Москва переглядає історію.
Наприкінці травня 2020 р. до Держдуми Росії внесено на розгляд законопроєкт, який пропонує скасувати постанову З’їзду народних депутатів СРСР від 24 грудня 1989 р. «Про політичну і правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року». Цією постановою засуджено факт підписання СРСР і Німеччиною так званого пакту Молотова—Ріббентропа, особливо ж «таємного додаткового протоколу» від 23 серпня 1939 р. А вже 9 червня 2020 р. комітет Думи із міжнародних справ схвалив проєкт закону і передав його на подальший розгляд.
Навіщо це зроблено? Що ж це за документ, який із 1939 р. й по сьогодні викликає бурю емоцій (як у Росії, так і за її межами) та впливає на відносини між країнами? Чому різні держави по-різному трактують пакт і міжнародно-правові наслідки реалізації його положень?
Стисло нагадаємо суть домовленостей. У серпні 1939 року Сталін раптово припинив багатомісячні переговори з Британією та Францією і досить швидко погодився на підписання Договору (пакту) про ненапад із Німеччиною. До нього додавався таємний протокол, у якому йшлося про розмежування сфер інтересів СРСР і Німеччини у разі «територіально-політичної перебудови» (це формулювання мало на увазі переділ Центрально-Східної Європи).
Згідно з таємним протоколом, Латвія, Естонія, Фінляндія, Східна Польща та Бессарабія були віднесені до сфери інтересів СРСР, а Литва і західні області Польщі — до сфери інтересів Німеччини. Надалі Литва увійшла у сферу радянських інтересів. Фактично, таємний протокол концентрував у собі основний зміст Договору.
«Пакт про ненапад» суперечив своїй суті з самого початку, — цим договором регламентувалася агресія (а отже, напад) проти третіх країн, що закономірно призвело до війни між підписантами пакту. Зрештою, трагікомізм ситуації полягав у тому, що на момент підписання угоди сторони не мали між собою спільного кордону. Але це не бентежило головних акторів: вони знали, що такий кордон невдовзі з’явиться.
В СРСР існування зазначеного таємного протоколу тривалий час заперечували. Сприяв цьому той факт, що оригінальний німецький примірник згорів 1944 р. під час бомбардувань. Лише 1989 р. З'їзд народних депутатів СРСР спеціальною постановою визнав пакт «нечинним із моменту підписання» та засудив його. Офіційно опублікований протокол у РФ в 1992 р., а скани радянського оригіналу Договору і таємного додаткового протоколу до нього оприлюднені РФ лише 2019 р.
Які ж аргументи наводять російські політики, котрі хочуть визнати нечинною на території Росії постанову З'їзду народних депутатів СРСР, що засудила пакт Молотова—Ріббентропа?
Передусім зазначається, нібито постанова «Про політичну та правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року» «не відповідає принципам історичної справедливості», і її ухвала «супроводжувалася тиском з боку зовнішніх сил». Автор законопроєкту стверджує: акцент на таємний характер протоколу і висновки про те, що низка його положень суперечила суверенітету й незалежності третіх країн, «не можуть бути визнані спроможними». При цьому в обґрунтуванні наголошується, що практика укладання таємних протоколів характерна для тодішньої дипломатії.
Якщо пристати на цю логіку, то виходить, що домовленості про розподіл сфери інтересів були звичайною практикою того часу, а розподіл Польщі й інкорпорація в СРСР Литви, Латвії та Естонії не суперечили їхньому суверенітетові. Такі твердження погано кореспондуються з міжнародним правом і здоровим глуздом. Взявши участь у знищенні Польщі, СРСР порушив низку угод і актів: Ризький договір 1921-го, радянсько-польський договір про ненапад від 1932 року, пакт Бріана —Келлоґа «Про відмову від війни як знаряддя національної політики (1928), Лондонську конвенцію «Про визначення агресії» (1933).
Автори згаданої законодавчої новели вважають, що метою постанови 1989 р. було «створення ілюзії легітимності виходу зі складу СРСР прибалтійських республік, які нібито увійшли до складу СРСР не з власної волі». У результаті, постанова стала ще одним, «додатковим чинником початку розпаду Радянського Союзу і створила «нормативну» базу для наступних фальсифікацій навколо історії Другої світової війни. Подальша дія постанови на території РФ спотворює суть історичних подій, їх причин та наслідків, не відповідає державним інтересам Росії і створює ґрунт для спекуляцій, спрямованих на розкол громадянського суспільства і звинувачення СРСР у розв'язанні Другої світової війни, поряд із гітлерівською Німеччиною» — резюмується в пояснювальній записці до законопроєкту.
В РФ вважають: твердження, буцім «таємні протоколи» до пакту Молотова —Ріббентропа свідчать про наміри Радянського Союзу розділити Польщу і країни Східної Європи, поширюються ворогами Росії й не відповідають істині. Насправді ж там ідеться про можливе розмежування сфер впливу у разі гіпотетичної територіальної перебудови в Європі. Навіть введення радянських військ до Польщі під певним кутом зору можна розцінити як спробу не дати Німеччині захопити Польщу повністю.
Реагуючи на заяви, що згаданим пактом Сталін ділив з Гітлером сфери впливу в Європі і це, зрештою, призвело до початку Другої світової війни, у РФ заявляють: тимчасовий альянс із Німеччиною був для СРСР єдино можливим виходом, який дозволив відтермінувати початок війни.
Небезпеку для інтересів Російської Федерації там бачать у такому: трактування пакту як злочинної угоди про поділ територій, обговорення ролі Радянського Союзу як агресора дає можливість політичним опонентам Росії «уподібнити Сталіна Гітлеру й перетворити СРСР із країни, яка врятувала світ від нацизму, на союзника Німеччини, країну-агресора, яка розв'язала Другу світову війну. У результаті, такі дії можуть призвести навіть до розвалу Росії, за прикладом розвалу СРСР.
Тому, на переконання частини російських політиків і громадських діячів, ухвалення Постанови з’їзду народних депутатів СРСР 1989 р. можна розцінювати як «акт державної зради, що оббріхує історію Радянського Союзу, подвиг його народу і армії, які визволили держави Європи». Той факт, що на радянських танках Москва принесла половині Європи комуністичний тоталітаризм, до уваги не береться.
22 вересня 2019 р. із офіційним трактуванням пакту виступило російське МЗС: «СРСР ніколи не був союзником гітлерівської Німеччини». Наче й не було спільної війни проти Польщі, спільних військових парадів, економічного співробітництва, яке допомогло Німеччині подолати англійську торговельну блокаду. Забуто слова Сталіна, що «дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою та міцною», слова Молотова, що «фашизм — це справа смаку», співпраця НКВС і гестапо…
Не менш цинічне й фарисейське твердження МЗС РФ про нібито позитивні наслідки підписання Договору — «…населення цих територій піддалося фашистському терору на два роки пізніше. Тим самим були врятовані сотні тисяч життів». Тобто те, що пакт Молотова—Ріббентропа, фактично, призвів до депортації сотень тисяч українців, поляків, румунів, литовців, естонців, російський МЗС кваліфікує, очевидно, як менше зло, віддаючи більшовицькому терору перевагу перед нацистським.
Москва, свавільно трактуючи історичні події, дотримується власної логіки. По-перше, засудити згадану постанову З'їзду народних депутатів СРСР як «ідеологічного каталізатора» розпаду СРСР. По-друге, продемонструвати політичну волю РФ до активної протидії «спробам Заходу означити СРСР як одного з винуватців початку Другої світової війни».
Думський законопроєкт про скасування постанови 1989 р. покликаний зіграти свою роль у геополітичній грі Москви. На перший погляд, він суперечить «самому» Путіну, який у недавній статті зазначив, що СРСР дав правову та моральну оцінку пактові Молотова—Ріббентропа і постановою Верховної Ради офіційно засудив таємні протоколи.
Водночас прес-секретар президента Д.Пєсков сказав, що йому нічого не відомо про думський законопроєкт. Чи можливо таке в країні, де контролюють і менш резонансні кроки? Певна річ, ні. Кремль, очевидно, так демонструє «плюралізм думок» у суспільстві та незаангажованість різних гілок влади. Крім того, слід розуміти, що думський законопроєкт більше спрямований на внутрішнього споживача, а позиція Путіна мала б свідчити всьому світові про його «незацікавленість» у такій ревізії.
Оскільки в законопроєкті та інших «історичних» текстах останнього часу, походженням із Москви, значний акцент робиться на розпаді СРСР, легітимності/нелегітимності входження до складу СРСР країн Балтії, інших територій, Кремль таким чином відкриває собі шлях до шантажу й наступу на територіальну цілісність суверенних держав. Тим більше зараз російське керівництво наполягає, що приєднання (читай — окупація) країн Балтії до СРСР у 1940 р. не суперечило нормам міжнародного права, а інкорпорація цих країн до складу СРСР отримала офіційне міжнародне визнання.
Щодо України, то з початком Другої світової війни у 1939 р. до складу УРСР увійшла територія України, котра перебувала у складі Польщі з 1921 р. Роком пізніше до складу УРСР включили Північну Буковину та Південну Бессарабію. Сучасний кордон із Польщею визначає українсько-польська угода від 18 травня 1992 р., в якій зазначається, що «існуючий і визначений на місцевості кордон між сторонами вважати недоторканним», та підтверджується, що сторони «не мають жодних взаємних територіальних претензій, а також не будуть їх висувати в майбутньому». У 1997 р. було укладено «Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією».
Постійна експлуатація політиками та пропагандистами РФ теми Другої світової війни, особливо ж величі країни в результаті перемоги, покликана довести росіянам, що війна — природний спосіб відновити свій вплив у світі. Відтак, твердження про правомірність і звичайність пакту як реалізації державних інтересів (використання права сильного стосовно країн-сусідів) є своєрідним меседжем Кремля про те, що Росія ділила світ, анексувала території в минулому і це ж вона намагатиметься робити й тепер.
Живучи в геополітичних парадигмах середини минулого століття, Кремль ностальгує за СРСР, його «дипломатичними» методами та впливом на світову політику. Тому можна констатувати, що гарячі політичні дискусії навколо пакту Молотова—Ріббентропа пов'язані не так з історією, як із сучасністю. Його інтерпретацію Кремль використовує як інструмент своєї нинішньої політики і робить її актуальною для багатьох держав Європи, зокрема й для України.
МЗС України зазначило, що ідея скасувати засудження пакту Молотова —Ріббентропа, який, фактично, дав «зелене світло» Другій світовій війні, виглядає «дивно, якщо не трагікомічно». Проти наміру скасувати постанову З'їзду народних депутатів СРСР від 24 грудня 1989 р. виступили Польща, Литва, Латвія та Естонія.
Анексія Криму та російсько-українська війна останніми роками зробили порівняння політики Москви в 1939 р. з її нинішньою поведінкою, практично, загальним місцем в Україні та світі. Українські парламентарії, ухвалюючи у 2016 р. спільну Декларацію пам’яті та солідарності парламентів України, Польщі та Литви щодо подій Другої світової війни, відзначили, що необхідність затвердження цієї декларації також пов'язана з «агресією Росії проти України, яка продовжує загарбницьку практику СРСР».
Використання методів і практики давно «почилого» СРСР теперішньою Росією викликають на згадку вислів відомого історика В.Ключевського, який стверджував, що «історія нічого не вчить, а лише карає за незнання уроків». Він добре знав російську історію… Тому не виключено, що теперішня Росія невдовзі повторить шлях свого попередника.