Зовсім недавно, 10 вересня 2018 року, виповнилося 120 років від дня трагічної смерті найбільш, без перебільшення, вродливої жінки XIX століття - імператриці Єлизавети Австрійської (1837-1898).
Але, й можливо, найбільш нещасливої, адже все її життя було зіткане із сімейних трагедій і негараздів, нерозуміння рідних і близьких, багатомісячних подорожей, більше схожих на втечу від дійсності і церемоніальних умовностей двору.
Багато в чому доля герцогині Амалії Євгенії Єлизавети Баварської, котра стала 1854 року імператрицею Австрії, а з 1867 року і королевою Угорщини, перегукується з долею вже легендарної англійської принцеси Діани. Про них пишуть романи, знімали і знімають фільми. Згадаймо хоча б трисерійну епопею "Сіссі" австрійського режисера Ернста Марішки, присвячену життю імператриці, де головну роль зіграла незабутня Ромі Шнайдер.
"Щоб про це написали газети"
...15 грудня 1897 року рядовий 13-го кінного полку італійської королівської армії Луїджі Люкені (Лукені) звільняється в запас. У нього нема ні рідних (мати, уродженка містечка Альбарето в Лігурії, покинула немовля в Парижі, і він виховувався в сиротинці), по суті, нема і батьківщини. Луїджі ще рік тому воював в Абіссінії, де показав себе зразковим солдатом. І ось тепер залишився без коштів для існування. Зовсім недовго він працює ординарцем у колишнього ескадронного командира - принца Раміро де Фера д'Арагона. Але завищена самооцінка (Луїджі хотів, щоб його призначили головним наглядачем в'язниці!) знову викидає італійця на вулицю.
Наприкінці березня 1898 року Люкені приїжджає до Швейцарії і з головою поринає в політичне життя. Гельвеція стала притулком авантюристів і політичних вигнанців. Анархісти побачили в Люкені слухняне знаряддя, яке можна скерувати в потрібний бік: "Як ви дивитеся на те, щоб позбавити життя короля Італії чи когось іще?". Марнославство лігурійця не знає меж, і він своєму знайомому Яккуесу Сарторісу каже: "Я із задоволенням убив би когось, але це має бути шанована і відома особа, щоб про це написали в газетах".
Луїджі купує на барахолці іржавий і загострений напилок. На ніж і тим більше револьвер у італійця грошей нема. Лишилася дрібничка - знайти жертву. І така нагода трапилась, але не одразу. Король Італії Умберто I, на якого вели справжнє полювання (його буде-таки вбито 29 липня 1900 року анархістом Гаетано Бреші в Монці), був вельми обережний... Можливою жертвою міг виявитися принц Генріх Орлеанський, котрий часто відвідував Женеву, або ж якийсь ясновельможний князь. Швейцарія приваблювала не тільки революціонерів, а й аристократів.
...30 серпня 1898 року на відпочинок "до прекрасної Швейцарії" приїжджає 60-річна Єлизавета - імператриця Австро-Угорщини, дружина Франца Йосифа I. Хоч як намагалася вона приховати свій приїзд, всюдисущі репортери дізналися про прибуття монаршої особи. Десять днів Єлизавета I не сидить на місці, а постійно роз'їжджає по навколишніх горах, відвідує містечко Прегні. І от 9 вересня вона в супроводі кількох близьких осіб сідає на пароплав і по Женевському озеру відпливає до міста Жана Кальвіна, де на неї вже чекає баронеса Аделаїда Ротшильд, нарешті задоволена в бажанні бачити у себе на віллі монаршу особу.
Близька подруга Єлизавети угорська графиня Ірма Сцтараї ані на мить не залишає її. Дві жінки раптом заговорили про смерть. "Іноді я боюся смерті, - каже Єлизавета, - яка Вас так лякає, іноді пристрасно бажаю її; жах переходу в інший світ, у невідомість змушує мене здригатися". - "По той бік лише мир і блаженство", - відповіла графиня. "Звідки Вам це відомо? Адже ніхто звідти не повертався".
10 вересня Єлизавета, посилаючись на втому після нічної прогулянки Женевським озером, дозволяє графині зайти в покої лише о дев'ятій годині ранку. Через годину почет супроводжує її під час прогулянки по Rue Bonnivard; Єлизавета заходить до музичного магазину Беккера. Заводять оркестріон (патефоном його назвуть пізніше) з улюбленими мелодіями опер - "Кармен", "Тангейзер", "Ріголетто" і "Лоенгрін". Єлизавета у захваті, вона купує 25 наборів нот...
На цей час уже вся Женева знає про приїзд імператриці. Три місцеві газети помістили інтерв'ю з власницею готелю Beau Rivage мадам Маєр, дане нею з рекламною метою. Настійне прохання зберегти таємницю (Єлизавета ховалася під ім'ям графині фон Хоенебз) було просто знехтуване. Люкені приїхав до Женеви ще 9 вересня і з ранкових газет дізнався про прибуття імператриці.
Убивство було справою техніки, адже у Єлизавети - ніякої охорони. У той момент, коли імператриця, у супроводі лише графині Сцтараї, розпрощалася з господарем готелю і портьє, Люкені побіг їм назустріч. Італієць був непоганим фехтувальником і спортсменом. І тому йому не важко було, підбігши до Єлизавети, котра прикрилася від небезпеки парасолькою, зробити несподіваний стрибок. Він зі страшною силою встромив напилок у груди імператриці. Єлизавета впала, але досить швидко звелася на ноги з допомогою кучера, котрий підбіг, і навіть змогла сказати: "Дякую, все нормально". Портьє, який опинився поруч, просив імператрицю повернутися до готелю, але Єлизавета була непохитна. Вона впевненою ходою йде до пароплава. І раптом каже графині: "Здається, мені трохи болять груди". Вдалині чутно дзвінкий голос портьє, який кричить: "Злочинця впіймано!"
Уже на палубі пароплава Єлизаветі стає зле, і її, знесилену, починають приводити до тями. Але це була агонія. Всього цього сум'яття не помітили в капітанській рубці, і пароплав відчалив. Однак капітан, ледь дізнавшись про подію, віддав наказ повернутися до Женеви.
Ще живу Єлизавету доставили до готелю, де лікарі констатували смерть. Жодної краплі крові не з'явилося, лише маленька плямка трохи вище ділянки серця свідчила про те, що сталася страшна трагедія...
"Люкені з радістю вб'є імператрицю, але ніколи не зачепить пралі"
Убивцю арештували і засудили до довічного ув'язнення. На попередніх допитах він підкреслював, що вся вина виключно на ньому; позначилося хворобливе марнославство і бажання стати знаменитим: "Я ніколи не належав до груп соціалістів або анархістів. Я анархіст-"індивідуал" і перебуваю там, де вважаю за потрібне... Це боротьба проти знаті. Люкені з радістю вб'є імператрицю, але ніколи не зачепить пралі".
На суді в Женеві злочинець поводився зухвало. Після оголошення вироку - довічне ув'язнення - Люкені, звертаючись до залу, вигукнув: "Хай живе анархія! Смерть аристократії!"
19 жовтня 1910 року Люкені знайшли повішеним на шкіряному паску в одиночній камері. А імператрицю поховали в склепі церкви монастиря капуцинів. Траур охопив усі без винятку землі Австро-Угорської імперії. Але особливо оплакували свою королеву угорці, яких вона дуже любила, і навіть вивчила таку складну мову, якою розмовляла бездоганно...
"Я прокинулася в темниці..."
Для багатьох життя імператриці здавалося суцільною красивою казкою. Варто лише подивитися на численні портрети і фотографії цієї розкішної, осяйної блискучою вродою жінки. Насправді все було значно складніше і трагічніше...
Вже перед весіллям був "перший дзвіночок", коли молодий імператор Франц Йосиф I несподівано перевів свою увагу з потенційної нареченої, принцеси Єлени (яку вже підібрала йому мати - владна Софія Баварська, рідна тітка і Єлени, і Єлизавети) на її молодшу сестру, нашу героїню. "Або вона - або ніхто!" Мати імператора знехотя погодилася на таку "рокіровку", але вже почала готувати послідовну "облогу" майбутньої невістки.
24 квітня 1854 року у віденській церкві Августінеркірхе відбулося вінчання кузена і кузини. З цього дня Єлизавета, яка звикла до повної свободи, опинилася в пастці. У день весілля "стомленій і помітно зблідлій від перевтоми Сіссі знову доводиться виходити на балкон, усміхатися, відповідати на вітання, словом, робити все те, що відтепер стане її професією та обов'язком. Але й у відведених для неї апартаментах принцесі не дають спокою", - писав Егон Цезар Конте Корті. Ерцгерцогиня Софія постійно її контролювала, виявляючи свій деспотичний характер. Франц Йосиф I перебував у постійному стресі, намагаючись догодити жінкам, але з радістю кидався в рятівні від цих чвар труди з управління імперією. Адже не секрет, що він був фанатичним трудоголіком. Робота була для імператора понад усе. У буквальному сенсі...
Єлизавета ж, котра звикла до абсолютної свободи в Баварії (особливо вона любила бувати в заміському маєтку батька - герцога Максиміліана - Поссенхофені), була неприємно здивована своїм новим становищем. Піднесена на немислиму висоту, дівчина лагідна і вразлива, відкрита для всіх місцевих жителів на батьківщині, яка писала вірші і малювала квіти біля мальовничого озера, раптом опинилася в золотій клітці ("У мене є все, і нема нічого"). Коштовні камені, перли, діаманти - ніщо її не тішило; найменший крок у розкішному палаці Шенбрунн треба було узгоджувати з матір'ю чоловіка. Молода імператриця просто-таки зненавиділа віденський двір, з його важкою церемоніальністю, котра походила з часів правління Карла V Габсбурга і Рудольфа II Габсбурга. Вона часто виїжджала на кінні прогулянки, мабуть, імператриця лише там почувалася по-справжньому вільною. От що Єлизавета записала у своєму щоденнику вже через два тижні після весілля:
Я прокинулася в темниці,
На моїх руках кайдани.
Мене дедалі більше охоплює журба -
А ти, свободо, відвернулася від мене!
Та найбільші потрясіння чекали на Єлизавету після народження дітей. Народжені протягом року Софія Фредеріка (померла у два рочки, 1858-го) і Гізела опинилися в абсолютній владі свекрухи, як і довгоочікуваний син - Рудольф, котрий народився 1858 року і на певний час пом'якшив горе матері. Його загибель в замку Маєрлінг (докладніше див. "Коханням поєднані на смерть", DT.UA, № 11, 2006 р.) 30 січня 1889 року стала тією вихідною точкою, після якої імператриця з'являлася у Відні вже максимум на один-два місяці на рік. Тривалі подорожі, а радше поневіряння в супроводі нечисленного почету, стали нормою: Англія, Франція, Італія, Греція, Португалія... На острові Корфу (Керкіра) 1892 року на замовлення Єлизавети був побудований чудовий палац Ахіллеон.
Особливу любов імператриці відчувала Угорщина; її вірною подругою була саме угорка Іда Ференці. І знать, і прості угорці відповідали Єлизаветі взаємністю. Створення двоєдиної Австро-Угорської монархії (угорці поряд з австрійцями стали другою державотворчою нацією) 1867 року Єлизавета вважала своєю особистою перемогою.
1868 року народилася четверта дитина - Марія Валерія. Дівчинка була улюбленицею Єлизавети, її - вже самостійно, без опіки настирливої свекрухи - вона виховувала з потроєною енергією. По-справжньому з усіх дітей імператриця любила, і не приховувала цього, тільки Марію Валерію.
1885 року сталася подія, яку можна назвати фактичним розлученням подружжя. Як часто це буває в аристократів, усе було витримано в межах пристойності. Сама Єлизавета познайомила Франца Йосифа I з акторкою віденського Бургтеатру Катаріною Шратт. Поклавши руку на серце, можна сказати, що Катаріна фактично подарувала імператриці свободу; дві жінки були безмежно вдячні одна одній і зберігали дружні стосунки. Отакий "любовний трикутник"...
Роком пізніше, 1886 року, за нез'ясованих обставин після змови при баварському дворі загинув улюблений кузен Єлизавети - "казковий король" Людвіг II, з яким у неї були дуже дружні зв'язки. Його трагічна смерть на Штарнберзькому озері також важко позначилася на психологічному стані імператриці. Вона якось зауважила: "Король не був божевільним, він просто був диваком, який жив у світі примарних мрій". Єлизавета і Людвіг виросли разом, вони були такі схожі! Екзальтація, поклоніння красі, любов до музики, створення архітектурних шедеврів, висока ерудиція...
1910 року, тоді ж, коли покінчив життя самогубством Люкені, відбувся грандіозний похорон англійського короля Едуарда VII, на якому були присутні десятки коронованих осіб. Після закінчення лорд Ешер написав у своєму щоденнику: "Ніколи ще не відчувалося такої спустошеності. Здавалося, всі маяки, котрі позначали фарватер нашого життя, були зметені". Так, і їх було зметено дуже скоро, 1914 року, після початку Першої світової війни. Однією з перших ланок у ланцюгу цих фатальних подій була трагічна смерть імператриці Єлизавети Австрійської.