"Він був нікчемною і погано вихованою людиною, не займався справами й доручав управління державою своїм улюбленцям і вільновідпущеникам, яких, утім, приносив як жертву народному гніву, коли випадкові лиха - пошесть або ж непомірна дорожнеча -збурювали народ. Замах на його життя 182 року, якого він ледве уникнув, змусив бути недовірливим і жорстоким. Нарешті, його пристрасть виступати в амфітеатрі на очах народного натовпу як фехтувальник і відмінний стрілець з лука (пристрасть, що доходила майже до божевілля) стала принижувати гідність усіх благомислячих людей… Великим нещастям було те, що після усунення від влади такого недостойного і неспроможного правителя, як Коммод, був зруйнований той спокійний перехід влади з рук одного, спочилого правителя, до рук іншого, всіма визнаного представника влади", - писав видатний німецький історик і педагог Оскар Єгер у фундаментальній "Загальній історії".
Коммод завершив - і, відверто кажучи, ганебно - чи не найцікавішу сторінку давньоримської історії, а саме - правління династії Антонінів, яке називали "Золотою добою" могутньої держави. Після загибелі Коммода поступово, але неухильно розпочався період занепаду й розпаду імперії.
Луцій Елій Аврелій Коммод (лат. Lucius Aelius Aurelius Commodus) - останній римський імператор з династії Антонінів. Він народився 31 серпня 161 року після Різдва Христового в Ланувії поблизу Рима. Офіційно Коммод був нащадком імператора Марка Аврелія і Фаустіни-молодшої. "Син Марка Аврелія був єдиним з династії Антонінів, кому влада дісталася не через усиновлення, а завдяки кревній спорідненості. Але спорідненість ця, судячи з його телячих мізків і зовнішнього вигляду (бичача шия, маленькі, палаючі злобою очі), вважається вельми сумнівною. Це був справжній син Фаустіни, скоріше, від одного з її коханців, солдата або гладіатора", - писав російський історик Олександр Немировський.
Батько, справжній філософ на троні, людина унікальних здібностей і чеснот, намагався прищепити Коммоду свої життєві принципи й правила поведінки інших великих правителів. У хлопця були найкращі вчителі грецької й латинської грамоти, ораторського мистецтва, математики... Але все даремно. "Із самого раннього дитинства Коммод вирізнявся ганебною поведінкою, був безчесний, жорстокий, розпусний, і уста його були споганені й осоромлені. Він займався тим, що не личило імператорові, - наприклад, ліпив чаші, танцював, співав, свистів, зрештою, виявляв здібності чудового блазня й гладіатора. Ознаки жорстокості проявилися вже на дванадцятому році життя в Центумцеллах. Якось, коли його мили в занадто теплій воді, він звелів кинути банника в піч. Тоді чоловік, якому наказано було це зробити, спалив у печі баранячу шкуру, щоб смердючим запахом довести - наказ виконано", - писав один з авторів "Життєписів Августів" Елій Лампридій.
Ще 166 року Коммод і його молодший брат Марк Анній Вер були названі Цезарями. Вер 169 року після видалення пухлини помер, і Коммод залишився єдиним нащадком Марка Аврелія.
Разом із батьком Коммод 175 року отримав титули Імператор, Германік і Сарматський, а також повноваження трибуна, а 177-го - звання Августа. Напис на бронзовому медальйоні проголошував батька і сина засновниками династії (Propagatoribvs Imperii). Влітку 178 року Марк Аврелій уклав шлюб між Коммодом і Брутією Криспіною. Це було частиною далекосяжного плану, спрямованого на те, щоб пов'язати найвидатніших римських воєначальників із сім'єю імператора.
Вступивши на престол 17 березня 180 року, відразу після смерті Марка Аврелія, Коммод вирішив відмовитися від завершення воєнних кампаній із захоплення нових територій, які успішно розпочав Марк Аврелій. "Він розсудив, що потреби цих операцій перевершують можливості Імперії, і, ймовірно, мав рацію. До того ж він підписав угоду з маркоманами, включив до неї низку умов щодо їхньої мирної поведінки, і це більш ніж задовольняло вимоги консерваторів", - писав відомий британський історик і нумізмат Майкл Грант. Популістські заходи найперших років правління принесли Коммоду пошану і любов народу, але незабаром усім стало ясно, що його правління покладе край епосі "п'яти хороших імператорів" - від Нерви до Марка Аврелія...
Сімейне життя новоспеченого імператора спочатку не викликало нарікань у римлян. Брутія Криспіна отримала звання Августи. Але її становище похитнулося після невдалого замаху на життя Коммода, організованого 182 року колишнім консулом Марком Анніаном. Серед заколотників головну роль відігравав Тиберій Клавдій Помпеян, який був другим чоловіком рідної сестри імператора - Аннії Луцілли. Деякі історики вважають, що про заколот знала й дружина Коммода. Втім, імператорові вдалося вціліти. В результаті він стратив Марка Анніана і забрав до свого двору його коханку Марцію. Вона фактично стала дружиною імператора, посунувши Брутію Криспіну. За кілька місяців Августу вислали на острів Капрі, а 188 року вбили, звинувативши у подружній зраді.
Після замаху Коммод панічно боявся змов і на щонайменшу підозру відповідав кривавими стратами. Він убив, іноді своїми руками, кілька десятків сенаторів та відомих громадян, і серед них провідного військового юриста, співпрефекта преторіанської гвардії Таррутенія Патерна, звинуваченого у причетності до заколоту.
З середини 180-х років імператор мав уже практично необмежену владу. Співпрефект гвардії на ім'я Тигідій Перенн став єдиним начальником преторіанців і найвпливовішою людиною в державі. Зіпсований загальним поклонінням ще з молодих років, Коммод геть полишив державні справи й поринув у сексуальні оргії й гладіаторські бої; він також витрачав величезні суми на свята й вистави, що дуже подобалося плебсу. Усіх, хто бодай пошепки чи поглядом виказував своє несхвалення його вчинків і поведінки, Коммод наказував кидати на поталу диким звірям.
…Ніколи раніше префект преторіанської гвардії не отримував такої величезної влади. А от Тигідію вдалося утримувати її у своїх міцних руках протягом трьох років. Але марнотратство, ексцентрична поведінка імператора, корупція серед чиновників зрештою призвели до політичної та економічної кризи в державі. Посилилася нестабільність не тільки в провінціях, де влада була фактично в руках банд грабіжників і мародерів, а й у метрополії - Італії. Так, наприкінці 189 року в Римі спалахує голодний бунт. Закордонні легіони вже готували похід, щоб навести лад у "столиці розпусти". У гаремі Коммода одночасно перебували сотні жінок і чоловіків. За свідченнями сучасників, він у ньому випробовував нові й нові види нестримної розпусти. Попри те, що виступ вільних громадян на арені гладіаторів уважався безчестям, Коммод, який провів 735 боїв, не соромився виставляти на поталу плебсу свої таланти.
"У нього були коханці, іменами яких слугували назви сороміцьких частин чоловічого і жіночого тіла; їм він особливо охоче роздавав свої поцілунки. Він тримав біля себе одного чоловіка, в якого був незвичайних розмірів орган; Коммод називав його своїм ослом і дуже дорожив ним. Коммод зробив його багатим і поставив на чолі жерців сільського Геркулеса", - писав Елій Лампридій. Сучасній людині важко навіть уявити рівень розбещеності, яка запанувала серед усіх верств населення великої імперії.
Корупція, всевладність чиновництва і, ще більшою мірою, коханців і коханок імператора, поступово підточували його владу. Але поки що громи й блискавки летіли у бік його креатур. "Представники британських армій донесли Коммоду про зазіхання префекта на трон, і гвардійцям було наказано зарубати свого начальника й убити його дружину, сестру і синів. На честь такого "позбавлення" Коммод прийняв титул "Фелікс". Вільновідпущеник Марк Аврелій Клеандр (спальник імператора, колишній раб. - С.М.), якому приписували "честь удару", за два роки докорінно змінив ситуацію у Преторії і став найвпливовішим радником імператора. Два співпрефекти гвардії перебували в підлеглому становищі, а йому імператор подарував безпрецедентний титул "Кинджал" (a pugione) - це однаково що отримати посаду міністра безпеки", - писав Майкл Грант. Ця подія відбулася 190 року. Плебс аплодував, але заколот був не за горами…
Новим префектом преторіанської гвардії імператор невдовзі призначив Квінта Емілія Лета. Цей перший уродженець Північної Африки на важливій посаді, коханка імператора Марція і розпорядник у палаці Еклект з 191 року почали ретельно готувати новий заколот. Вони заручилися підтримкою в адміністраціях найважливіших провінцій на випадок, якщо армія буде проти повалення династії Антонінів (яка була дуже популярна серед військовиків, особливо легіонерів). Септимій Север і Клодій Альбін обіймали посади намісників у Верхній Германії та Британії відповідно; Песценній Нігер отримав посаду намісника в Сирії. Префект преторіанців Гельвій Пертинакс висунув, як виявилося трохи згодом, недалекоглядну умову - віддати йому трон імператора.
Заколотники були вимушені прискорити події, бо з'явився несподіваний привід. Зранку 1 січня 193 року Коммод збирався помпезно відсвяткувати свій вступ на посаду консула. Він хотів з'явитися на церемонію на арені у вбранні гладіатора. В останню ніч 192 року Марція напоїла Коммода отруєним вином. Але отрута не подіяла, і тоді атлет Нарцис, який був постійним партнером імператора під час тренувальних поєдинків з боротьби, задушив його. Квінт Емілій Лет - хоч і був серед головних організаторів замаху - врятував тіло імператора від наруги натовпу і таємно поховав.
Так само, як Александр Македонський, перські й парфянські царі, Коммод уявляв себе справжнім царем-мисливцем. На монетах його зображували переможцем над поверженим левом. Вони були присвячені "Хоробрості Імператора" (Virtvti Avgvsti), бо безстрашність імператора на полюванні символізувала воєнні звитяги, а переможений звір - злі сили або ворогів імперії… Коммод ототожнював себе з Гераклом. Крім того, як пише історик Геродіан, "він видав указ, щоб його іменували не Коммодом, сином Марка, а Геркулесом, сином Юпітера. Замість звичних шат римських імператорів, він вбирався в левову шкуру і подібно до Геркулеса носив палицю... і додав ім'я Геркулеса до своїх звань і титулів, вимагаючи прославляти його як наймужнішого з людей". Ці відомості підтверджують написи на монетах, на яких було зображено популярного героя й імператора (Hercvles Romanvs Avgvstvs, Hercvles Commodianvs), а Геракла проголошено засновником "Колонії Коммодіани", як тепер мав називатися Рим", - писав Майкл Грант. Але втілити цю божевільну ідею в життя Коммоду просто забракло часу…
Кілька слів про роль сучасного кінематографа у трактуванні історії. 2000 року на екрани світу вийшов загалом цікавий і динамічний фільм "Гладіатор", який розповідає історію, тісно пов'язану з часом правління імператора Коммода. Не будемо затримуватися на багатьох помилках і перекрученнях у висвітленні цієї епохи, які впадають в око всім, хто знається на історії Стародавнього Риму. Зазначимо тільки, що головний герой Максимус, у виконанні блискучого актора Рассела Кроу, не міг бути генералом (це звання вперше використано у Франції в XVI столітті), а гладіатори (ретіарії) не носили шоломів… Головні ляпи сценаристів: батько Коммода, славнозвісний мудрець на троні Марк Аврелій (див. докладніше "Марк Аврелій Антонін. Мудрець на троні", DT.UA, №20, 27.05.2017) не загинув від рук сина, а помер у Віндобоні (сучасний Відень) від чуми під час Другої Маркоманської війни з германцями. А імператор Коммод загинув на арені не від руки "генерала" і гладіатора Максимуса, а був задушений Нарцисом…
"Одразу після загибелі Коммода заколотники проголосили імператором здібну й поважну людину - Гельвія Пертинакса, римського префекта гвардії; але він не зміг налагодити стосунки з преторіанцями і за кілька місяців по тому став жертвою їхньої ненависті", - читаємо в Оскара Єгера. Але це інша, не менш цікава історія…