Коли знімають фільми, іноді не все вдається з першої спроби. Тоді роблять дубль.
Історія не може собі цього дозволити. Бо час рухається тільки вперед. Повернутись у майбутнє можна хіба що у фантастичних творах на машині часу. Та радянська влада "підкорила" й час.
У листопаді 1941-го німецькі війська впритул наблизилися до Москви. Взяти столицю означало практично перемогу над державою. На захист Москви кинули всі резерви. Цивільному населенню видавали зброю і в складі народного ополчення відправляли на захист столиці.
Раніше в СРСР 7 листопада проводили грандіозні паради і демонстрації - з нагоди чергової річниці так званої Великої жовтневої соціалістичної революції 1917 року. Святкові заходи на Красній площі тривали з ранку до вечора. А тепер, коли ворог був під Москвою, урочистості обмежилися засіданням 6 листопада під землею, на станції метро "Маяковська", з обмеженою кількістю присутніх. Військовий парад у Москві готували в цілковитій таємниці. Якщо буде хмарно, ворожа авіація не зможе здійснити польоти. 7 листопада падав сніг. Військові колони після параду відразу рушили на фронт. Скориставшись снігопадом, з трибуни мавзолею виступив Сталін. Але навіть на радіо про це не знали. Тільки спецоргани могли без попередження вимкнути поточні радіопередачі й увімкнути виступ Сталіна. Але перші його фрази не встигли прозвучати в ефірі. Все це знімали кінооператори. Хроніку про парад у Москві 1941 року продемонстрували в багатьох країнах. На кадрах видно, що колони йдуть під снігом. А Сталіна показали так, ніби в Москві в цей час снігопаду не було.
Усе пояснюється дуже просто. Керівництво Держкіно звернулося до Сталіна з проханням повторити свій виступ у приміщенні при яскравому освітленні. Бо кадри, зняті під час снігопаду, для показу не годилися. Знімали Сталіна великим планом так, щоб не можна було здогадатися, що це виступ не на трибуні мавзолею. Та щось трапилось з кіноапаратом... Тоді Сталіна знову попросили зробити дубль. Бо, мовляв, кіно без дублів не знімають. Сталін утретє виголосив свою промову, що й увійшла в кінохроніку як виступ на Красній площі. Така собі машина часу по-більшовицьки.
Наприкінці Другої світової війни лідери Антигітлерівської коаліції домовилися про лінії розмежування. Їх не можна було перетинати без погодження з іншими союзниками. Та СРСР не визнавав міжнародних угод про полонених. Полонених радянських воїнів більшовицьке керівництво вважало зрадниками. Хоча проти танків шаблею чи кулею не повоюєш. Та й до німецьких полонених ставлення було далеке від гуманного. На Західному фронті полонені американці та їхні західні союзники могли отримувати листи з дому. Так само й німецькі солдати, які були в полоні в американців. І німці добре знали про відмінності між полоном у росіян і полоном в американців. Тому вони намагалися здатися в полон на Західному фронті.
За домовленістю з командуванням радянських фронтів війська під командуванням Дуайта Ейзенхауера зупинились у Чехословаччині на лінії річка Мульда - Хемніц - Карлсбад - Пльзень - Клатови. Американці могли звільняти Чехію і далі - до річки Влтава, де розташована Прага. На запит командувача 12-ї американської групи армій генерала Омара Бредлі щодо його наступу на схід радянське командування категоричною заперечило. Після визволення СРСР основні два удари Червоної армії були в двох напрямках: перший - на взяття Берліна, другий - на звільнення Румунії, Болгарії, Югославії. А між цими двома напрямками була Чехословаччина. Тільки після взяття Берліна частина військ з півночі й півдня почала наступ на Прагу, яка була під окупацією німців. У цей час за владу в Празі боролася Національна Рада, якій допомагали частини армії генерала Власова (РОА). Чехи перекрили вулиці барикадами. Німецький комендант Праги генерал Туссен зумів переконати чехів піти на перемир'я, щоб уникнути зайвих жертв з обох сторін. І 8 травня 1945 року було підписано угоду про перемир'я. Німецькі війська тільки зі стрілецькою зброєю і мінімумом провіанту змогли відступити на захід. На демаркаційній лінії німці, склавши зброю, здались у полон американцям.
Тож між Червоною армією і американськими військами в Чехословаччині на відстані близько 100 км уже не було німецьких військ. За винятком окремих груп, що прикривали відступ. Прага на той час була в руках чеської Національної Ради. І коли 9 травня 1945 року Червона армія ввійшла у Прагу, місто було практично вільне від нацистів. Згодом Червона армія зачистила захід Чехії, бо там іще залишалися власовці й українці - бійці УНР. Але це вже не те визволення Чехословаччини, про яке писали в наших підручниках 50 років після війни. Ту частину Чехословаччини, що була визволена американцями, західні союзники за наказом Д.Ейзенхауера залишили. Американці відійшли за довоєнний кордон Чехословаччини. А Червона армія "продублювала" визволення Чехословаччини та її столиці. Багато років у Празі стояв пам'ятник визволителям - радянський танк. Але згодом чехи його демонтували. Визволення Праги Червоною армією було символічним…
2 травня 1945 року капітулював гарнізон Берліна. Але на півночі, заході й півдні від Берліна ще точилися бої. Проте доля Німеччини була вирішена. Німецьке командування намагалося врятувати якомога більше своїх солдатів здаючись у полон на Західному фронті. Мали домовитися про капітуляцію американцям. Для цього у ставку генерала Д.Ейзенхауера в місті Реймс (Франція) 6 травня 1945 року прибув начальник штабу оперативного керівництва збройних сил Німеччини генерал-полковник Альфред Йодль. Він мав повноваження підписати акт капітуляції тільки на Західному фронті. Німці мали би змогу чинити опір Червоній армії, щоб якомога більше солдатів потрапили в зону дії англо-американських армій. Для німців полон в СРСР був найстрашнішим виходом з війни. Ейзенхауер відкинув план капітуляції тільки на Західному фронті. З начальником радянської місії при штабі Ейзенхауера генерал-майором Іваном Суслопаровим узгодили спільну позицію щодо повної капітуляції Німеччини. Нацисти були змушені погодитися на всі умови. Ейзенхауер попросив надіслати в Москву текст капітуляції й отримати згоду на підписання акта. Підписання було призначено на 2:30 7 травня 1945 року, а припинення боїв мало відбутись о 23:01 за центральноєвропейським часом 8 травня. Час надавався на те, щоб наказ про припинення вогню по всьому фронту надійшов до всіх військових частин - як німецьких, так і Антигітлерівської коаліції.
Та згода з Москви все не надходила. А час підписання акта наближався. Генерал Суслопаров стояв перед вибором: не підписати - виходить, продовжувати бої із втратою ще тисяч солдатських життів; а підписати - взяти на себе відповідальність за такий важливий крок без згоди Сталіна. За вимогою Суслопарова до тексту акта було внесено доповнення про те, що документ не буде перешкодою до заміни його іншим актом. Тому в зазначений в акті час його підписали: від німецького верховного командування - А.Йодль, від Союзних експедиційних сил - генерал У.Б.Сміт. Поставили свої підписи генерал-майор французької армії Ф.Севез і генерал-майор І.Суслопаров як уповноважений від Радянського верховного командування.
Це означало закінчення бойових дій у Європі. Саме тому День перемоги для західних держав - 8 травня. А тим часом з Москви надійшла депеша з наказом не підписувати ніяких документів! Та насправді Суслопаров і не ставив свого підпису. На акті - напис латиною: Sousloparov. Не можна навіть уявити, щоб у сталінські часи радянський генерал підписував документи латинськими буквами. Насправді це був крок для самозбереження. Ніби й підписав, а насправді - ні. Ось як про ситуацію згадує генерал армії Сергій Штеменко в книзі "Генеральний штаб у роки війни": "Договір, підписаний союзниками в Реймсі, продовжував Й.В.Сталін, неможливо скасувати, але його неможливо й визнати". Сталін наказав підготувати документ і підписати його в Берліні.
Опівночі з 8-го на 9 травня 1945 року в Берліні розпочалася церемонія підписання Акта про капітуляцію Німеччини. Так вважають в СРСР. Але це за московським часом. Хоча в Німеччині жили за центральноєвропейським. Бо не могли, приміром, Ейзенхауер і його армія жити за вашингтонським часом. А австралійські війська в складі експедиційного корпусу - за канберрським.
Текст Акта про капітуляцію Німеччини, підписаний у Берліні, був аналогічним акту, підписаному в Реймсі. У пункті 2 уточнено процедуру капітуляції. В акті, підписаному в Реймсі, зазначено, що тільки текст англійською мовою є автентичним. А в акті, підписаному в Берліні - "тільки російський та англійський тексти є автентичними". Від німецького командування акт підписали генерал-фельдмаршал В.Кейтель, генерал-полковник Штумпф, адмірал флоту Фрідебург; від СРСР - маршал Жуков; від союзного командування - маршал авіації британських сил Артур В.Теддер, командувач стратегічних повітряних сил США Карл Спаатс, головнокомандувач французької армії генерал де Латр де Тасіньї. В обох актах час припинення активних дій на фронтах зазначено однаковий - "о 23 годині 01 хвилині 8 травня 1945 р. за центральноєвропейським часом".
Але ж спочатку підписують акт про капітуляцію, а вже потім припиняють бойові дії. Радянські історики стверджують, що акт підписано 9 травня. А на самому акті зазначено: "Підписано в Берліні 8 травня 1945 р.". А чого ще можна чекати, коли радянське керівництво дублює історичні події? От і відзначають у Росії День Перемоги 9 травня, а не 8-го.
А що із Суслопаровим? У згаданій вище книжці С.Штеменко пише: "На процедурі підписання Акта про капітуляцію був присутній І.О.Суслопаров. Тільки тут він дізнався, що Сталін… не має претензій до дій Суслопарова в Реймсі". Всі аргументи Суслопарова за фактом підписання акта в Реймсі, можливо, захистили його від репресій. Бо підписувати подібні документи без згоди Сталіна - злочин за радянськими правилами. Генерал-майор артилерії Іван Суслопаров після війни працював у Військово-дипломатичній академії. Помер 1974 року.
А 2 вересня 1945 року Акт капітуляції Японії, що означало закінчення Другої світової війни, підписав від імені СРСР українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев'янко. Він також отримав наказ зробити докладний звіт про наслідки атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі. В ті дні на місці вибухів була висока радіація. Це позначилося на здоров'ї генерала. Він тяжко хворів. Помер 1954 року. Некролог про його смерть підписали маршали. Але ні в некролозі, ні в мемуарах маршалів - жодного слова про те, що Акт капітуляції Японії підписав Дерев'янко.
1922 року було створено СРСР. Він проіснував 70 років. Владімір Путін вважає розвал Союзу найбільшою трагедією ХХ століття. І ще бажає, щоб СРСР відновився. Що це, як не спроба дублювати історію?