Нині саме час батькам та адміністраціям шкіл об’єднатися задля благополуччя дітей і розробити спільний план дій на випадок виникнення загрози.
Це час, коли варто відкласти образи та незгоди, які виникали під час освітнього процесу, та почати довіряти одні одним. Бо саме довіра батьків до вчителів, а отже й дітей до вчителів, допоможе виконати чіткий алгоритм дій і врятувати життя.
Багато шкіл зараз відпрацьовують плани евакуації, шлях до бомбосховища, навички швидкого реагування, навчання з надання домедичної допомоги, навіть навички стрільби для старшокласників.
Адміністрації школи варто розробити план безпеки і повідомити про це батькам, адже спільні злагоджені дії для найшвидшого реагування дуже важливі. Крім того, батькам необхідно мати інформацію про заплановані заходи в навчальному закладі, аби знати, як пояснити це власним дітям, тим самим знизивши в них тривогу.
Так, я вважаю, що саме батьки мають бути першим джерелом інформації для дітей. Адже саме вони закладають безпечний фундамент, на якому будується їхнє майбутнє, і є найважливішим компонентом психічної стійкості дитини.
Зауважу, що діти мають ознайомитися з двома безпечними планами порятунку. Один план — який запровадить освітній заклад. Інший — розроблений батьками.
Поговоримо про вчителів.
Вчителі — це люди, які відповідають за безпеку дітей під час навчання.
Їм варто підготуватися, аби знати, що робити під час евакуації до приходу батьків:
- ознайомитися з планом евакуації (в тому числі дітей, котрі мають порушення опорно-рухового апарату, підвищену чутливість до звуків/дотиків/світла);
- мати із собою всі дані дітей, їхніх батьків, номери телефонів, електронні адреси та місця праці;
- вміти надавати першу домедичну та психологічну допомогу.
Також варто продумати наперед, що робити, якщо батьки не матимуть змоги забрати своїх дітей, і знати, хто подбає про близьких учителя на той час, поки він опікується учнями.
Згідно з рекомендаціями стосовно заготівлі провізії, тривалість перебування в бомбосховищі може становити від кількох годин до трьох днів. Отже, слід продумати, як провести цей час із дітьми. Корисно буде знати спільні ігри, що допоможуть стабілізувати емоції дітей, зняти м’язову напругу та дати відчуття безпеки.
Тобто батьки мають бути впевнені в підготовці вчителів, на яких покладається відповідальність за життя дітей, щоб не наражати себе на небезпеку, біжачи до школи під час обстрілу, та допомогти вчителям навчити дітей єдиних правил безпеки.
Розумію, що на педагогах сьогодні лежить велике навантаження. Проте саме тепер важливо бути лідером для дітей (і тут можуть допомогти батьки). Якщо коротко, це може врятувати життя багатьом.
Нагадаю, що в людини, котра перебуває у стресовій ситуації, відключається префронтальна кора головного мозку, тому їй важко згадати елементарні речі, зосередитися і прийняти правильне рішення. В паніці вона може зробити багато речей, здатних нашкодити їй та оточенню. Саме тому в групі призначається лідер, якого всі мають слухатися (а також заступник на випадок відсутності лідера) і який володіє всіма необхідними інструкціями. У школі лідером зазвичай є класний керівник.
Багато хто вагається, чи взагалі потрібно розповідати дітям про ситуацію в країні.
Потрібно.
Проте з урахуванням віку дитини і наявних можливостей у середовищі (уникати «от якби в нас був вогнегасник», «от якби в нас швидка допомога була поруч», «от якби в нас було бомбосховище») та вже набутого ними досвіду (йдеться про внутрішньо переміщених дітей).
Пам’ятаєте, навіщо ми навчаємо правил пожежної безпеки? Звісно, не для того, щоб налякати. Щоб людина, опинившись у ситуації пожежі, могла себе врятувати. Знання нам потрібні до того, як подія трапиться, бо важлива кожна секунда.
Маленьким дітям дошкільного віку достатньо окреслити ситуацію в загальних рисах, використовуючи ігрові елементи, навчити правил поведінки, нагадувати про пророблені засоби захисту в разі виникнення тривоги та страху, а найголовніше — бути взірцем спокою та впевненості для них.
Дітям молодших і середніх класів важливо розповісти про запобіжні заходи, яких вживають у їхній школі. В цьому віці діти допитливі, тому варто пояснювати свої дії й наочно проводити демонстрацію. Інакше може бути викривлення фактів, недовіра та придумування свого «кращого» плану.
Дітей старших класів варто залучати до розробки плану безпеки і безпосередньої участі в його виконанні (повідомляти про підозрілих людей, предмети, заборонені ігри учнями молодших класів тощо), наголошувати на важливості дотримання інструкцій .
Що батьки можуть зробити вже?
- Давати раду своїй тривозі (виконувати поради з інфогігієни, уникати прослуховування новин та обговорення їх у присутності дітей).
- Розробити домашній план безпеки.
- Вчити дітей технік подолання тривожного стану (можна спільно практикувати).
- Покласти у шкільний наплічник аркуш із домашнім планом безпеки, улюблену іграшку, пляшку з водою, можливо сімейну фотографію. Я проти написання адреси мешкання: не хочу, щоби зловмисники могли скористатися цією інформацією.
- Дізнатися в адміністрації освітнього закладу затверджений план безпеки.
Домашній план безпеки має включати: план евакуації (під час пожежі, обстрілу, витікання газу), тривожну валізку (рекомендацій уже є багато) та способи оповіщення одне одного (знати номери телефонів, місце зустрічі при розлученні, адресу далекого родича, в якого можна всім зустрітися).
Після кризи важливо:
- спитати дитину, чи хоче вона поговорити про те, що сталося (будьте готові, що не всі захочуть ділитися своїми емоціями), та чи є запитання, на які вона не має відповідей;
- поділитися своїми почуттями й думками з приводу ситуації, що виникла (ваші стратегії подолання стресових ситуацій можуть допомогти дитині стабілізувати її стан);
- стежити за станом здоров’я дитини. Якщо виникли труднощі з засинанням, нічні кошмари, страхи, соціальна ізоляція, залежності від алко/нарко- речовин, проблеми з фізичним здоров’ям (головний біль, закрепи, енурез, швидка стомлюваність) чи дитина перестала робити те, що вже вміла, — зверніться до сімейного лікаря та дитячого психолога;
- допомогти дитині знайти спосіб бути корисною, щоб послабити відчуття безсилля та безпорадності;
- розділити з нею смуток, якщо дитина втратила свого друга, домашнього улюбленця або важливі для неї речі.
Методи зниження тривоги застосовуються для полегшення, зменшення інтенсивності страху та тілесної соматики:
- методи «заземлення» нам потрібні для повернення в реальність і відключення лімбічної системи кори головного мозку (відповідає за наші емоції):
- «5, 4, 3, 2, 1» — назвіть п’ять предметів, які бачите; чотири — які чуєте, доторкніться до трьох предметів; відчуйте запах двох предметів; проведіть язиком по зубах у пошуках смаку;
- «Візьми себе в руки» — слід міцно обхопити себе руками навхрест за боки або лікті та притиснути руки до грудей.
- дихальні вправи нам потрібні для збільшення вуглекислого газу в крові та зниження рівня адреналіну:
- «Квітка та свічка» — повільно вдихаємо пахощі уявної квіточки і вслід задмухуємо уявну свічку; кладемо долоньку на свій животик і намагаємось його перетворити на надувну кульку, послідовно вдихаючи та видихаючи повітря;
- «Супермен» — стати в позу супергероя розставивши широко ноги, руки покласти на боки, повільно вдихати повітря і подумки проговорювати «я супермен, я з усім упораюся».
- фізичні вправи потрібні для розслаблення напружених м’язів:
- «Лимонад» — витягніть руки перед собою, уявіть, що в руках маєте половинки лимона, сік якого потрібно вичавити для приготування лимонаду, і починайте стискати кулаки;
- «Вартовий та лялька» — уявіть, що ви вартовий галактики, і станьте в непорушну напружену позу. На рахунок прийміть позу розслабленої ляльки, яка зроблена з тканини, отже в неї всі частини тіла вільно рухаються.
- Робота уяви допомагає сформувати відчуття себе в безпеці:
- «Моя картина» — уявіть собі картину на стіні. У певну мить ви можете опинитися всередині неї та почати роздивлятися уважно все, що там бачите. Ви можете прислухатися й уявити спів пташок та відчути пахощі навколо. За можливості можна перенести уявну картину на аркуш паперу.
- пийте багато звичайної води.
Турботи нам одне про одного і конкретних зважених дій!
Усі статті Ірини Королець читайте за посиланням