Восени згадується частіше і легше. Довгі й темні жовтнево-листопадові вечори, вітер і холодний дощ за вікном спонукають до роздумів про минуле. У вас так? Схоже, так само й у істориків.
У період між 15 жовтня і 15 листопада в Торонто, де проживає майже чверть населення Канади, відбулося п'ять наукових заходів, присвячених історичним подіям на межі фізичної людської пам'яті - Великому Голодові в Україні 1932–1933 рр. та винищенню євреїв у переддень у впродовж Другої світової війни. Голодомор і Голокост - цими кривавими кодами вони вписані в історію ХХ століття.
Все почалося 18 жовтня, коли в залі Українського національного об'єднання проходила публічна презентація книжки Олі Гнатюк "Відвага і страх"1. Книжки загалом добре відомої двом народам, яким її адресовано насамперед, - українцям і полякам, а також невід'ємній єврейській складовій старого Львова. Українці її отримали 2015-го, через три роки після польського оригінального видання. І нагородили титулом Кращої книги року на Форумі книговидавців у Львові. У ній - про взаємовідносини трьох національних громад у 1939–1945 рр. та їхні спогади про попередні й наступні десятиліття.
Процитую анотацію до видання, бо коротше про цей науковий і водночас літературний 550-сторінковий твір не скажу.
"Життя в окупованому Львові описано з перспективи особистої історії. Головну увагу зосереджено на поведінці людей, що постали перед загрозою смерті. Однак незвичність оповіді, що спирається на щоденники, спогади, листи і навіть протоколи допитів, полягає не тільки в цьому. Йдеться про долю людей і водночас долю польської, української та єврейської інтеліґенції, про складні стосунки між ними, про різні вияви солідарності та ворожості, в основі яких лежали відвага і страх. Читачеві запропоновано замислитися над тим, наскільки сучасні уявлення про Другу світову війну сформувалися під тиском національних наративів, що не залишали місця не тільки для інших наративів, а й для індивідуальних свідчень, якщо ті не вписувалися в панівний дискурс. Матриці національної історії стали тісними рамцями для історичних досліджень того періоду. Тож варто спробувати вийти поза ті межі".
Говоритиму не про книжку, яку читав важко з огляду на складну її тканину, що вимагає пауз та обдумування, а про реакцію присутніх у залі 200 людей, здебільшого осіб інтелектуальних, успішних, з численними вкрапленнями 80-літніх і великим відсотком свідків, колишніх громадян Польщі до і після 1939-го, львів'ян українського, єврейського і північноамериканського роду.
Вони раділи книжці - яка доводить, що не всі поляки ставили людяність над етикою, що не всі євреї втратили життя за часів німецької окупації, бо їх прихистили українці, і що не всі українці, прислані 1939 р. до Львова Москвою, виявилися службовцями НКВС, донощиками і перевертнями. Документами, листами, спогадами і фотографіями, крок за кроком демонтує легенду про національну вузькість і упередженість Оля Гнатюк, колишній дипломат Речі Посполитої, професор Києво-Могилянської академії. І в потоці десятків запитань, які почула авторка після виступу, тільки ОДНЕ пролунало як докір - поляки, мовляв, нас за людей не вважали у Львові до 1939 року…
Присутні спільним зітханням висловили свій подив, і запитання згасло, мов і не було, бо кожен з присутніх розумів, що мова не про помилки режимів минулого, а про людей, які ризикували, але робили людяні вчинки усупереч режимам. Інші учасники дискусії додавали до головного: це були непрості міжнаціональні відносини, і траплялося всяке, але три утворюючі нації Львова (та й тогочасної Галичини) у взаємодії намагалися гідно пройти радянську окупацію 1939–1941 рр., німецьку 1941–1944 рр. і не перетворитися на безрідну масу аж до 1991-го.
Не встигли охолонути душі від дискусії про це видання, як знову спалахнули в розмовах про видатного творця книг. 22 жовтня в Торонто, у приміщенні Інституту Св. Володимира, відбувся міжнародний симпозіум з нагоди 150-річчя від дня народження великого українського історика і державця Михайла Грушевського. Захід спонсорували Наукове товариство ім. Шевченка, Центр українських історичних досліджень Торонтського університету ім. Петра Яцика і Канадський інститут українських студій Альбертського університету (Едмонтон), за участі професорів Ф.Сисина, Т.Примака й У.Пасічник.
Коли вимовляємо "видатний творець книг", то маємо на увазі і його 10-томну "Історію України-Руси", і 5-томну "Історію Української літератури", і безліч наукових розвідок, які готуються до видання в Україні у Зібранні творів в 40 томах. Але і в цьому випадку говорили не так про творчість історика і голови Центральної Ради УНР, як про шлях, пройдений Україною за її тисячолітню історію та останні 25 років незалежності. Втрачена в середині XIV ст. державність, історія Війська Запорозького, гетьманування Богдана Хмельницького і його наступників, подальше руйнування Січі - усе це глибоко травмувало національну пам'ять, створило негативне тло для формування упевненої, самоврядної та відповідальної національної еліти. Її уособленням і стали історик та багато його спільників, яким не вдалося довести до перемоги Національну революцію 1917–1920 рр. Розплатою за це стали і Голодомор, і численні інші організовані владою голоди в Україні, і сталінські репресії, і національна трагедія в роки Другої світової, і тотальний наступ на українство у повоєнний період аж до 1991-го. І лише агресія Росії, півторамільйонний реєстр біженців і окупація Криму та частини Донбасу змушують тверезо дивитися на долю нації, яка не змогла вчасно заявити про себе світові. Саме урочистою презентацією англійського перекладу 3-го тому "Історії України-Руси" 13 листопада закінчився цей своєрідний місячник - чотири тижні поспіль, коли українці прискіпливо подивилися на себе в дзеркало і не побоялися визнати вади.
Але перед цим мав місце незвичайний дводенний науковий марафон, пов'язаний із виходом у світ книжки Jews and Ukrainians: a millennium of coexistence2. Після Нью-Йорка Торонто - найбільший у Північній Америці та, мабуть, і в діаспорі центр єврейського поселення. Торонто, за всіма даними, є найбільшим на континенті і другим після хіба що Москви осередком українства. Отже, зустрілися дві потужні етнічні й інтелектуальні групи, які, на переконання людей далеких або упереджених, якщо не відверто ворогують, то таємно ненавидять одна одну.
Як воно насправді, можна було побачити 26 жовтня на публічній лекції з нагоди презентації книжки, де зал на 150 осіб не вмістив усіх охочих, як і на науковому симпозіумі наступного дня, де вже й більша аудиторія була заповнена вщерть. Дискусія тривала три години. Спілкування в кулуарах - годину. Підсумовування заходів і вироблення організаторами й активістами плану подальших дій - ще дві години. Вирішили спільно працювати далі під гаслом: "Два народи, які століттями страждали від бездержав'я та стравлювання зовнішніми силами, мають спільне позитивне минуле і спільну мову сьогодні".
Звичайно, у наведеній формулі все набагато простіше і лаконічніше, ніж у житті. Адже масштаби дводенного заходу були справді безпрецедентні, а в часі він практично збігався з 75–ми роковинами трагедії у Бабиному Ярі. І не збігся повністю не в останню чергу тому, що і автори книжки, і чимало з присутніх перебували наприкінці вересня в Києві, саме там, де чинилися звірства і де десятки тисяч людських трагедій зливалися у величезну трагедію цілого народу.
Представляли книжку автори - професор Торонтського університету Пол-Роберт Магочі і професор Північно-Західного університету (Чикаго, США) Йоганан Петровські-Штерн.
І три години, про які згадувалося, промайнули мов хвилина, бо байдужих не виявилося. І справді, хто міг залишитися байдужим, коли присутні хотіли почути про:
– виконавців та організаторів єврейських погромів у роки громадянської війни в Україні в 1918–1920 рр.;
– масштаби участі українського населення у винищенні євреїв на окупованих територіях в роки Другої світової війни;
– роль радянських урядовців єврейського походження в організації Голодомору та антиукраїнських сталінських процесах в СРСР;
– можливості для розвитку єврейської культури в сучасній Україні.
І ще багато-багато складних тем, які вже стали - й, упевнений, стануть і в майбутньому - предметом численних досліджень, статей, фоліантів.
Важливо зазначити, що обидва учасники, і насамперед безпосередній свідок єврейського життя в Україні Й.Петровські-Штерн, цілеспрямовано й аргументовано доводили, що більшість упереджень, які пов'язані з наведеними та подібними дискурсами, є результатом багаторічної цілеспрямованої брехливої пропаганди державами-окупантами або недобросовісного використання джерел заангажованими істориками. Наприклад, факти колабораціонізму, приписувані українцям як нації, застосовувалися попри бездержавний статус етнічних українців, а також огульно стосувалися всього населення на території теперішньої України. Так само як і звірства НКВС чомусь пов'язували саме з євреями. В обох випадках вигравав сталінський, а точніше радянський, режим, приховуючи власну роль організатора терору проти обох народів.
У науковому симпозіумі наступного дня взяли участь провідні єврейські та українські інституції США і Канади. Важливими тезами, які пролунали в доповідях, були:
– обидві етнічні групи жили під чужим пануванням, пригнічувалися майново та національно, були жертвами режимів (проф. Орі Єгудай, Історичне відділення Торонтського університету);
– чітким маркером реального стану відносин між націями в незалежній Українській державі є масове приєднання єврейської громади до підтримки Майдану і Революції гідності в 2014 р., позиція рабинату в Україні. Збалансованою є і позиція ізраїльського уряду (професор Петровські-Штерн):
– українські історики ще не взялися ґрунтовно за вивчення всіх аспектів українсько-єврейських відносин, особливо в останні 100 років; тема Голокосту залишається ритуальною і не стала частиною національної пам'яті українців.
Була й критика: професор Штерншніс зауважила, що попри чесноти книжки в ній недостатньо висвітлено роль жінок у взаємовідносинах між двома націями, а також злочини проти жінок, сексуальне насильство під час радянського панування та воєн на території сучасної України.
Єдиною спільною критичною заувагою до України з боку всіх учасників було: на території Бабиного Яру встановлено численні пам'ятники та пам'ятні знаки особам, етнічним або політичним групам, що нівелює історичне значення трагедії і свідчить про відсутність зрозумілої позиції у державної і міської влади.
Загалом до дебатів під час дводенного заходу долучилися студенти, дослідники, активісти української та єврейської громад з Торонто та інших міст Канади і США. Захід логічно продовжив тему вшанування пам'яті про трагедію Бабиного Яру, створив відповідне тло для традиційного Тижня пам'яті Голокосту, який відбувався в єврейській діаспорі у Північній Америці в другий тиждень листопада.
Закінчувався "місячник" істориків сучасності 13 листопада, коли відбулася публічна презентація чергового, дев'ятого за ліком, тому англомовного видання "Історія України-Руси" Михайла Грушевського. Цей том є перекладом третього тому оригінального видання. Всього англійське видання матиме 12 томів. Переклад і друк здійснюють, починаючи з 1997 р., Центр українських історичних досліджень імені Петра Яцика і Канадський інститут українських студій Альбертського університету (КІУС).
Презентація проходила за участі головного редактора - професора Торонтського університету Френка Сисина, заступника головного редактора - професора Гарвардського університету Сергія Плохія, директора КІУС Володимира Кравченка та широкої канадської наукової, літературної, ділової громадськості - всього понад 150 осіб.
Окрім власне презентації видання, інформування про вирішення наукових, організаційних, фінансових проблем, відбулася відкрита публічна дискусія про роль і завдання історичної науки про Україну за кордоном, про утримання української тематики в полі зору світових історичних та країнознавчих досліджень. Як зазначали доповідачі, цим нині опікуються в основному відповідні кафедри і центри Гарвардського, Торонтського та Альбертського університетів. А от ініціювати тематику, вирощувати молодих дослідників, надавати матеріали має залишатися завданням відповідних центрів в Україні. Так само як переклад "Історії" М.Грушевського англійською мовою за всієї його важливості є лише вторинним кроком, тоді як, власне, її написання здійснювалося в Україні українським вченим.
Доповідачі від імені очолюваних ними інституцій висловили намір і надалі сприяти інтернаціоналізації українських досліджень - як перекладами, так і проведенням міжнародних конференцій, власною участю в колективних роботах. Водночас вонизакликали уряд України серйозно поставитися до потреб науки, зокрема в галузі історії, археографії, мовознавства, мистецтвознавства, книговидавництва тощо, які набувають принципового значення для захисту історичної правди, національної самобутності та національної безпеки в умовах агресії Російської Федерації. Зокрема йшлося про необхідність фінансування видання "Історії України-Руси", повного зібрання творів М.Грушевського в сучасній Україні, археологічних робіт у старовинних містах України. Саме в роботах Грушевського закладено документи і висновки, які пояснюють трагічну долю українського народу та інших націй, що жили на його землі поруч з українцями і спільно пережили і невдалі визвольні змагання 1917–1920 рр., і Голодомор, і етнічні чистки в роки Другої світової війни, і русифікацію, і радянізацію.
Здійснити видання яскравого, науково бездоганного друкованого продукту за громадські кошти силами діаспори - це науковий подвиг. Дати змогу ознайомитися з перекладом, пустити свою дитину в широкий світ - а саме це поставили собі за мету видавці - ще й подвиг громадянський. На презентації присутні дізналися також і про форми розповсюдження англомовного перекладу "Історії" в світі (її передаватимуть у головні університетські центри, державні публічні бібліотеки, наукові товариства тощо), отримали звіт про надходження приватних внесків, завдяки яким, власне, й відбувається перекладацька та видавнича робота. Всі почули заклик поновити фінансову підтримку для видання останніх трьох томів, переклад яких завершується.
Осінь у Торонто виявилася плідною. Але надія на те, що збиратимемо щедрий урожай щороку, буде лише тоді, коли бурхливе зростання в останні роки інтересу до вітчизняної історії, яке розпочалося після Революції Гідності, перетвориться на тенденцію. Коли поява молодих дослідників, що володіють сучасними знаннями, технологіями, супроводжуватиметься осучасненням академічних установ і всієї української академічної науки. Коли новаторство і сміливість в українських історичних дослідженнях в Україні стане предметом уваги істориків на світових конгресах. Що ж до діаспори, то вона допоможе. Вона це вміє, як показала осінь 2016-го в Торонто.
1 Пер. з польської М.Боянівської. - К.: Дух і Літера, 2015. - 496 с. з іл. - Тв. обкл. - (Сер. "Бібліотека спротиву, бібліотека надії").
2 Author:Magocsi, Paul Robert, Petrovsky-Shtern, YohananPublished:Toronto, University of Toronto Press, 2016.