Пригодницький телесеріал "Адьютант его превосходительства", створений за мотивами однойменної книжки І.Болгарина і Г.Сєверського, свого часу був телехітом.
Тривалий час радянська пропаганда стверджувала, що прототипом головного героя фільму штабс-капітана Кольцова, особистого ад'ютанта генерала Добровольчої армії В.Май-Маєвського, є чекіст Павло Макаров. Він народився 1897 р. у Скопині Рязанської губернії в сім'ї залізничного кондуктора, загиблого в 1903 р. при катастрофі, якої зазнав поїзд. Майбутній ад'ютант працював із ранніх років і закінчив лише чотири класи реального училища.
З початком Першої світової війни вступив до 2-ї Тифліської школи прапорщиків, але тільки в лютому 1917 р. його направили командиром роти на Румунський фронт; у першому ж бою був поранений.
Після лікування, коли російська армія почала "тріщати по всіх швах", осів у Криму, де жив його брат, який співпрацював із більшовиками. З допомогою останнього був залучений до формування частин РСЧА. Однак незабаром під Мелітополем Павло Васильович потрапив у полон до білогвардійців, де назвався офіцером царської армії, підвищивши себе в чині до штабс-капітана.
Попри відсутність належної освіти й аристократичних манер, зумів увійти в довіру до генерала Май-Маєвського, постійно "здаючи" своєму патрону інформацію про розмови та настрої офіцерів штабу. Колишній білий генерал Б.Штейфон згадував, що головною функцією Макарова при Май-Маевскому було "роздобути вина", а останній ставився до нього, як до денщика.
На відміну від героїчних вчинків розвідника Кольцова - героя фільму, П.Макарову похвалитися було нічим. На його рахунку хіба що врятування від розстрілу начальника варти "его превосходительства" князя Мурата, "садиста і ката", а також звільнення з полону групи заарештованих офіцерів-дезертирів.
Роботою Макарова в білогвардійському тилу ніхто не керував, зв'язку із Центром у нього не було. У своїх спогадах він писав, що "намагався повідомити в штаб Червоної армії про своє становище, але чи було передано ці відомості, він так і не дізнався".
Улітку 1919 р. Макаров розшукав у Севастополі свого брата, який керував більшовицьким підпіллям у місті. Він улаштував останнього ординарцем до Май-Маєвського, представивши як колишнього унтер-офіцера. Єдине, що їм вдалося, - скопіювати секретні зведення штабу і на їхній основі виготовити й розповсюдити по місту листівки.
У січні 1920 р. П.Макарова "взяла" контррозвідка, проте він зумів утекти і приєднався до партизанського руху в степах Таврії, очоливши один із загонів. Після звільнення Криму від білогвардійців його направили на службу в ЧК, де він боровся з бандитизмом. Потім працював у міліції, в управлінні виправно-трудових установ Наркомату юстиції Криму.
Мине якихось п'ять-шість років, і на прилавках магазинів з'явиться книжка спогадів Макарова "Адьютант генерала Май-Маевского".
1929 р. за результатами роботи спецкомісії, яка перевіряла участь у громадянській війні колишніх червоноармійців і червоних партизанів, П.Макаров був позбавлений персональної пенсії. Не останню роль відіграла його пристрасть до спиртного.
Кривавий 1937 р. не оминув стороною і нашого героя. Він був заарештований і провів в ув'язненні два роки. На запитання слідчого про роботу у білогвардійців Макаров щиросердно зізнався: "Нічого корисного для революції я не зробив... борсався, як муха у павутинні". У ході слідства також проводили перевірку викладених у книжці фактів, частина з яких, як було встановлено, не відповідала дійсності. 1939 р. його звільнили і навіть повернули персональну пенсію.
Під час окупації Кримського півострова німецькими та румунськими військами Павло Васильович командував одним із партизанських загонів. Разом із ним воювали дружина і син, який згодом закінчив військове училище (загинув на фронті 1943 р.). Щоб помститися, фашисти розстріляли матір Макарова і батьків дружини.
1942 р. Макарова разом із групою підпільників і партизанів евакуювали на "Велику землю". За бойові заслуги його нагороджено орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки і медаллю "Партизану Вітчизняної війни" 1-го ступеня.
Будучи людиною марнославною і ніколи не вирізняючись скромністю, П.Макаров захотів стати ще й... Героєм Радянського Союзу. З його подачі група колишніх кримських партизанів почала "бомбардувати" інстанції та ЦК КПРС проханнями присвоїти П.Макарову високе звання. Перевірка, організована КДБ, розкрила безліч не вельми хороших фактів. Його ледь не віддали під суд за шахрайство, але пожаліли...
Один з авторів "Ад'ютанта його превосходительства" Ігор Болгарин (до речі, уродженець Криму), невдовзі після публікації в 1968 р. сценарію телевізійного фільму, в журналі "Вокруг света" розповів, що прототипом Кольцова насправді був не Макаров, а професійний чекіст Федір Фомін. У Громадянську він керував контррозвідкою кількох армій червоних. Під його безпосереднім проводом ліквідовано кілька великих контрреволюційних і шпигунських організацій у Києві, Одесі, Єлисаветграді та Проскурові. В 1920-ті очолював Особливий відділ ЧК узбережжя Чорного та Азовського морів і одночасно був головою Кримської "надзвичайки". Потім працював в ОДПУ в Україні та на Північному Кавказі. У 1933-1935 рр. - заступник начальника УНКВС по Ленінградській області. Після вбивства Кірова "за недбальство" був репресований. Реабілітований у 1953-му.
Більшість фактів і подій при створенні кінообразу штабс-капітана Кольцова взято саме з життя Фоміна. Та й сам характер героя списано з нього. З біографії П.Макарова автори взяли лише сюжетну лінію фільму.
У долях Макарова і Фоміна було багато спільного. Обидва народилися на Рязанщині, служили в органах на території Криму і були безпосередньо причетні до операції чекістів з виведення на територію СРСР одного з лідерів білої еміграції генерала Якова Слащова, а
також тисяч солдатів і офіцерів армії П.Врангеля, які опинилися фактично на становищі військовополонених у Туреччині.
Обидва були репресовані і залишили свої спогади. Але Федір Фомін написав "Записки старого чекіста" лише 1964 р.
І П.Макаров, і Ф.Фомін пішли з життя в 1970-му. Цього ж року радянський глядач побачив фільм про Павла Кольцова, якого блискуче зіграв Юрій Соломін.