Гестапо - таємна політична поліція Третього рейху... Довгі роки німці хвалилися, що серед її працівників не знайшлося жодного зрадника, який заплямував себе роботою на іноземні розвідки. Але розсекречені останнім часом документи свідчать про інше.
1929 р. у повпредство СРСР у Берліні навідався Ернст Кур, недавно звільнений з лав німецької таємної політичної поліції. Пообідавши з ним, працівник резидентури ДПУ Павло Корнель дійшов висновку про можливість вербування Кура. Ернсту дали агентурний псевдонім - А-70 і поставили на грошове забезпечення, щомісяця виплачуючи солідну винагороду у валюті.
Кур любив смітити грішми та влаштовувати гулянки. Частим гостем на них був Віллі Леман - на той час начальник канцелярії відділу таємної політичної поліції Німеччини, через руки якого проходило все листування іноземних представництв.
Специ ОДПУ пустили в розробку і його. Почали з біографії. Народився Леман 1887 р. поблизу Лейпцига у вчительській сім'ї. Батько хлопчика був небагатою людиною і тому не міг дати синові належну освіту. У 18 років Віллі вступив добровольцем на службу у ВМФ Німеччині, де "відтрубив" (за його ж висловом) 12 років. З борту свого корабля він навіть спостерігав за перебігом Цусімської битви...
Після демобілізації, за протекцією давнього друга Кура, влаштувався на службу патрульним поліцейським. 1914-го переведений у контррозвідку (абвер) на посаду помічника начальника канцелярії.
У травні 1918 р. в Берліні було відкрито повноважне представництво (посольство) РСФРР, за співробітниками якого стежили колеги Лемана. Генеральним консулом у ньому працював В'ячеслав Менжинський - майбутній голова ОДПУ СРСР (1926-1934). Під час революції 1918 р. в Німеччині Віллі став головою революційного Комітету чиновників поліції і, як колишній моряк, узяв під особисту опіку флот.
Після придушення повстання відійшов від активної революційної діяльності і у квітні 1920-го, коли була відновлена політична поліція, разом із Куром повернувся в "альма-матер", де невдовзі "доріс" до начальника канцелярії відділу, що займається стеженням за іноземними дипломатами. Радянська розвідка не могла залишити Лемана поза увагою. Потенційному джерелу присвоїли індекс А-201, схваливши його подальшу розробку.
7 жовтня 1929 р. начальник Іноземного відділу (ІНВ - зовнішня розвідка) ОДПУ Михайло Триліссер надіслав у Берлін шифрограму: "Ваш новий агент А-201 нас дуже зацікавив. Єдине наше побоювання полягає в тому, що ви забралися в одне з найнебезпечніших місць, де найменша необережність із боку А-201 або А-70 може призвести до великих неприємностей. Вважаємо за необхідне розглянути питання про спеціальний спосіб зв'язку з А-201".
Рекомендації Центру прийняли до виконання. Над Леманом узяв "шефство" голова нелегальної радянської резидентури в Німеччині Еріх Такке.
На початку своєї шпигунської кар'єри Віллі передавав Такке інформацію через Кура. Але А-70 продовжував вести богемний спосіб життя і невдовзі, за наказом Центру, був переведений у Швецію, де на гроші радянської розвідки ще довго утримував невеликий магазин, який слугував поштовою скринькою стокгольмської резидентури.
У 1932 р. нелегальну резидентуру в Берліні очолив Василь Зарубін, у майбутньому генерал-майор, заступник начальника ПГУ (Першого головного управляння) МДБ СРСР. Він особисто курирував 201-го, що отримав на той час псевдонім Брайтенбах. Бах, як відомо, - струмок, потік… Брайтен - поширювати. Виходить "джерело", "розповсюджувач інформації". У лютому 1933-го Віллі, за рекомендацією самого Герінга, який був на той час прем'єр-міністром Пруссії, перевели в гестапо. Користуючись своїм становищем, він неодноразово рятував від провалів резидентуру НКВС, попереджаючи її про підготовку провокацій. У 1935-му Леман першим повідомив у СРСР про те, що німці розробили і створили нову зброю - ракети ФАУ.
Після того, як Зарубіна у лютому 1937-го відкликали до Москви, Брайтенбах тимчасово підтримував зв'язок із Центром через власницю конспіративної квартири мадам Кліменс, про яку, на жаль, більше нічого не відомо. Трохи згодом із ним встановив зв'язок співробітник легальної резидентури Рубен. Під цим псевдонімом переховувався Олександр Агаянц (не плутати його з молодшим братом Іваном, генерал-майором і теж знаменитим розвідником). У грудні 1938-го О.Агаянц помер у Берліні під час хірургічної операції. Зв'язок з А-201 перервався на два роки!
Щоб відновити з ним контакт, у липні 1940 р. в Німеччину, під прикриттям співробітника з обслуговування радянських виставок у Кенігсберзі й Лейпцигу, був направлений радянський розвідник Олександр Коротков. Уже через місяць він став заступником керівника легальної резидентури під прикриттям посади 3-го секретаря посольства СРСР у Німеччині.
У вересні 1940-го Коротков зустрівся з Брайтенбахом і доповів про це в Центр. Відповідь за підписом наркома внутрішніх справ СРСР Л.Берії надійшла миттєво: "Ніяких спеціальних завдань Брайтенбаху не давати. Нехай бере все, що потрапляє йому до рук".
Пізніше, за непідтвердженими поки що даними, зв'язок із Леманом забезпечувала дружина Короткова - Марія Вільковиська. З 1922 по 1931 р. вона жила в Берліні разом із батьками, які працювали в радянському торгпредстві, і блискуче володіла німецькою мовою.
З весни 1941-го від Брайтенбаха надходила інформація про майбутнє вторгнення Гітлера в СРСР. Під час останньої зустрічі 19 червня 1941 р. А-201, який щиро ненавидів фашизм і тому свідомо співпрацював із радянською розвідкою, хвилюючись назвав Короткову (за іншим даними - працівнику резидентури Борису Журавльову) точну дату початку війни: "Напад Німеччини на Радянський Союз відбудеться в неділю 22 червня о третій годині ранку". Відповідну телеграму було надіслано в Центр. Однак Берія доповів про неї Сталіну лише тоді, коли нарком оборони СРСР С.Тимошенко і начальник Генштабу РСЧА Г.Жуков запропонували розіслати у війська так звану директиву №1, покликану забезпечити відбиття можливого нападу (дехто, як, наприклад, командуючий 5-ю армією РСЧА М.Потапов, отримали її опівночі з 21 на 22 червня, а інші - і взагалі тоді, коли вже розпочалася війна).
27 липня 1941 р. О.Коротков разом з інтернованим складом радянського посольства залишив Берлін, і зв'язок із Брайтенбахом знову перервався.
Влітку 1942-го керівництво радянської розвідки вирішило закинути в тил ворога радистів: німецького комуніста Альберта Хесслера і російського німця Роберта Барта. Перший мав забезпечити зв'язок із "Червоною капелою", другий - з Брайтенбахом. Альберту вдалося швидко вийти на учасників руху Опору, але ті вже перебували під ковпаком гестапо. Невдовзі всіх їх заарештували.
Хесслер відмовився від будь-якої співпраці з нацистами і скоро був розстріляний, а Барт дав згоду на участь у радіогрі з радянською розвідкою. 4 грудня 1942 р. Москва передала йому пароль та умови зв'язку з А-201. Арешт агента став справою часу.
Коли і як його стратили - невідомо. Щоб уникнути скандалу, німці не розголошували цього факту, повідомивши у відомчому віснику Головного управління імперської безпеки (RSHA), що "у грудні 1942 р. криміналь-інспектор Віллі Леман віддав життя за фюрера та рейх". Тільки через багато місяців один із друзів Брайтенбаха під великим секретом зізнався його вдові Маргарет: "Віллі розстріляли в підвалах гестапо".
Барт після війни опинився в руках американців. Ті й передали його союзникам. 14 листопада 1945 р. Особлива нарада при НКВС СРСР засудила зрадника до вищої міри покарання.
Останній куратор Брайтенбаха Коротков після війни був призначений резидентом радянської зовнішньої розвідки в Німеччині. Офіційно ж його посада звучала як "заступник політичного радника Радянської військової адміністрації".
Влітку 1945-го Олександр Михайлович провідав Маргарет Леман, і та розповіла йому все, що їй було відомо про долю чоловіка. А ще через рік Коротков став заступником начальника зовнішньої розвідки СРСР і одночасно начальником нелегального управління.
27 червня 1961 р. Олександр Коротков раптово помер від розриву аорти. Йому було всього
51 рік. На похорон "короля нелегалів" прибула вся колегія Міністерства держбезпеки НДР на чолі з міністром Еріхом Мільке. Його заступник з розвідки Маркус Вольф виголосив полум'яну промову...
1969 р. керівництво СРСР нагородило орденами і медалями велику групу учасників німецького руху Опору, у тому числі й членів знаменитої "Червоної капели". Вдові Лемана дістався лише золотий годинник з написом "Від радянських друзів"...