рычагах выполнения плана промышленностью СССР". І якщо ці статті стали надбанням партійних пропагандистів, апаратників і слухачів численних університетів марксизму-ленінізму країни, то опублікована 9 вересня 1962 року в головному партійному офіціозі країни - газеті "Правда" - стаття з заголовком "План. Прибыль. Премия" викликала гучний резонанс. У ній автор докладно доводив, що СРСР гостро потребує реформи механізмів планування та стимулювання промислового виробництва. Він пропонував ураховувати в планах не валові показники, а вартість реалізованої продукції, залишаючи частину отриманого прибутку для розширення виробництва та створення преміальних фондів. Уперше в плановій економіці допускалася конкуренція між окремими підприємствами, а в стимулюванні продуктивності праці ставка робилася не на трудовий ентузіазм, а на матеріальний інтерес.
Стаття викликала широку дискусію в колах економістів, а ім'я маловідомого доти професора з провінційного вишу привернуло загальну увагу. Поповзли чутки, що Євсей Ліберман - головний радник з економічних питань чи то Олексія Косигіна, чи то самого Микити Хрущова. Задля справедливості треба сказати, що харків'янин у своїх поглядах не був самотній. Окремі ідеї про реформування економіки, можливо не настільки чітко сформульовані й не підкріплені конкретними рекомендаціями, можна сказати, витали в повітрі. Дуже співчутливо, хоча стосовно деяких позицій і критично, до його поглядів поставився засновник Центрального економіко-математичного інституту академік Василь Сергійович Немчинов, який, на жаль, пішов з життя якраз у розпал дискусії про реформи. Концепцію Є.Лібермана підтримали й академік С.Струмилін, експерти Держплану, ряд керівників великих промислових підприємств. На жаль, в основу економічної реформи 1965-1970 рр., яку пов'язують з ім'ям О.Косигіна, ідеї харківського професора ввійшли в неповному й сильно урізаному вигляді.
До кінця 1960-х років економічну реформу практично згорнули. Серед причин, що викликали її гальмування, можна назвати ускладнення міжнародної обстановки у зв'язку з подіями 1968 року в Чехословаччині, різке неприйняття її рядом вищих керівників СРСР, активний опір військово-промислового комплексу на чолі з міністерством оборони, яке вимагало покриття витрат на армію та флот, що зростали гігантськими темпами.
Епітафією реформі можна поставити слова Олексія Косигіна, сказані 1971 року чехословацькому політикові Любомиру Штроугалу: "Усе зруйнувалося. Нічого не залишилося. Всі роботи зупинено, а реформи потрапили до рук людей, які їх узагалі не хочуть... Реформу торпедують. І я вже нічого не чекаю..."
Напевно, подібні відчуття були і в Євсея Лібермана, який іще довго працював на кафедрі статистики та обліку Харківського державного університету. Помер він 11 листопада 1981 року, залишивши своє ім'я одним із символів хрущовської "відлиги".
Нещодавно біля головного входу до Харківського національного університету ім. В.Каразіна поставили пам'ятник Нобелівському лауреату, у минулому студентові Харківського комерційного інституту Семену Абрамовичу Кузнецю. Емігрувавши 1922 року до США, він став відомим економістом світового рівня Саймоном Кузнецом, який отримав 1971 року Нобелівську премію за "емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання..."
Воістину, немає пророка у своїй Вітчизні...