Так писали про Хелену (Гелену) Маковську з польської родини Войневичів.
Майже забута зірка кіноіндустрії Старого Світу - родом із України. В метриці народження акторки записано: 2 березня 1887 р. Хоча сама Маковська подавала рік народження 1893-й, ця дата фігурує і в інших документах акторки.
Народилася Хелена у маєтку Шмакове поблизу Кривого Рогу (зараз це селище шахти "Родіна" Саксаганського району міста). На жаль, охайних будиночків польських спеціалістів уже давно немає. Їх поглинули гірничі виробки та відвали рудних порід. Усе, що залишилося, - це станція Шмакова. Батько її - Людвик Войневич - був гірничим інженером і, фактично, директором невеликої рудної копальні "Руднік" Донецького акціонерного товариства. Мама Станіслава походила з роду Соретів, була кузиною Романи Попель-Свєнціцької - акторки й солістки одного зі львівських театрів. Власне, тітка справила чималий вплив на життя маленької Хелени, коли дівчинка почала вчитися гри на фортепіано. Представники родини Войневичів брали участь у польських повстаннях та війнах проти російського царату. Бабка Міхалина - засновниця товариства сестер спільної праці, виховувала онуку в атмосфері побожності та польського патріотизму. В 1903 р., після закриття копальні "Руднік", родина Войневичів переїхала до Варшави. Одного разу дівчина, замінивши хористку, яка захворіла, дебютувала на сцені Варшавської філармонії у скандальній опері "Саломея" Ріхарда Штрауса.
Розгніваний батько, дізнавшись про перший сценічний виступ доньки, в якому їй допомагала мама, заборонив займатися музикою вдома, а Хелену відіслав навчатися на Курси торгові Йозефа Семиградського. У 1905 р., під час страйку шкіл проти навчання російською мовою, Хелена зустріла свого першого чоловіка - Юліана Маковського, викладача Вищої торговельної школи, майбутнього творця дипломатичного кодексу Речі Посполитої. Шлюб тривав недовго, все скінчилося розлученням. Але Хелена залишила собі чоловікове прізвище, яке принесло їй славу на сцені та в кінематографі.
До Маковських часто навідувався Олександр Герц - співвласник варшавської кіностудії. Знайомство з Герцем дозволило Хелені ознайомитися з працею кінооператора, а також пізнати таємниці створення кіно. У 1909 р. до Польщі приїхав режисер і оператор італійської студії "Амбросіо Філм" Джованні Вітротті, придворний фотограф італійської королівської сім'ї. Впродовж року Маковська працювала в італійця технічною асистенткою. За наказом короля Італії Віктора Емануїла III, режисер Вітротті знімав документальні фільми у Вірменії та Грузії. Хелена, як помічниця в Олександра Герца, досконало оволоділа кінотехнікою.
1910 року Маковська вирушила до Мілана. Натуральна краса і грація дозволили Хелені дебютувати у фільмі "Мрія про захід сонця восени" (режисер Луїджі Mаггі) за сценарієм відомого італійського поета і драматурга Габріеле д'Аннунціо. На Апеннінах швидко помітили вокальний талант, красу і витонченість молодої пані. Опановуючи італійську мову, Хелена розпочала навчання в Міланській консерваторії за класом сопрано. Дебютувала на оперній сцені в ролі Амелії в "Балі-маскараді" Джузеппе Верді. Також Хелена співала в опері Арріго Бойто "Мефістофель". Ці ролі, на жаль, не принесли слави.
Вихована в дусі патріотизму, свою польськість Хелена Маковська несла як прапор. До костюма своєї героїні у фільмі "Романтика" 1915 р. (режисер Карло Кампогалліані) внесла певні елементи польського жіночого одягу. Тим самим залишила чимало символів про боротьбу за незалежність Польщі. Нарешті, своєю грою вона привернула увагу критиків. На прем'єрі фільму була присутня італійська королівська родина.
Фільм "Романтика" мав великий успіх у всьому світі. Через два роки Хелена переїхала до Рима. Черговим успіхом виявилася роль Офелії у фільмі "Гамлет" (1917 р., режисер Eлеутеріо Родольфі). Маковська зіграла героїню, для якої смерть стала свідомим вибором. За роль Офелії в одній із перших постановок "Гамлета" Вільяма Шекспіра, в 1917 р., Хелена Маковська забезпечила собі місце в The Oxford History of World Cinema.
До 1920 р. Маковська зіграла головні ролі в 38 італійських кінофільмах, знімалася в екранізаціях за творами Габріеле д‘Аннунціо. Її називали "Слов'янською Венерою". Тогочасна італійська преса визнала Хелену найфотогенічнішою актрисою світу.
Мешкаючи в Італії, актриса бере участь у патріотичній діяльності: в акціях комітету Pro Polonia в Турині в 1917 р. (на користь польських військовополонених з австро-угорської армії, які перебували в таборах на території королівства). Маковська була присутня на урочистостях під час вручення штандарту польському полку ім. Франческо Нулло від фундацій міст Мілана та Бергамо в лютому 1919 р.
На початку 1920-х років в італійському кінематографі вибухнула криза, що збіглася з приходом до влади лідера фашистського руху Беніто Муссоліні. Актриса, як і чимало іноземних режисерів та акторів, мусила залишити Італію. Маковська переїхала до Веймарської Німеччини - тодішньої Мекки європейського кінематографа.
У той період Хелена знялася у фільмі "Помирають народи", в якому режисер Роберт Рейнерт застерігає людство від війни, порівнюючи її з епідемією. Актриса знімається у фільмах відомих режисерів, зокрема Макса Рейнхардта та Ганса Отто Ловенштайна.
Не полишаючи кінокар'єри, Хелена Маковська жила насиченим життям, на високому рівні займалася політикою. У буремні 20-ті роки ХХ ст. разом із братом Вітольдом Войневичем, який був пов'язаний з рухом за незалежність Польщі ще з 1917 р. (співпрацював з Янушем Радзивіллом, зв'язковим військової розвідки при Польській військовій раді під орудою Юзефа Пілсудського, та з останнім довоєнним послом Польщі в Римі Яном Гавронським) вони створюють Агенцію антирадянської пропаганди в Римі та Парижі. Якимось чином їм вдається відвідувати Україну та Грузію; про це пише дослідниця біографії акторки Аліна Бала. Збирають інформацію (можливо, навіть і розвідувального характеру) про ситуацію в СРСР.
Завдяки допомозі Хелени в 1920 р до Франції з Криму з усією своєю студією, яка налічувала близько двохсот працівників, перебрався Йосиф Єрмольєв, один із перших російських кінопродюсерів, котрий створив "Русское кинематографическое общество И.Н. Ермольева і Ко". Серед працівників студії були тодішні зірки російського німого кіно: актори - легендарний Іван Мозжухін, Наталія Лисенко, племінниця класика української музики Миколи Лисенка, відомий кінорежисер Яків Протазанов і інші. Студія допомагала біженцям перебиратися з радянської Росії на Захід.
В середині 1922 р Єрмольєв переїхав до Німеччини, займався прокатом і виробництвом фільмів, заснувавши в Мюнхені фірму "Ермольев-Фильм ГмбХ".
Щоб привернути увагу до ситуації в Україні, в 1924 р. студія Єрмольєва знімає двосерійний фільм "Тарас Бульба", режисером якого виступив відомий актор і режисер кіно Володимир Стрижевський (Радченко), також наш земляк, народжений 1892 р. в Катеринославі (сучасне Дніпро. - В.Д.). Роль Тараса Бульби зіграв Ісак Дуван-Торцов, відомий актор театру, за походженням караїм, родом з Євпаторії. Хелена Маковська зіграла кохану Андрія. До речі, це була одна з перших екранізацій твору Миколи Гоголя в європейському кіно.
Прем'єра фільму в Парижі збіглася з подіями, коли радянський агент Самуїл Швацбард убив Головного отамана УНР Симона Петлюру. Фільм набув ще більшого значення для вигнанців з України навіть у США та …Токіо, - про це пише Аліна Бала у своєму дослідженні "Забута зірка".
У Німеччині актриса познайомилася з відомим австрійським актором Карлом Фалькенбергом, який став її другим чоловіком. З ним вона зіграла в чотирьох фільмах. Але й цей шлюб виявився недовговічним. Вже у 1926 р. Маковська повернулася до Варшави, а її колишній чоловік, через переслідування нацистами євреїв, у 1936 р. залишив Німеччину, виїхавши назавжди до США.
У Варшаві Хелена Маковська зіграла головні ролі у двох фільмах -"Червоний блазень" (режисер Хенрик Чaрo, 1926 р.) та "Коханка Шамоти" (режисер Леон Тристан, 1927 р.). У 1930-х роках вона також виступала в театрах та кабаре. В Театрі "8,30" зіграла в оперетах "Вітрильник любові", "Коли жінка зраджує чоловіка", а також "Кохання і золото".
У 1927 р. Маковська організувала зустріч сина італійського короля (майбутнього "травневого короля" Італії Умберто II, з яким можливо у актриси був роман) з ад'ютантом маршала Юзефа Пілсудського -Болеславом Венява-Длугошовським. Інформація про зустріч із нащадком трону стала несподіванкою для амбасади Польщі в Римі. За нез'ясованих обставин про цю зустріч дізнався Беніто Муссоліні. Це дозволило йому вдатися до шантажу молодого князя Умберто, відомого критика італійського фашизму та політики дуче.
Хелена Маковська продовжує підтримувати Агенцію з антирадянської пропаганди. Агенція виявила документи, які свідчили, що революцію в Росії фінансувала кайзерівська Німеччина. Після зміни політики Польщі стосовно червоної Росії структури Агенції надалі використовуватимуться для антифашистської конспірації у Франції, а пізніше - для створення італійських антифашистських партизанських структур.
Велика Британія у 1930 р. почала виробляти легкий танк Vickers, який зацікавив закордонні розвідки. Танк хотіли придбати Веймарська Німеччина, СРСР та багато інших країн. У Польщі в цих змаганнях майже не було шансів. З нагоди демонстрації фільму "Рагабас" у Лондоні, впливові чиновники військового відомства у Варшаві попросили Хелену Маковську зробити невеличку розвідку з приводу цих танків. Після трьох місяців гастролей Маковська повернулася до Варшави з контрактом на виробництво 38 танків, з ліцензією і... новим чоловіком. Звали його Роланд Боттерілл. Він був співвласником компанії Vickers-Amstrong.
Після початку Другої світової війни і вторгнення до Польщі німецьких військ Хелена Маковська була заарештована гестапо за "ганьбу крові" (за шлюб з Фалькенбергом, який мав єврейське коріння) та відправлена до концтабору. Але невдовзі її врятували співробітники абверу (мабуть, розвідка нацистської Німеччини хотіла використати актрису у своїх цілях). Після кількамісячного перебування в Берліні Хелену призначили до обміну на німецьких шпигунів, який мав відбутися в місті Koнстанц, що на кордоні зі Швейцарією. На жаль, до призначеного місця Маковська прибула запізно, - Гітлер скасував програму обміну в'язнів. Її відправили до виховного табору праці Грац Лібенау (табірний номер 19729). Де вона й знаходилася до травня 1945 р. Перебувала в ньому, серед інших, і кузина генерала Шарля де Голля. Табір визволила французька армія у квітні 1945 р. На волі Маковська потрапила на кілька місяців до шпиталю, що містився у французькій окупаційній зоні на теренах Німеччини. Потім добралася до італійського міста Барі і там зголосилася до ІІ Корпусу генерала Владислава Андерса. Англійські документи, які вона мала, не дозволили їй отримати статус польської емігрантки. Через поганий стан здоров'я поселилася в пансіонаті Терези Єлєньської в Римі.
Через рік Маковська зіграла невелику роль у номінованій на "Оскар" відомій стрічці "Quo Vadis" за романом Генріка Сенкевича. На початку 1950-х виїхала до Лондона. До 1956 р. давала уроки гри на фортепіано і співу в студії на Ufyyjdth-cnhsn, в приміщенні консерваторії, де й мешкала. Однією з її учениць була Ірена Дельмар - акторка і співачка, одна з найвідоміших постатей Полонії британської. Хоча в житті діаспори пані Хелена участі майже не брала.
Після смерті чоловіка повернулася до Рима. Завдяки зв'язкам з Умберто ІІ отримала дозвіл на помешкання в межах Ватикану. У 1953 р. разом із молодим Марчелло Мастроянні зіграла в культовому фільмі Луїджі Коменчіні "Валіза снів". Це сентиментальна комедія про історію італійського німого кіно і неминучого відходу в небуття його зірок. Хелена Маковська, що грає у фільмі саму себе, із хвилюванням переглядає старі кінострічки зі своєю участю. В 1954-му зіграла в епізодах у фільмі "Босонога графиня".
Востаннє вона з'явилася на екрані в 1958 р., зігравши у фільмі "Прощавай, Флоренціє". Наприкінці життя за хворою й самотньою актрисою доглядали Софія Хоффер та Марія Руселлі. Померла Хелена Маковська 22 серпня 1964 р. в Римі. Похована на цвинтарі Кампо-Верано.
Дивно, але людину, яка так багато зробила для своєї країни, фактично забули на довгі-довгі роки. ЇЇ наче викреслили з історії власної Батьківщини. Майже неможливо знайти якісь фотосвідчення її участі в житті римської Полонії. Якщо впродовж років і згадували Хелену Маковську, то завше плутали з жінкою іншого польського кіноактора - Тадеуша Фієвського.
То, може, варто нагадати, щоб пам'ятали Хелену Маковську, яку нагородили титулом "Слов'янська Венера", не тільки на історичній батьківщині - в Польщі, а й на малій - гірничому Криворіжжі, назвавши на честь нашої землячки одну з вулиць міста?
В одній із телепередач на "5 каналі" Надзвичайний і Повноважний Посол Польщі в Україні Ян Пєкло сказав: "Нам треба плекати спільних героїв, які б об'єднували наші народи".