Майже 140 років тому, 11 грудня 1873 р., у Львові було засновано першу українську наукову громадську інституцію - Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). До 1892 р. його називали Літературним. Довгі роки це була єдина установа, яка всебічно розвивала національну науку, зокрема українознавство.
"У зв'язку з пожвавленням українського національно-громадського й культурного життя в другій половині 80-х рр. XIX ст., і в Галичині, й на Центральних та Східних землях виникла потреба ширше розгорнути наукову працю, якій не давала можливостей розвитку російська влада; постала конечність створити потужний науковий осередок, що відповідав би рівневі наукових закладів державних націй, - писав у своїй статті "Наукове Товариство ім. Шевченка у 1939 - 1952 рр." професор, генеральний секретар НТШ (1947-1951рр.), голова НТШ у Європі з 1952 р. Володимир Кубійович. - Єдиним закладом, що міг би стати таким науковим осередком, було саме Товариство ім. Шевченка".
У заснуванні товариства велику роль відіграли такі корифеї українства з обох боків Збруча як Олександр Кониський, Володимир Антонович, Олександр Барвінський, Михайло Драгоманов, о. Степан Качала, Дмитро Пильчиків, брати Олександр та Омелян Огоновські й інші. Особлива роль належала письменникові, публіцисту ліберального напряму О. Кониському. Тому самому Кониському, що написав гімн за Україну "Боже великий, єдиний", популярні поезії "На похорони Т.Шевченка", "Я не боюсь тюрми і ката". Без його участі не відбувалася жодна літературна справа. З подачі Кониського товариство й отримало свою назву. Організоване у Львові, воно передусім орієнтувалося на шевченківський поетичний націотворчий міф. Навіть вірш "Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля" у Львові приписували Шевченкові. Хоча ми тепер знаємо, що це поезія видатного українського фольклориста й етнографа Павла Чубинського.
Та все ж відзначимо головного фундатора тоді ще Літературного товариства імені Шевченка: Єлизавету Милорадович, яка походила зі старовинних українських родин Маркевичів і Скоропадських. Ця жінка в умовах посилення репресій, яким піддавалося українське друковане слово в Російській імперії після прийняття Валуєвського циркуляра 1863 р., не побоялася виділити на заснування у Львові Товариства 20 тисяч австрійських крон. Вона у 1870-1880-х рр. була чи не головною меценаткою українського руху, підтримуючи своїми пожертвами українські видання, недільні школи на рідній Полтавщині, а також журнал "Правда" і товариство "Просвіта" на Галичині.
Як вважає доктор географічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені І.Франка Олег Шаблій, до своєї некоронованої академії українці йшли поступово. Енергія українства сотні і тисячі разів проявлялася непокорою, а найбільше - у національно-визвольних війнах. Національна ідея спрямовувала народ та його еліту на створення власної держави, на утвердження української нації у європейському контексті.
У XVIII ст. українське суспільство зазнало великих втрат. 1763 р. російський царат ліквідував Гетьманську Україну, на початку червня 1775 р. - Запорізьку Січ. Було майже дотла знищено військову, політичну й економічну еліту, яка так чи інакше ідентифікувала себе з українством. Після Полтавської битви частина еліти емігрувала, частина перейшла в російське підданство, решту - винищено. І лише наприкінці XVIII ст. на хвилі нового відродження, вже третьої хвилі піднесення українства, почала інтенсивно формуватися українська ідея і модерна українська нація. Заможні люди змогли підтримати економічно різні соціальні та культурні рухи.
На думку Олега Шаблія, українська ідея має два головних аспекти, які були обґрунтовані й реалізовані вченими. Перша - український час. Знадобилося осмислити, обґрунтувати й показати, що нація - не просто сукупність людей, що українство як певна окрема етнічна ідентичність існувала у Європі віддавна. Українські вчені Наддніпрянщини, Галичини, Волині стали обґрунтовувати ґенезу українства. Довели, що українці є питомим народом на своїй території. Воно зростає кількісно, вкорінюється у територію з формуванням лісової, лісостепової та степової історико-географічних зональних різновидів (це думка академіка Степана Рудницького - фундатора модерної національної географії).
Саме "український простір" (територія) - другий аспект української ідеї. Його чинний синтез з українським часом зумовлює реалізацію національної ідеї, а з нею - національної держави. У цьому контексті особливо важлива роль української мови.
У 1870-1890-х рр., як виклик заборонним царським указам, українською мовою почали активно друкувати наукові праці Володимир і Олександр Барвінські, Михайло Драгоманов, Омелян Огоновський, Іван Франко, Леся Українка та інші. Формується україномовна наука, а в ній - українська наукова термінологія різних галузей знання.
З самого початку Наукове товариство Шевченка виникло як загальнонаціональна інституція, а з часом, особливо після Другої Світової війни, стало глобальною. У цьому була суспільна потреба. Українство мусило мати духовну верству, яка визначає, що воно є окремим народом зі своєю давньою історичною культурою. Що цей народ освоїв величезні території, має державотворчі традиції.
Прикметно, що ідея створення НТШ виникла на Сході України, і перші кошти виділили саме його представники. Олександр Кониський (не плутати з письменником, проповідником, церковним діячем Георгієм - автором "Історії Русів") спільно з Драгомановим написали статут Товариства Шевченка. Меценатами його друкарні стали наддніпрянці Дмитро Пильчиків, Єлизавета Милорадович-Скоропадська, Михайло Жученко. З придбанням приміщень товариству допомогли Василь Симиренко, Євген Чикаленко, Теофіл Дембіцький.
Проте знадобилася поява таких велетнів духу, як Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич, щоб розпочався, відбувся широкий духовно-інформаційний обмін між українцями Заходу і Сходу. По суті, до 1900 р. преса (та й художня література!) у Галичині послуговувалася так званим язичієм з етимологічним правописом, вживала багато церковнослов'янізмів. Але діяльність Михайла Драгоманова, Івана Франка, інших викликає "тектонічне зрушення" у модернізації правопису, і преса й література переходять на фонетичний правопис - "кулішівку". Звідси й пішла нова хвиля українського часу.
Перших двадцять років діяльності Товариство трактували як літературну інституцію. Воно певною мірою дублювало функції товариства "Просвіта", яке виникло у грудні 1868 р. (засноване у Львові групою народовців). До 1892 р. ці інституції діяли паралельно, десь перепліталися. Товариство шукало свою нішу. І воно її знайшло. Хоча передбачалися зміни, в товаристві були сумніви, чи зможе воно утриматися. "Минуло дотепер півтора року від заснування Наукового товариства ім. Шевченка, а вже й тепер громадна кількість його членів свідчить, що товариство здобуло собі симпатію і інтерес", - казав на Загальних зборах товариства, які відбулися на початку 1885 р., його голова Олександр Барвінський (газета "Діло", 23 січня (4 лютого) 1885 р.).
Членами Товариства були такі визначні діячі світової науки як Ярослав Бідло, Олександр Брікнер, Любор Нідерле, Олексій Шахматов, Фелікс Кляйн, Альберт Ейнштейн, Микола Крилов, Ян Бодуен де Куртене, Томаш-Гарріг Масарик, Макс Планк та багато інших.
Із розвалом Австро-Угорської імперії у листопіді 1918 р. ситуація змінилася. Польські війська за підтримки Антанти у багатотижневих боях з українцями зайняли Львів, а наступного року - всю Галичину та Волинь. Становище українських науковців дуже погіршилося. "Замість австрійської влади з'явилася польська, настроєна виразно недоброзичливо; фінансова допомога зі Сходу припинилася, бо в умовах радянської дійсності для меценатів не було місця; чимало вчених емігрувало або подалося до УРСР, сподіваючись там знайти широке поле для праці… Почалися поліцейські труси й дрібні причіпки, виявом чого була, наприклад, присутність комісара поліції на загальних зборах Товариства в 1923 р., вперше від часу його заснування", - згадує Володимир Кубійович.
- Утім, саме Товариство у другій половині XIX ст. відіграло активну роль у розвитку і поширенні наукових знань та у видавничій справі, - вважає доктор історичних наук, голова НТШ в Україні Олег Купчинський. - Головним його завданням було "плекати й розвивати науку і штуку (мистецтво. - Ред.). в українсько-русинській мові, зберігати та збирати пам'ятки старинности і предмети наукові України-Руси". Так було записано у статуті Товариства. Ці ж завдання засвідчені і в проекті статуту під редакцією Івана Франка, а згодом фігурували в документах НТШ в еміграції у 1947-му та в наступних роках.
Особливу роль відіграло Товариство у становленні загальнонаціональних часописів: щоденної газети "Діло" (з 1880 р.), двотижневика "Зоря" (1885-1897 рр.) та знаменитого "Літературно-наукового вісника" (1898-1913 рр.). Головним серійним виданням НТШ за всі часи його існування стали "Записки НТШ" (ЗНТШ), засновані у 1892 р., до розбудови яких особливо долучився визначний український учений Михайло Грушевський.
Масштабні видавничі проекти НТШ у ХХ ст. були свідченням потужного наукового потенціалу світового українства, особливо в дослідженні гуманітарної сфери. Коли на початку 1930-х рр. у радянській Україні знищили організаторів і саму редколегію започаткованої тут енциклопедії, то НТШ у Львові оперативно підготувало й опублікувало тритомник УЗЕ - "Української Загальної Енциклопедії" (1930-1935 рр.). Досвід було перенесено у відроджене після війни НТШ у діаспорі. З 1952 р. вже "Інститут української енциклопедії" у Франції (м. Сарсель поблизу Парижа) під керівництвом професора Володимира Кубійовича видав 21 (!) том "Енциклопедії Українознавства", зокрема 14 - українською і сім томів англійською мовою. Останні томи побачили світ уже після смерті В.Кубійовича під ред. Аркадія Жуковського і Данила Струка. Поява перших томів досить об'єктивної національної "книги книг" стимулювала, хоч як це дивно, організацію "Української радянської енциклопедії" в Києві, правда, дуже заідеологізовану.
Напередодні свого 140-річного ювілею Товариство розпочало підготовку своєї "Енциклопедії НТШ". Перший її том вийшов у 2013 р. До речі, за фінансової допомоги "Енциклопедії сучасної України" (ЕСУ), яка теж була започаткована НТШ. А попереду - ще й продовження праці над "Енциклопедією української діаспори" (під редакцією Василя Маркуся вийшло два томи).
- Упродовж усієї своєї історії НТШ як національна академія науки світового українства зазнало багато змін, більшість яких була викликана об'єктивними причинами, - підсумовує Олег Купчинський. - Змінювалися напрям роботи, обсяг досліджень, назви видань, урешті - навіть місце перебування Товариства. Попри все, ніколи не змінювалися ідейний статус і спрямування НТШ, які характеризували Товариство у Львові, а згодом (1947 р.) - за кордоном. Однак НТШ було не місцевим (галицьким) витвором, а всеукраїнським, європейським, а після війни - світовим, своєю атмосферою і цілеспрямованою працею роблячи внесок у розвиток національної науки.
НТШ, особливо його західні крайові підрозділи (Американське, Канадське, Європейське та ін.), стали потужними промоутерами інтеграції українства у світовий науковий простір. Знакові постаті українства, такі як Юрій Шевельов, Олекса Біланюк, Омелян Пріцак, Леонід Рудницький, Володимир Кубійович, Володимир Косик та ін., митці Едвард Козак, Яків Гніздовський чи Григорій Крук, письменники Емма Андієвська, Василь Барка, Марина Левицька, релігійні діячі Йосип Сліпий, Іван Бучко, Іван Музичка, Михайло Гринчишин та ін., більшість яких були членами НТШ, зокрема почесними, не лише представляли чи представляють свій народ у світі, а й багато зробили для перетворення української наукової мережі на глобальну.
До речі, зараз маємо всі технічні можливості для створення світового українського кібер-простору, зокрема й через організацію соціальної мережі НТШ. Перші позитивні спроби такої організації вже є: з 2008 р. функціонує мережа "Українські вчені у світі" (Ukrainian Scientists Worldwide). Черга за Науковим товариством імені Шевченка.
Бо й справді, лише у матірному НТШ в Україні сьогодні працює 35 комісій (охоплено близько 1750 осіб), та ще 19 осередків діють у містах України. За кордоном функціонують крайові товариства НТШ у Західній Європі, США, Канаді, Австралії з низкою власних осередків. Плідна діяльність Товариства відображена в численних виданнях гуманітарного, природничо-математичного, технічного та медичного напрямів. Науково-організаційна робота засвідчена багатьма міжнародними конференціями, симпозіумами та академіями різних рівнів, понад чотирма тисячами книжкових і періодичних видань. Це потужний науковий потенціал, об'єднання якого у кібер-просторі відкриє новий етап у розвитку українства в епоху інформаційного суспільства.
З нагоди 140-го ювілею НТШ з 14 по 18 жовтня цього року у Львові проходитимуть святкові заходи: офіційна ювілейна академія в Національній опері та міжнародна наукова конференція у Львівському національному університеті, участь у яких візьмуть вчені з багатьох країн світу.