У ХІХ столітті в Україні виготовляли посуд, який відповідав найкращим європейським взірцям того часу.
Вишукані вироби Києво-Межигірської фаянсової фабрики можна побачити в Національному музеї історії України (НМІУ). Виставка "Традиція і стиль", приурочена до 220-річчя від дня заснування фабрики, розповідає про історію підприємства і розвиток мистецьких традицій межигірських майстрів - від запозичень зі східних і західноєвропейських розписів до власного питомо українського стилю. Хоч фабрика проіснувала менше ніж сто років, за її вишуканими виробами від початку ХХ століття і до наших днів невтомно полюють антиквари.
Продукція Києво-Межигірської фаянсової фабрики, представлена на виставці, продовжуючи традиції китайського й англійського фаянсу, водночас розвиває традиції питомо української кераміки. Відвідувачі побачать перлини фондової колекції фаянсу НМІУ, яких раніше не експонували. Микола Біляшівський, перший директор Київського художньо-промислового і наукового музею - попередника НМІУ, називав Межигірську фабрику "стартовим етапом" у становленні традицій українського фаянсу. Саме він першим з українських музейників почав активно формувати колекцію й експозицію музею з межигірських виробів. У друкованому звіті музею за 1910 рік М.Біляшівський з особливим ентузіазмом відзначив закупку виробів межигірської фабрики: тоді вдалося придбати 114 предметів за
299 рублів! За словами фундатора музею, межигірські вироби "більше не є повторами чужоземних видань, а мають за формою, фарбуванням, і призначенням місцевий характер". М.Біляшівський тонко відчув особливу цінність межигірських виробів у пропагуванні української національної ідентичності. Сформована ним найбільша з музейних колекція порцелянових виробів мала акцент саме на межигірських. Уже 1925 року Біляшівський організував першу і на той час єдину виставку межигірських порцеляни й фаянсу.
Межигірська продукція мала свої мистецькі традиції, а не тільки копіювала модні чужоземні взірці. За оцінкою фахівців, найвищої культури виробництва фабрика досягла на початку 1820-х. Саме тоді неповторний посуд, статуетки і вази з білої та кольорової маси, декоровані вишуканим рельєфом, стали відомим у Європі брендом.
"Унікальність межигірських виробів у тому, що майстри звернулися до суто української орнаментики, стилізуючи її на кшталт європейської, - пояснює мистецтвознавиця, консультантка виставки Мілена Чорна. - Себто бралася українська рослинна орнаментика - як-от листя хмелю, стилізований меандр з виноградної лози - і реалізовувалася у більш приглушеній колірній гамі, ніж взірці народної творчості. Відтак популярні в народі мотиви трансформувалися у вишукану кераміку, зберігаючи при тому автентичні принади й апелюючи до середньостатистичного споживача".
Практика використання кольорової поливи була притаманна й українській традиційній народній кераміці. Мистецтвознавиця нагадує про поширені полив'яні миски й глечики, переважно із зеленою поливою. В Європі натомість популярною була прозора полива на підполив'яному розписі. Таку практику перейняли й межигірські майстри, але доповнили її українськими мотивами.
На виробах бачимо квітковий орнамент, виноградну лозу. "Від початку XVIII століття в Європі мав поширення декор mille fleures. Мініатюрні букетики квітів прикрашали порцелянові й фаянсові предмети побуту з боків і вгорі. Подібне можна побачити й на межигірському фаянсі, але майстри зображували місцеву флору", - наголошує Мілена Чорна.
Виставка в НМІУ представляє послідовність стилів, технік і рецептур виробництва. На ординарному посуді з друкованим або рельєфним декором, лампадах у стилі народної кераміки бачимо сюжети з історії повсякдення ХІХ століття, смаки й уподобання українців.
Столовий сервіз, декоративні предмети, тарілки з декором розповідають не тільки про побут. Кураторка виставки Юлія Осташевська звертає увагу на дві великі супниці. На одній з них - дворянський герб. Отже, крім ужиткового предмета, бачимо історичне джерело, яке свідчить про уподобання заможної родини. "У центрі експозиції - великий дерев'яний стіл, що його український благодійник Богдан Ханенко передав у власність музею. Праворуч - вишукані декоративні предмети - вази, скульптури. За весь період існування фабрики майстри виготовили дев'ять скульптур, три з яких представлено на виставці", - розповідає кураторка.
До виставки приєдналися Вишгородський державний історико-культурний заповідник і Сумський обласний художній музей імені Никанора Онацького. Національний музей Тараса Шевченка надав ескізи, зроблені Тарасом Шевченком 1843 року під час перебування в Межигір'ї. А також тарілки з рельєфними портретами Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова...
Цікаві відгуки замовників і споживачів. Представлено газетні й журнальні публікації, рекламні оголошення. Зокрема, в петербурзькому часописі "Сын отечества" (№7 за 1816 р.) у повідомленні про Межигірську фабрику зазначалося, що вона "не поступається відомим виробникам англійського й французького фаянсу". На Першій виставці мануфактурних виробів 1829 року фахівці визнали: "Найкращим фаянсом справедливо вважається київський". Ціни на вироби були чималими.
1809 року продукцію почали реалізовувати через фабричну крамницю. Вона, як і фабрична контора для приймання замовлень, розташовувалися на Микільсько-Набережній. Поступово продажі вийшли за межі Київської губернії і навіть за межі України. 1914 року межигірський фаянс з'явився на полицях магазину Кузнєцова в Петербурзі. Пізніше продаж налагодили в Харкові, Бердичеві, Кишиневі, Мінську, Вітебську, Ризі... 1824 року в Одесі відкрився фабричний магазин, куди приїздив навіть граф Розумовський. Бажаючи особисто пересвідчитися в якості, він наказав обдати посуд окропом. Полива не поступалася імпортованій, тому з 1825 року ціни на продукцію фабрики зросли. Столові сервізи коштували 200-350 рублів; сервізи китайського стилю - понад 400 рублів!
Після встановлення 1857 року парових машин фабрика виготовляла понад 120 видів фаянсової продукції. Частину її поставляли в Петербург, решту реалізовували в Україні й експортували. Межигірський фаянс гідно конкурував на ринку Європи.
Межигірська кераміка викликала захоплення в різних верств населення, навіть серед простого люду. Найбільше поціновувачів було серед дворянства, дрібної шляхти, військової еліти. Відомі колекціонери виробів Києво-Межигірської фаянсової фабрики - родини Ханенків, Тарновських, Миклашевських. На виставці представлено предмети з колекції Михайла Грушевського, який хоч і не вважав себе професійним збирачем, але був поціновувачем виробів цієї фабрики. Промисловець і меценат Оскар Гансен був не тільки колекціонером, а й дослідником своєї наймасштабнішої збірки межигірського фаянсу. Вона вважалася найповнішою і найбагатшою. Внесок колекціонера доповнює опис маркування виробів. Колекцію Гансена на виставці в Національному музеї історії України представляють вироби, надані Сумським обласним художнім музеєм імені Н.Онацького.
Окрім знайомства з виробами фабрики, відвідувачам виставки пропонують цікаві й пізнавальні інтерактивні заняття. За спеціально виготовленими лекалами можна повправлятися в розписах за орнаментами ХІХ століття, які повторюють мотиви межигірського фаянсу.