Читаючи старі історичні записи або розбираючи архівні документи, не перестаєш дивуватися творчій силі українського народу.
Здавалося б, замордоване багатовіковою панщиною, гноблене за національною ознакою, позбавлене можливості хоч якось висловити своє обурення українське селянство, яке, на противагу місту, є основним хоронителем старих традицій, мало би впасти в апатію й скоритися долі. Але ні, прояв народної індивідуальності - своєрідного протесту проти існуючих порядків - у всіх сферах життя, від двадцятитисячної армії Устима Кармалюка до винаходження кінематографа Йосипом Тимченком (за два роки до братів Люм'єр), ми зустрічаємо впродовж усього XIX століття. В одному ряду серед інших свідчень творчості народу стоїть і створення власного релігійного вчення - "мальованства".
Коріння його знаходимо в баптизмі, який у другій половині XIX століття поширився серед селян Південно-Західного краю імперії Романових, у тому числі й на території Київської губернії. Влада, що спочатку намагалася придушити "німецьке" вчення репресивними методами, дуже швидко дійшла висновку про безперспективність таких дій. 3 (15) травня 1883 року було ухвалено закон, який надав іновірцям низку цивільних прав. Звичайно, репресії тривали, але не мали тотального характеру, баптисти могли дихнути вільніше. І ця свобода зіграла з рухом злий жарт: щойно минула потреба в мобілізації ресурсів для відбиття зовнішніх загроз, усередині баптистського середовища розпочалися хвилювання й збурення.
Не всі члени громад за складом характеру, виховання, рівнем грамотності могли прийняти і довго коритися формалізму й суворій дисципліні руху. Логіка, властива баптистському вченню, не проникала в серця багатьох сектантів, тих, хто гостріше реагував на жвавість зовнішніх обрядів. Окрім того, беззастережна вимога дотримуватися всіх правил внутрішнього розпорядку суперечила матеріальним можливостям незаможних баптистів. Наприклад, таке незначне і навіть на перший погляд привабливе явище, як вимога присвячувати неділю виключно відпочинку й молитві, викликало в багатьох послідовниць невдоволення і нерозуміння. "Мій достаток не дозволяв мені відпочивати в неділю, - казала колишня баптистка" (В.І.Ясевич-Бородаєвська "Сектантство в Киевской губернии. Баптисты и малеванцы").Виснажена важкою польовою роботою, селянка пізно ввечері поверталася в суботу додому, де її приходу чекали голодні маленькі діти і справи у господарстві. Втомлена, вона нерідко не встигала приготувати їжу на наступний день, а якщо починала господарювати в неділю зранку, то спізнювалася на молитовні зібрання, де діставала зауваження й докори.
До 1891 року кількість людей, які відпали від баптизму, але так і не повернулися в лоно традиційних релігій, досягла критичної маси. Їхні духовні потреби могли бути задоволені створенням нового вчення, і ось - попит народжує пропозицію - пішов поголос про появу в Київській губернії "Спасителя", який ніс справжнє слово Боже.
Новоявленим месією став житель міста Таращі колісник Кіндратій Олексійович Мальований. Послідовник баптизму, Мальований розчарувався у формалізмі вчення і разом із чотирма своїми учнями заглибився у вивчення Біблії. Будучи неписьменним, усі постулати Святого Письма він сприймав на слух, переосмислював і видавав уже готові теорії, які соратники записували і поширювали у вигляді послань.
Мальований так захопився новим тлумаченням пророцтв і одкровень, що дійшов зрештою крайніх висновків, визнавши, що весь вміст Нового Заповіту є не що інше, як низка притч, що опис життя Ісуса - це оповіді не про Месію, який реально жив, а всього лише набір легенд про добро і зло. Ці міркування, тлумачення й розмови з однодумцями повністю розхитали нервову систему Кіндратія Олексійовича, який дійшов, зрештою, до галюцинацій: то над ним розверзалося небо, і звідти чувся закличний голос; то він відділявся від землі, і всі довкола, "заражені" його екстазом, бачили те саме. Далі починалася екзальтація з усіма її проявами: серед радісних вигуків і сліз захоплення звучала імпровізована молитва у вигляді проповіді, що віщувала настання на землі Царства Божого. Мальованого визнали Первістком-Спасителем, а найближчі його співрозмовники дістали звання євангелістів нового вчення, названого мальованством.
У будинку Кіндратія було створено фантастичну обстановку: самого "Спасителя" вбрали в білий одяг, а стіни й підлогу покрили принесеними дарунками: світлими плахтами, шматками полотна й оксамиту. Вражений і схвильований чутками про появу в Таращі "Божого Первістка", народ стікався послухати новоявленого проповідника.
Простота й неформальність віри приваблювали людей: "Ще до появи нашого Первістка, - розповідала колишня баптистка, здорова, цілком нормальна жінка, добра мати родини й турботлива дружина, - відстали ми від баптистів, почали самі читати Письмо… Аж тут уже повсюдно шириться чутка, що в Таращі Первісток проявився; ширяться розмови про те, що через Первістка дано нове слово, що є вже носії нового слова, обранці, що жодних обрядів, як ми й самі почали думати, не потрібно; що замість Іванового Водохрещення, яким хрестяться баптисти, треба хреститися духовно, відродитися, очистивши себе від гріха, а не пірнати у воду, і що переломлення теж не потрібне. Переломіть себе, поборіть свої страсті, оце й буде чаша страждання, це й буде переломленням заради Господа" (В.І.Ясевич-Бородаєвська).
Увесь у білому, свіжоспечений пророк зустрічав привітно й ласкаво. Він пристрасно мовив про зло, яке панує на землі й охопило весь рід людській, вказував на необхідність відродитися до нового життя самовдосконаленням, любов'ю до ближнього, добрими справами й прагненням істини. Але, говорячи про настання Царства Божого, Мальований, за аналогією з біблійними пророцтвами про страждання Христа, пророкував і власні муки.
Поліція звернула увагу на нову секту. І оскільки вона не підпадала під дію закону 1883 року, її адепта заарештували і після кількох допитів направили у психіатричне відділення Кирилівської лікарні. Арешт, як завжди бувало в подібних випадках, лише посилив вплив пророка в масах, укріпив його ім'я як "Спасителя". Вчення швидко поширилося Київською губернією.
Невдовзі Кіндратія Олексійовича випустили, що викликало новий ентузіазм у його послідовників. Перехід баптистів у мальованство відбувався цілими громадами, іноді кількома сотнями, що набувало характеру релігійної істерії. Невдовзі "Первісток" мав уже більш як тисячу послідовників. Попри сувору поліційну заборону, до нього постійно йшли прочани. Популярність Мальованого була настільки великою, що до нього неможливо було потрапити вдень, тому шанувальники пробиралися вночі, підкуповуючи охорону.
Надзвичайно швидке поширення ідей секти привернуло до себе увагу київського генерал-губернатора графа Олексія Ігнатьєва. За його розпорядженням Кіндратія Мальованого повторно взяли під варту і знову помістили в Кирилівську лікарню. Оглядав пацієнта Іван Сікорський - світило тодішньої психіатричної науки. Його діагноз був однозначний: "страждає на параною, що вже перейшла в хронічний стан" (І.Сікорський "Психопатическая эпидемия 1892 года в Киевской губернии").
Такі "релігійні параноїки", як Мальований, були, на думку Сікорського, джерелами епідемії і на цій підставі підлягали максимально жорсткій і тривалій ізоляції.
"Пророка" майже одразу перевели з Києва в Казань, де він провів у психіатричному ув'язненні багато років.
Там Мальований потрапив під спостереження іншого світила психіатричної науки - Володимира Бехтерєва, який підтвердив висновки Сікорського і навіть присвятив цьому випадку окрему працю "Параноик Малеваный как виновник своеобразной психопатической эпидемии. Эпидемия малеванщины".
Висновки, зроблені фахівцями такого високого рівня, дозволили владі розпочати кримінально-психіатричні переслідування великої групи людей, які, з нинішніх позицій, на це явно не заслуговували. Адептів нового вчення заарештовували, відправляли у внутрішні райони Росії, примусом поміщали в монастирі й лікарні.
Щоправда, уже тоді лунали голоси на захист мальованців. Лев Толстой 1893 року почав працювати над антимілітаристською статтею "Христианство и патриотизм", у якій протиставив "епідемію мальованства" тому, що, на його думку, мало насправді епідемічний характер, а саме - квазіпатріотичну істерію, яка спалахнула в Росії і Франції у зв'язку з укладенням між цими державами військової угоди. Інші захисники вказували, що світила-психіатри у своїх висновках і словом не згадали про ті обурливі жорстокості, що їх вчиняла над мальованцями неосвічена сільська влада зі схвалення високих чинів (публічні екзекуції різками й батогами, знищення майна, насильницьке відібрання дітей), що лише сприяло посиленню істерії й екстазу.
Сам же Кіндратій Мальований, поміщений у Казанську психіатричну лікарню, і не думав припиняти своєї діяльності. Про незвичайність цієї людини та її здатність вести за собою інших свідчить такий епізод. Незадовго до появи в Казані Мальованого в міську психіатричну лікарню доставили ще одного пацієнта, який іменував себе "месією", - якогось Чекмарьова. Природно, обидва "пророки" зійшлися в суперечці. При цьому промова Мальованого була настільки переконливою, що Чекмарьов відмовився від прийнятого на себе звання "Первістка", визнав його за Кіндратієм, а сам став його найближчим помічником.
Не менш глибоке враження справив "Спаситель" і на членів місіонерського з'їзду, що проходив тоді в Казані. Слова Мальованого були настільки сильними, переконливими і сповненими глибоких думок, переплетених поетичними народними образами, що місіонери, які відвідали його, не знаючи, що заперечити, змушені були ніяково ретируватися.
Образи народної поезії Мальований часто використовував у своїх посланнях однодумцям, що їх записував письменний Чекмарьов: "Будьте мужні й добрі, як воїни непереможного Христа й Спасителя світу, бо Христос переміг його й повалив його, як бурхливий вітер рослину і як солов'я-розбійника з гнізда його повалив у Київській пустелі, уже він не співатиме пісень солов'їних і не зваблюватиме рід людський, тому не бійтеся його" (В.І.Ясевич-Бородаєвська).
Вчення Мальованого, сформоване на натхненні, побудоване значною мірою на образах, важко вкладається в певні рамки. І все ж таки можна виділити основні положення, що визначали його суть. Головним пунктом догматики мальованців була віра в можливість безпосереднього спілкування з Богом: Дух Божий, вселяючись у серця Своїх обранців, живе в них і керує ними, поки вони чисті від гріха. Євангеліє - це звід притч і моральних правил, вбраних в алегоричну форму: Христос - правда, добро, Варавва-розбійник - зло; правда була розіп'ята, а зло відпущене, тепер воно панує на землі. Відкидаючи і православ'я, і баптизм, мальованці, однак, цілком терпимо ставилися до інших вірувань, оскільки, за їхнім ученням, усяка віра й земні закони дані нерозумним, щоб втримати їх від зла, доки не пізнають істини, а коли пізнають, то будуть не під законами, а під благодаттю.
Воскресіння з мертвих, на думку мальованців, - також алегорія: мертві в трунах - це живі люди, які потонули в гріхах; а перестануть вони творити беззаконня - розкриються їхні труни й воскреснуть вони для оновленого життя. Коли ж воскреснуть усі, тоді й настане Царство Боже.
Але поки настане ера істини й правди, мальованці мають перетерпіти всі ті страждання, які Христос, згідно з Біблією, передбачив своїм послідовникам. Страждання, спокуса і випробування - це є доля нинішнього християнина. При цьому малося на увазі, що "справжнім християнином" - мальованцем - могла бути тільки проста людина, але аж ніяк не пан, поміщик. Бо пани огороджені багатством і не здатні нести страдницький хрест. Ця соціальна частина вчення мальованців чіткіше розкривається в казанських посланнях засновника секти: "…Світ спокушений земними пристрастями. Перші - віддані побажанню бути багатими: це початок зла; розтлівають себе великим капіталом грошовим і вимагають слави від своїх бідних братів, які поневолені ними; вони їх славлять через свою бідність і тріпочуть перед ними, як хвороблива речовина. І вони (тобто багатії) радіють і розтлівають їх усяким буйством, і пияцтвом, і крадіжкою, і всякими негожими справами, яких не роблять навіть і тварини" (В.І.Ясевич-Бородаєвська). Але злу не можна протистояти за допомогою насильства: "…Щоб не вбивати своїх братів, перекуємо всю зброю, мечі, рушниці й гармати на коси, серпи та інші необхідні для господарства знаряддя і будемо жити й радіти повернутим нашим раєм…"
Жінка у мальованців - рівноправний член у родині й громаді, їй не заборонялося навіть виступати проповідницею. Шлюб у сектантів укладали оголошенням у присутності шести членів громади, і дружина називалася, на підставі книги Буття (гл. 2, ст. 18), "помічницею", а не "дружиною".
У 1905-1906 роках у результаті революції в Російській імперії було ухвалено законодавчі акти, які проголошували віротерпимість, що пом'якшило становище сектантів. Мальованого випустили з лікарні, і він повернувся на батьківщину. В останні роки свого життя зблизився з толстовцями. Помер Кіндратій Мальований 21 лютого (6 березня) 1913 року.
Вчення пережило свого засновника на півстоліття. У 1960-х радянська влада розправилася з нечисленними вцілілими його послідовниками. До нас історія народної секти дійшла у вигляді низки науково-аналітичних статей та ще у вигляді пісень-псалмів, придуманих мальованцями, записаних і опрацьованих композиторами Миколою Лисенком і Михайлом Речкуновим:
Нині світу є порятунок
Христос йде на муку,
Своїх вірних призиває
Царство вічне обіцяє.
Ангелов послав трубити,
Многих мертвих пробудити:
Не спіть, вірні, уставайте,
Христа страсті прославляйте.
Багато мертвих воскресали,
Христові страсті прославляли,
Піт та сльози проливають,
Христа Бога чекають.
Й ми серця преклоняємо,
Бога Творця вмовляємо:
Візьми Ти нас у свої руки,
Вирві, вирві з вічної муки!
Змилуйся над нами, Боже,
Багато власть Твоя може,
Дай нам Духа з неба мати,
Тебе вічно прославляти.
Кіндратій Мальований