У ЗМІ бурхливо обговорюють тему зростання експортного потенціалу України, про який казав Володимир Гройсман.
Окрім загальної інформації, прем'єр-міністр вирішив здивувати (чи ощасливити) нас тим, що Україна стала більше продавати препаратів крові. Але, на його подив, це викликало не схвалення, а загальну паніку та обурення в людей. Усі ми чудово знаємо, що, приймаючи хворого в стаціонар, вимагають приводити донора, бо крові не вистачає. А тут чуємо від прем'єра, що її в нас надлишок.
Аби розібратися в тому, що відбувається, спочатку пропоную невеличкий екскурс.
Усе, що стосується донорської крові, належить до трансфузіології. Термін "трансфузійна медицина" сформулювала в середині 1980-х Європейська рада. Трансфузіологія - це наука про управління функціями організму шляхом цілеспрямованого впливу на морфологічний склад і фізіологічні властивості системи крові позаклітинної рідини за допомогою парентерального (внутрішньовенного) введення органічних і неорганічних трансфузійних засобів. Трансфузійна медицина включає: 1) клінічну трансфузіологію - це застосування трансфузійних середовищ і методів очищення крові, аутогемотрансфузії, лікування трансфузійних реакцій та ускладнень; 2) трансфузійну імунологію (інфекційна та імунологічна сертифікація крові донорів і хворих); 3) промислову трансфузіологію - розробка та виробництво компонентів і препаратів крові (фактори згортання крові, інтерферон, специфічні імуноглобуліни тощо); 4) службу крові (агітація та пропаганда донорства, забір, переробка, зберігання й розподіл компонентів донорської крові).
На жаль, в Україні трансфузіологію сприймають тільки як службу крові та виробництво її компонентів. Трансфузіологія як наука в Україні перестала розвиватися. Київський інститут гематології та трансфузіології практично знищено. Трансфузіологічна служба України дискредитувала себе примітивізмом, стагнацією, віддаленістю від клініки, скороченням виробництва препаратів плазми на станціях переливання крові (СПК). Рівень наукового потенціалу різко знизився. Наслідок - повна деградація наукових досліджень у цій галузі, особливо в генній інженерії та біотехнології, дуже розвинених у світі. На жаль, із цього приводу ніхто не б'є на сполох. Вражає байдужість лікарів, керівників клінік, чиновників МОЗ.
Крах вітчизняної служби крові розпочався із втручання в цю сферу не контрольованого державою приватного бізнесу, підтримуваного Міністерством охорони здоров'я. На перший план вийшла не раціональність, а особиста вигода чиновників. Першою утворилася монополія тест-систем для крові.
Про вітчизняну фірму тест-систем "Діапроф-мед" написано багато. Інформація про те, що їхні тести давали понад 50% хибнопозитивних відповідей, та обурення з цього приводу в ЗМІ зависли в повітрі. Ця фірма багато років виграє тендери, попри критичні відгуки про якість її тест-систем. Більш надійне генетичне тестування крові - ПЛР - уперто не запроваджують, хоча у світі без нього кров не переливають. Чому Мінздоров'я і правоохоронні органи не реагують - про це багато писали.
Дивує, що не реагують на погане тестування крові ні медики, ні хворі, які заражаються гепатитами після переливань крові. Змінюються президенти, міністри охорони здоров'я, їхні чиновники в МОЗ, на стіл яких щороку кладуть скарги гемофіліків, критичні статті журналістів про корупцію з тестуванням крові, про масові зараження гепатитами після гемотрансфузій, але ніхто з них не реагує. З корупцією не борються - до неї пристосовуються.
Бізнес на донорській крові виявився дуже прибутковим. Другою монополією став бізнес на препаратах плазми крові. Задля сімейної фірми екс-міністра Р.Богатирьової ("Фармстандарт-Біолік") почали закривати виробничі відділи на СПК. Накинули оком на найсвятіший сировинний ресурс - людську кров - і інші бізнесмени (власники ПАТ "Біофарма"), перетворюючи поступово СПК на дочірні підприємства. У МОЗ були розставлені свої люди, у документах і звітах створювалася видимість достатності крові. Розпочався експорт препаратів крові з одночасним припиненням їх державного виробництва на станціях переливання крові.
За відсутності державного контролю ПАТ "Біофарма" розчищала собі шлях до вільного доступу до донорської плазми, користуючись владою, уседозволеністю, ігноруючи закони. Остаточно відтяти державне виробництво препаратів крові на СПК можливо було тільки одним шляхом - знищити ліцензії на цей вид діяльності. Заважав цьому Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності", який вимагає наявності ліцензії. Вносити зміни до закону мав повноваження тільки комітет з питань промислової політики та підприємництва ВРУ, який і допоміг "Біофармі". Комітет, очолюваний В.Галасюком, ініціював зміни до статті 7 цього закону, після чого переробка донорської крові, її компонентів і препаратів уже не значилася в переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Але якщо ПАТ "Біофарма" продовжує виробляти препарати, не маючи ліцензії, виходить, і СПК можуть це робити? Ні, Мінздоров'я іде назустріч "Біофармі", заявляючи, що переробка крові можлива тільки на спеціалізованих заводах. Правова невизначеність, відсутність необхідного фінансування паралізують СПК, заготівля крові триває, а виробництво препаратів з плазми припиняється. Неперероблена плазма накопичується у великих кількостях на станціях. Ситуація склалася така, що "Біофарма" не змогла (чи не захотіла) повністю взяти на себе переробку всієї плазми на препарати для забезпечення лікарень країни, дбаючи тільки про експорт, а виробництво препаратів на станціях для населення Мінздоров'я заборонило, при цьому не уклавши з приватним підприємством договірних зобов'язань про забезпечення населення.
Діяльність Міністерства охорони здоров'я інакше як злочинною назвати не можна. Знаючи, що на СПК накопичилися тонни непереробленої плазми, що населенню не вистачає препаратів крові, що лікарі змушені переливати теплу необстежену цільну кров (з ризиком зараження небезпечними інфекціями), Мінздоров'я дає "зелену вулицю" приватній фірмі для експорту її продукції і в усній формі рекомендує місцевій владі закривати виробничі відділи на СПК. І це - під час воєнних дій! Територіальні громади ігнорують статути СПК, де йдеться про те, що вони зобов'язані забезпечувати лікарні на прилеглій до них території компонентами та препаратами крові і йдуть на повідку в міністерства. Київрада слухняно закриває відділ переробки крові в Київському центрі крові, не маючи альтернативної можливості забезпечувати препаратами крові своїх громадян, знаючи, що ліцензія та реєстрація всіх препаратів, вироблених у відділі переробки КЦК, діють іще на кілька років наперед.
Назустріч приватному бізнесу йде остання інстанція - Кабінет Міністрів України. На підставі розпорядження КМУ №833 від 22.11.2017 р. про затверджені норми обов'язкового забезпечення препаратами крові населення України, видано розпорядження КМУ №1005 від 27.12.2017 р. про дозвіл на експорт низки препаратів крові ПАТ "Біофарма". Впадає в око той факт, що цифри обов'язкового забезпечення некоректні, вони не корелюються з реальними потребами лікувальних закладів, аудиту ніхто не проводив. Наприклад, по багатьох областях відсутні показники потреби в дуже важливому препараті плазми альбуміні. Чому? Можливо, є відповідь у чиновників Мінздоров'я, які готували документи для КМУ? Для них "потрібна корекція" документів звична, якщо згадати історію з наказом №1093 ("Знекровлення", DT.UA, №27, 2015 р.). Не може бути так, що цілі області не мають потреби в альбуміні, найважливішому білковому препараті донорської крові. Цього препарату, до речі, немає навіть у Національному переліку лікарських засобів. Зате в розпорядженні КМУ №1005 дозволено ПАТ "Біофарма" експортувати 1 млн 20 тис. упаковок альбуміну. При цьому родичі наших хворих при поміщенні їх у стаціонар тепер самі закуповують альбумін, вартість однієї упаковки якого обходиться їм у 910 грн (виробництво "Біофарма") - 100 мл 10%, відповідно 100 мл 20% - 1426 грн. Донедавна препарати плазми, зокрема альбумін, вироблялися на СПК, і згідно з їхнім статутом, який діє досі, ними забезпечувалися всі лікувальні заклади Києва і країни безоплатно. Правове свавілля зашкалює.
Молода команда в.о. міністра охорони здоров'я У.Супрун опинилася перед вибором. З одного боку, необхідно підтримати стратегію розвитку служби крові, запропоновану Єврокомісією, і майстерно адаптувати її до наших умов, з другого - не вимагати грошей з бюджету, з третього - не кривдити олігархів, тобто залишити при своїх інтересах "Біофарму". Довести запропоновану стратегію до кінця, зареєструвавши її в Мін'юсті, молодій команді забракло духу. Адаптувати її до реалій України в умовах поголовної корупції не вийшло. Розв'язати одну з найважливіших проблем - що робити з плазмою, переробку якої на СПК заборонило само Мінздоров'я, - теж не змогли.
Міністерство виявилося неспроможним підготувати нормативно-правову базу та організаційні заходи до гармонізації партнерських відносин із фармбізнесом на користь держави. А тим часом достатньо було видати наказ про поновлення переробки плазми на СПК та одержання дуже необхідних для населення препаратів крові. До цього були готові всі СПК. Але Мінздоров'я цього не зробило. Ситуація вийшла з-під контролю. Тонни цінної плазми - стратегічного продукту - річкою полилися в каналізацію. Частину плазми "Біофарма" переробила й відправила препарати з дозволу Кабміну на експорт.
Було потрібно вольове рішення на державному рівні, але ми його не дочекалися. Дії Мінздоров'я, що призводять до явної шкоди для населення країни, залишаються непоміченими правоохоронними органами і безкарними. У цивілізованій країні вибухнув би скандал, і керівництво Міністерства охорони здоров'я було б звільнене. Але його недоторканність виявилася сильнішою за депутатську.
На круглому столі в МОЗ 10.10.2017 р., присвяченому державному регулюванню виробництва та обігу препаратів донорської крові я запропонувала тимчасово дозволити виробництво компонентів і препаратів крові на СПК із подальшим контрактним фракціонуванням (коли за договором вітчизняна плазма передається на виробництво препаратів крові відомим виробникам препаратів з європейською якістю), навівши приклад багатьох країн, які на цьому мають економію бюджетних коштів і великий вибір якісних препаратів. Це пропонувала і Єврокомісія, щоб уникнути монополії приватного заводу. Причому не виключалася можливість участі в тендері й ПАТ "Біофарма". Репліка представника "Біофарми" на мій виступ була дуже емоційною, з переходом на крик (так дозволяють собі поводитися люди, упевнені в підтримці влади): "Яке контрактне фракціонування, якщо є ми - "Біофарма"!" Чи не краще приватній фірмі ділом доводити свою конкурентоспроможність на рівні європейських виробників? Наприклад тим, що давно вже мали б повторно перевірити якість своєї продукції на багаторічні вимоги хворих на гемофілію, які скаржаться на ускладнення після введення препарату Біоклот (DT.UA, №25, 2017 р.).
Зовнішнє управління службою крові не обмежується впливом приватного фармбізнесу. Як виявилося, у країни є ще один доброзичливець - АМАОЗ (Американський міжнародний альянс охорони здоров'я).
18 лютого 2015 р. Мінздоров'я в особі заступника міністра Альони Терещенко та АМАОЗ в особі директора програм з безпеки крові Джин Стенлі підписали Меморандум про співробітництво в галузі надання технічної допомоги в розвитку служби переливання крові до 31 березня 2018 року. Метою проекту було створення безпечного, достатнього, здатного самостійно існувати механізму заготівлі донорської крові шляхом розробки та впровадження національної системи безпеки крові. Відповідно до Меморандуму, впродовж першого року дії проекту мали бути проведені оцінювання стану СПК та відділень трансфузіології лікарень, гармонізація нормативних документів, установлені стандарти якості та безпеки крові.
"Завдяки цьому проекту Україна зможе наблизитися до європейських стандартів якості та безпеки в роботі служб переливання крові", - сказала Альона Терещенко. З її слів, Україна мінімізує ризики зараження крові, поліпшить якість препаратів крові та її компонентів. За словами керівника АМАОЗ Джеймса Сміта, в основі проекту - обмін досвідом, підвищення кваліфікації, організація просвітницької кампанії, внесення змін до навчальних програм як студентів медичних університетів, так і післядипломної освіти. Найважливішим пріоритетом проекту він назвав створення в Україні єдиного банку донорів, які здають кров на добровільних засадах. Хай там як, але американська грантова організація намагалася навчити нас агітувати населення добровільно й безоплатно здавати кров. При цьому нікого не має хвилювати зростання експорту препаратів крові, який збагачує приватних підприємців, котрі створюють дефіцит препаратів для наших співвітчизників. Мінімізувати ризики зараження кров'ю наших громадян організація теж не допомогла, бо корупційну систему тестування ніхто не збирався змінювати, тим паче про генетичне обов'язкове тестування крові навіть не згадували. Благородна мета Меморандуму не виправдалася. Скоординувати зусилля АМАОЗ і Мінздоров'я, мабуть, не було нагоди. Дедлайн минав 31 березня 2018 року.
Результат Меморандуму треба було якось виправдати або визнати прокрастинацією. В останній момент експерту з безпеки крові АМАОЗ Олександрові Сергієнку спала на думку ідея терміново організувати закриття відділень переливання крові в київських лікарнях, що різко скоротить забір донорської крові в столиці і дасть можливість таким чином зменшити накопичення непереробленої плазми.
Відділення трансфузіології заготовляють 44% всієї крові, решту - СПК. Відтяти в терміновому порядку ці 44% крові під час війни, не підготувавши альтернативного варіанта поповнення запасів крові, її компонентів і препаратів, - експеримент невиправданий і дуже небезпечний. Але переконати керівника департаменту охорони здоров'я КМДА Валентину Гінзбург у такому рішенні експерту виявилося неважко. Відразу 31.01.2018 р. вийшов наказ №97 департаменту охорони здоров'я КМДА "Про організаційні заходи щодо лікарняних банків крові в стаціонарних закладах охорони здоров'я", підписаний В.Гінзбург, з вимогою до головних лікарів міських лікувальних закладів закрити відділення трансфузіології та відкрити банки крові. Тобто в лікувальних закладах тепер заборонено заготовляти донорську кров - тільки замовляти в Київському центрі крові, створюючи її запас. Як підстава для такого рішення наводиться наказ МОЗ №1112 від 2010 р. "Про затвердження Положення для установи переливання (щодо організації управління системою якості і безпеки донорської крові та її компонентів)". Чи є цей наказ підставою для рішення міськадміністрації? Ні. У наказі тільки перелік термінів, один з них - "банки крові". Фраза, вирвана з контексту наказу, який не вимагає організації банків, а констатує можливість їх існування без штатного розпису та функціональних обов'язків співробітників. У тому ж таки переліку є і установи, і відповідні підрозділи, відповідальні за взяття, переробку, зберігання крові, тобто відділення трансфузіології, які десятки років існували і які через вісім років терміново вирішено було закрити. Решта тексту не стосувалася створення банків крові в лікарнях.
Не задумуючись, Київський центр крові поінформував усіх керівників закладів охорони здоров'я м. Києва про те, що АМАОЗ проведе семінар для надання технічної підтримки з цього питання. Що призвело до такого термінового рішення? Чому саме АМАОЗ виявився його ініціатором? Чому КМДА беззастережно погодилася? Мінздоров'я мовчить. До чого призведе необдумане рішення про термінове закриття відділень, саме закриття, а не реорганізацію? Це, по суті, ліквідація відділень, звільнення співробітників, списання апаратури тощо. А найголовніше - знекровлення міста.
А де аналіз і можливості альтернативного забезпечення кров'ю лікувальних закладів? Такої самої помилки департамент охорони здоров'я КМДА вже припустився 2013 року, коли ініціював зупинення виробництва препаратів плазми в КМЦК наказом №69, ідучи на повідку в Мінздоров'я, знаючи, що десятки лікарень багатомільйонного міста залишаються без стратегічних препаратів крові, замість того щоб фінансувати ремонт і реорганізацію приміщення виробничого відділу. Навіть воєнні дії не мотивували КМДА поновити його роботу. Чи не забагато фатальних помилок?
Фахівці підрахували, що Київський міський центр крові зможе забезпечити тільки 1 млн жителів, але в Києві понад 3 млн. За підрахунками фахівців, для такої кількості населення необхідні дві-три СПК, яких у Києві немає. До чого призведе таке знекровлення столиці України?
Закриття ОПК із заготівлею крові до 300 л на рік можна зрозуміти, але в лікарнях з обсягом заготівлі крові до 1,6–1,8 тис. літрів, наприклад у лікарні швидкої допомоги, - це страшний ризик. Щодня там проводять масивні гемотрансфузії хворим після ДТП, з політравмами. Кожна хвилина непередбачувана... Машин швидкої допомоги недостатньо, привезти кров із Центру крові швидко не вийде, та й транспортні затори завадять. Малої санавіації немає, та якби й була, гелікоптеру ніде сісти. Ми втрачатимемо хворих...
Один з найважливіших моральних законів медичної етики - максимум користі для хворих, а один з головних принципів професійної етики - не заподіювати шкоди суспільству, в якому живеш. Про це повинні пам'ятати всі молоді експерти, які тимчасово служать грантовим організаціям у нашій країні.
Нічого не зміниться, допоки ми не змінимо стереотипи, поки не перестанемо самі прагнути посад заради наживи й терпіти подібних, допоки не перестанемо красти й підкрадати. Здавна помічено, що злодійство генетично передається. Щоб його позбутися, люди вдавалися до різних методів. Про це яскраво написано в історичній літературі. Мені запам'ятався один з найбільш жорстоких, але повчальних методів з японського фільму "Легенда про Нараяму" - за крадіжку всю сім'ю злодія живцем закопали в землю. Я не хочу агресії і не закликаю до помсти, але я проти приречення людей на безвихідь, проти приниження особистості та моральної деградації. Я закликаю до емпатії, самоповаги та взаємоповаги, взаємодопомоги і справжнього, а не фальшивого патріотизму. Тільки ці якості допоможуть відродити країну.