З 1939 року світ перебуває в стані перманентної напруженості, точніше війни: гарячої (1939–1945), холодної (1945–1991) і, нарешті, після невеликої паузи осмислення краху комунізму й пошуків проектів нового світового співтовариства в демократичній моделі (1991 - перші роки ХХІ ст.), - гібридної, яку розв'язала Росія 2008 року на Кавказі й 2014-го в Україні (анексія Криму, вторгнення в Донбас).
Друга світова війна, як і Перша, не розв'язала проблеми війни і миру, над якою свого часу розмірковував російський письменник Лев Толстой. Варіант, омріяний Вінстоном Черчиллем, - позбутися обох тоталітарних режимів - теж не спрацював, і десятки років демократія силою обставин співіснувала з комунізмом. Біполярна Ялтинська система світового порядку, що склалася після 1945 р., була хиткою реальністю нездійсненних намірів, як із боку територіально просунутого комунізму на Сході, так і консолідованої ним демократії на Заході.
За таких умов демократичний Захід і тоталітарний Схід почали готуватися до усунення вибухонебезпечного поділу світу на дві протилежні частини. Кожна по-своєму. Захід на базі нових технологій і високих життєвих стандартів населення взяв курс на технічний і соціальний прогрес, Схід зробив ставку на розбудову військової сили й прищеплення власним громадянам ворожості до Заходу як "палія війни", агресора й головної перешкоди на шляху комунізму - як ідеї, яку нині в Росії замінено контентом небезпеки "русскому миру".
Повоєнний біполярний світ заклав передумови системної конфронтації (капіталізм - соціалізм, демократія - тоталітаризм, ринок - командно-адміністративна система), в якій домінували дві протилежні за напрямком суспільного розвитку тенденції: перша уособлювала зближення країн світу на принципах демократії і свободи, друга - новий, іще більш руйнівний конфлікт. Стан світу, що визначався жорстким і затратним протистоянням СРСР і США, представник Америки в комісії ООН з атомної енергії Бернард Барух назвав холодною війною.
Її початком часто називають 5 березня 1946 р. - дату промови В.Черчилля в місті Фултоні (США), де прозвучали слова про "залізну завісу", що розділила світ. Цей виступ Москва сприйняла як виклик соціалізму. Однак холодна війна почалася ще наприкінці гарячої - Другої світової. У керівних колах США й СРСР мало хто вірив, що війна 1939–1945 рр. остання у світі. Наприкінці й після неї спеціальні радянські й американські команди розгорнули в Німеччині мало не лови на німецьких учених і фахівців, що займалися конструюванням і виробництвом ракетної зброї, зокрема Фау-1 і Фау-2 Одні опинилися в Капустиному Яру на Волзі, інші, серед них і головний конструктор Вернер фон Браун, у США. Першу бойову ракету С.Корольов скопіював з Фау-2.
Холодна війна й наростання міжсистемного протистояння матеріалізувалися насамперед у гонці озброєнь і військових блоках, що було наслідком невиконання СРСР своїх зобов'язань за статтями Атлантичної хартії, Ялтинських угод і щодо виведення радянських військ з Ірану, Центральної та Південно-Східної Європи. Ніхто на Заході не сумнівався, що Москва, взявши від перемоги над нацистами більше, ніж будь-хто інший з коаліції Об'єднаних Націй, лише відчула апетит до прирощення простору "русского мира" чужими територіями аж до реалізації світової комуністичної революції. Коли на Потсдамській конференції в липні-серпні 1945 р. балакучий Черчилль зробив Сталіну комплімент про Червону армію, яка стоїть на Ельбі, той відповів, що в 1815 р. російська армія була в Парижі. Останнє, очевидно, дало Черчиллю привід для серйозних роздумів.
Створенням 4 квітня 1949 р. НАТО розпочалася консолідація Заходу перед небезпекою агресії з боку комунізму, перехід холодної війни в нову фазу. Для СРСР, а тепер РФ, НАТО стало образом ворога й у такій іпостасі залишається й донині. До речі, старт процесу дала Москва, нав'язавши в 1946-1948 рр. Польщі, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Албанії, Угорщині договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, які вкрай обмежили їхню внутрішньо- та зовнішньополітичну діяльність, міцно прив'язали до СРСР, перетворили на країни обмеженого суверенітету, що й стало прологом Варшавського договору (1955), зав'язаного на жорстку вертикаль з Москвою на верхівці мілітарної піраміди. У гонці озброєнь, що розгорталася, на перший план вийшло змагання в галузі ракетно-ядерної зброї. Її власниками вже в 1945-му стали США. Тоді ж у Потсдамі Гаррі Трумен уперше поінформував про бомбу Сталіна. Той сказав, що радий це чути і сподівається на "належне застосування цього проти японців". Відтоді ідеєю фікс Сталіна стало оволодіння ядерною зброєю. Уже 20 серпня 1945 р. утворили спеціальний комітет з атомної енергії під керівництвом Л.Берії. Розпочалася низка операцій НКВД з викрадення секретів лабораторії в Лос-Аламосі (США), де було створено першу атомну бомбу. Радянська з'явилася в 1949-му. В її створенні І.Курчатов відіграв таку саму роль, як С.Корольов у появі радянських балістичних ракет. Останнім часом це перестало бути таємницею.
Розгорнулася гонка ядерних озброєнь. Її метою було досягнення переваги, кількісної й якісної, в галузі озброєнь, у центрі яких був ракетно-ядерний монстр, спроможний спростувати навіть закони Всесвіту в сенсі ствердження абсурду здатності жити половині після повного знищення цілого. В усобиці світового масштабу розростався й шаленів міжнародний тероризм.
Відтоді ракетно-ядерний арсенал США й СРСР тримав світ у напрузі. Для США він став демонстрацією сили, величі й відповідальності за цінності демократичного світу. А для СРСР - з одного боку, уречевлював військову могутність і видавався за епохальні досягнення соціалізму, з іншого - завис дамокловим мечем над вільним світом, став виправданням хронічних при комунізмі бідності й дефіциту. Невдовзі до "Ядерного клубу" приєдналися Велика Британія (1952), Франція (1962), КНР (1964).
Наявність ядерної зброї негативно позначилася на моральних і правових пріоритетах держав світу. Сила й могутність кожної з них почала вимірюватися не демократичними досягненнями суспільства, рівнем життя, успішним розвитком галузей економіки, новими технологіями, а й відсутністю чи наявністю ядерних боєголовок, їх кількістю. Із часом гонка озброєнь почала підпорядковувати собі й мирні галузі. У 60–70 рр. ХХ ст. лісокомбінати України були переведені на виробництво "клину", який ішов на тару для боєприпасів: мін, снарядів, ракет, гранат тощо. Через масштаби розтринькування цінної сировини лісу не вистачало, і його везли з Сибіру. Щоб приховати масштаб мілітаризації економіки, військову продукцію дуже часто виробляли під фіктивними вивісками. Так завод з вивіскою "СКБ мед" виробляв приціли для бойової авіаційної техніки.
Мати ядернузброю стало престижно. Відбувся новий розкол світу: на тих, хто її має, і тих, хто хоче мати. Політичне керівництво багатьох країн і досі виношує плани її отримання, ігноруючи ухвалені в 1960–1990-х рр. запобіжні договори: звуження сфер випробування, нерозповсюдження ядерної зброї, поступове скорочення ракетно-ядерних запасів. Зброю масового знищення (ЗМЗ) невдовзі вже мали Індія, Пакистан, Ізраїль, КНДР, яка навіть погрожує ядерним кулаком Вашингтону. Хоче її мати й Тегеран. У воєнній доктрині РФ 2010 р. узаконено її право на застосування ядерної зброї першою в разі загрози національній безпеці. Виникає небезпечний прецедент: інші ядерні держави теж можуть ухвалити аналогічні закони. Цілком можливо, що в когось таки спрацює бажання натиснути ядерну кнопку. У світірозгорнулася не просто гонка озброєнь, яка існує з незапам'ятних часів у стилі vis pacem, para bellum. Це гонка, що небезпечно звузила хиткий місток між війною і миром, коли в разі виникнення ланцюгової реакції планета Земля може зникнути як така.
Проблема поглиблюється й тим, що власників ЗМЗ більшає, оскільки немає вагомих застережень і відповідальності за ядерні ігри вождів. Попередні угоди про її нерозповсюдження не діють. Проблема й у тому, що системна конфронтація неодноразово ставила світ на край смертельної небезпеки. Так у часи Карибської кризи 1962 р. СРСР переправив на Кубу 40 ракет Р-12 з ядерними зарядами потужністю 1 млн тонн у тротиловому еквіваленті кожна. Хрущов тоді заявляв, що ракети в СРСР продукуються на конвеєрі, як сосиски. До Чорнобильської трагедії залишалося 24 роки. Тільки завдяки виваженості адміністрації США на чолі з Дж.Кеннеді світ уникнув катастрофи. Схожа ситуація повторилася в ніч на 26 вересня 1983 р., коли оперативний черговий підполковник Станіслав Петров, запідозривши збій комп'ютерної системи "Око", що сприйняла відображення сонячних променів від висотних хмар за старт американських міжконтинентальних ракет, не поставив до відома вище керівництво СРСР. Він не виконав команди натиснути кнопку для запуску балістичної ракети з ядерними боєголовками на територію США і фактично врятував світ від війни.
Але дуже часто в дійсність брутально втручається закон зворотної дії. Що більше зброї, то більше бажання застосувати її. Так, вторгнення в 1979 р. радянських військ в Афганістан сталося не тільки тому що політбюро ЦК КПРС було стурбоване відсутністю переходу нових країн до соціалізму, що природно спростовувало ідеологічну догму, зведену в абсолют, а й тому, що дуже вже кортіло випробувати на практиці військовий комплекс, який розрісся внаслідок гонки озброєнь. На 1990 р. армія СРСР становила 4,5 млн осіб, на її озброєнні було 68 тис. танків, 14 тис. бойових літаків, понад 1800 військових кораблів.
Усі спроби наддержав скоротити конвенційні й ракетно-ядерні озброєння були половинчастими й свідчили про їхнє прагнення дотримуватися рівноваги сил за крок до ядерної війни. А запобіжника від неї немає й досі. Якщо раніше оскаженілий диктатор, готовий перед смертю потягнути за собою в пекло весь світ, втішався лише мрією про такий феєрверк, то з другої половини ХХ ст. для подібних нелюдів задум цілком реальний. А тому є нагальна потреба узаконити в рамках міжнародного права серйозне тестування на предмет психічного здоров'я претендентів на престол ніким і нічим не обмеженого лідера. Навіть якщо він має безліч демократичних "аксесуарів".
Для СРСР гонка озброєнь, змагання зі США стали неймовірним тягарем. Адже США, навіть в пікові часи, витрачали на військові потреби не більше ніж 4% ВВП. Їхні громадяни не відчували якихось труднощів у соціальній сфері. А Радянський Союз, щорічний ВВП якого був на порядок менший, підтримуючи паритет в озброєннях, витрачав усі 40%. Втягнувшись у гонку озброєнь, США буквально розорювали, знищували радянську економіку, прискорювали крах СРСР та його дітища - комунізму. Захід виграв не тільки холодну війну, а набагато більше. Без війни прискорив крах комуністичної імперії, що панувала над більшою частиною Європи й Азії.
Весь цей час крихкий мир тримався на ядерній бомбі. Її боялися всі. І певною мірою прагнули відшукати систему противаг своїм же планам. Мав рацію американський фізик Фрімен Джон Дайсон, коли казав, що "гонка озброєнь залишається, як і колись, зібранням парадоксів, такою собі "скринею Пандори" з надією всередині. З одного боку, це жахлива й бездумна витрата національних ресурсів. З іншого - вона накладає обмеження на ступінь руйнувань і призводить до того, що брутальній силі протистоять розум і далекоглядність. Вона призвела до створення супербомби і вона ж вивела її з гри. Вона призвела до здешевлення ядерної зброї і до подорожчання засобів її доставки". Наслідки, породжені гонкою, далеко не однозначні. У світі й донині жевріє зло війни, яке може спалахнути ядерним полум'ям будь-якої хвилини, і тривають пошуки чимдалі більш руйнівних засобів знищення й водночас відкриваються нові горизонти науки й практики в мирних галузях. Бойові реактивні літаки дали старт швидкісним лайнерам, ядерні реактори - дешевій енергії АЕС.
Нинішній світ не оцінив належним чином змін після 1989-1991 рр. Переможена в холодній війні й ображена сторона вдається до реваншизму, відновлення втрачених позицій агресивними війнами. Сторона-переможець, як зазвичай, не перейнялася до кінця новою небезпекою. Нова гонка озброєнь може стати ще більш затратною й масштабною. Технічний прогрес призвів до появи нової потужної зброї (лазерної, електромагнітної, радіологічної, інфразвукової, геофізичної тощо), яка й без ядерної здатна завдати величезних втрат людському й виробничому потенціалу планети. Ледь не кожен день ЗМІ приносять тривожні звістки про сучасні можливості знищення роду людського. І вибір у людства один - енергія руйнівних катаклізмів повинна ввійти в русло розуму й миру і служити людям задля загального добра. І тоді дорога до пекла навіки заросте травою.