Відносно впорядкована зелена зона, кілька десятків хаотично розкиданих по території пам'ятних знаків і пам'ятників, - от і все, що відкривається прочанину, який 77 років по тому повторює шлях, що став у вересневі дні 1941-го останнім для десятків тисяч жертв Бабиного Яру.
Сьогодні від Бабиного Яру віє лихоліттям 1990-х. Ми розуміємо, що, як раніше, по-радянськи, ставитися до цієї трагедії вже неможливо, а як по-іншому, - здебільшого у нас просто не знають. Досі на місці одного з найбільших у світі, найбільшого в Східній Європі місця масових убивств нема меморіалу і музею. Посеред багатомільйонного міста - незагоєна рана, навколо якої численні ескулапи сперечаються, як і чи варто її взагалі лікувати.
І не байдужість тут головна причина, радше - політика. Сьогодні Україна на ділі, на законодавчому рівні, підтримує курс на європейську інтеграцію, але деякі політики і громадські інтелектуали аж ніяк не квапляться перейняти усталені в цивілізованому світі практики історичної пам'яті. Вони не хочуть розуміти, що однією з ідей, які об'єднали Європу в другій половині ХХ століття, стала спільна травма від геноцидів у роки Другої світової війни.
Україна з її травматичним історичним минулим, де тоталітарні імперії ХХ століття залишили по собі незгладимий кривавий слід, - молода демократія, з вразливою до радикальних і популістських методів й ідей політичною культурою, є сьогодні зручним полігоном для відпрацювання таких технологій. Незагоєні рани історії - це ідеальне живильне середовище для привнесених або дуже глибоко сплячих у свідомості суспільства інфекцій, смертельних у разі, якщо у цього суспільства відсутній вроджений або щеплений роками розумної історичної політики імунітет. Одним із таких захисних засобів у всьому світі є меморіали Голокосту. Не тільки як пам'ять про нацистський геноцид євреїв, а як вічне нагадування про те, як найбільш передова цивілізація планети, котра доти декларувала гуманістичні цінності, допустила масовий геноцид.
Адже будь-який геноцид, не тільки Голокост, - це більше, аніж масове систематичне знищення представників одного народу. Це роки, десятиліття зрощуваної урядами або політиками-популістами ксенофобії, це девальвація вартості людського життя, характерна для всіх без винятку тоталітарних режимів. Це дбайливо виплекане покоління псевдоінтелектуалів, які підводять під ксенофобію та її найвищий прояв - геноцид - "теоретичну базу". Це мільйони людей, для яких важливішим є слово "наказ", аніж слово "мораль". Це спосіб, як розділити, як нацькувати одне на одного, а потім і підкорити багатомільйонну націю. От про що нагадують і попереджають музеї Голокосту на всіх континентах. Погодьтеся, дуже важливий і необхідний урок для будь-якої країни.
Як і в Аушвіці, в Бабиному Яру було знищено представників багатьох народів. Але так само, як Аушвіц став у масовій свідомості уособленням "остаточного вирішення" "єврейського питання" в окупованій нацистами Центральній Європі, Бабин Яр нагадує про сотні масових страт нацистами євреїв по всій Україні, і тому далеко за межами України він став загальним місцем пам'яті про більш аніж півтора мільйона смертей. Після десятиліть радянського забуття ця трагедія, нехай і не найкривавіша в багатостраждальній історії України ХХ століття, заслуговує, однак, щоб на згадку про неї спорудити в Бабиному Яру присвячені їй музей і меморіал.
Два роки тому, коли на меморіальні заходи, присвячені 75-им роковинам трагедії Бабиного Яру, до Києва з'їхалися авторитетні політики, громадські діячі, діячі культури з усіх континентів, від розмов і заяв про необхідність створення меморіалу нарешті перейшли до дій. Як спільна ініціатива президента України Петра Порошенка, керівництва міста, громадських діячів, численних українських і міжнародних єврейських організацій було створено "Меморіальний центр жертв Голокосту "Бабин Яр". Під підписаним у червні цього року Меморандумом про спільну роботу над створенням меморіалу стоять і підписи керівників Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури України, Київської міської державної адміністрації та Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр". Десятки українських і закордонних істориків-дослідників Голокосту, громадських і політичних діячів об'єднала ідея створення музею, всеукраїнського наукового і просвітницького центру, не обмеженого звичним для пострадянського простору монументальним рішенням.
Звісно ж, під час розробки концепції майбутнього меморіалу враховувався міжнародний досвід. Найчастіше у зв'язку з цим у нас згадують Меморіал Голокосту у Вашингтоні та Яд Вашем у Єрусалимі. Передусім у цьому разі мають на увазі їх соціальну значущість у політиці історичної пам'яті про Голокост та, що не менш важливо, важливих елементів міського середовища, їхню привабливість як популярних туристичних маяків. До речі, в Єрусалимі, після Стіни Плачу, Яд Вашем - друга найбільш відвідувана гостями міста локація.
Та все ж Бабин Яр - це особливе, унікальне місце. На відміну від Вашингтона, Єрусалима, Будапешта, Берліна, тут, неподалік центру великого міста, відбувалися масові вбивства, безпосередньо на цьому місці покоїться прах десятків тисяч знищених нацистами євреїв, але разом із ними, невіддільно від них, і представників інших етносів. Знехтувати цим фактом, як і місцем Бабиного Яру не тільки в історії Голокосту, а й в історії України, під час розробки концепції київського меморіалу-музею, звісно, не можна.
Чимало списів було зламано і навколо ділянки для будівництва меморіального комплексу Голокосту "Бабин Яр". Незалежне дослідження, проведене авторитетними організаціями зі збереження єврейських традицій у питаннях поховань і пам'яті загиблих, встановило точні межі колишнього Лук'янівського єврейського кладовища, щоб меморіал, як того вимагають звичай і закон, не потривожив чиїхось могил. У ході реалізації проекту прилеглі до майданчика меморіалу залишки єврейського кладовища будуть упорядковані.
Не припиняючи широкої суспільної дискусії про концепцію Меморіального центру Голокосту, наукових досліджень, просвітницької діяльності, організовуючи презентації проекту по всьому світі, сьогодні Меморіальний центр жертв Голокосту "Бабин Яр" закінчує роботу над розробкою технічного завдання та умов архітектурного конкурсу. Хоч як би непросто точилася дискусія навколо концепції меморіалу, найскладніше - знайти свою неповторну і водночас співзвучну іншим меморіалам Голокосту, зрозумілу кожному монументальну мову, щоб передати трагедію Бабиного Яру, - у нас ще попереду.