Минуло майже два роки відтоді, як ВООЗ оголосила пандемію коронавірусу. Майже рік у світі тривають вакцинальні кампанії. В Україні — вісім місяців. За цей час (на 18 жовтня) вдалося щепити лише трохи більше 6,5 мільйона українців (близько 16% населення). З них віком 60+ (тобто людей із найвищим ризиком перехворіти на ковід у тяжкій формі) лише 25,9%. І це справді катастрофа, оскільки, ще не сягнувши піку нової хвилі захворювання, Україна вже вийшла на першу позицію серед європейських країн за рівнем госпіталізації, а за рівнем смертності — на другу. За добу 18 жовтня ковід забрав 538 життів, побивши рекорд попередніх хвиль. Поруч із Україною — Румунія та Болгарія. Їх об’єднує ще один факт — низький рівень вакцинації у всіх трьох країнах. 94,2% українців, госпіталізованих із COVID-19 минулого тижня (з 11 по 17 жовтня), не були щеплені жодною дозою антиковідної вакцини.
Тому Мінздоров’я перейшло до агресивніших форм комунікації з населенням — обмежень у «червоних зонах» для людей, котрі не мають сертифікатів про вакцинацію; переліку професій, представники яких підлягають обов'язковій імунізації; публікацій на сторінках соцмереж моторошних фото з реанімаційних відділень ковідних лікарень тощо. Однак радикально переломити ситуацію досі це не допомагало. Попри задекларовану можливість системи проводити 250–350 тисяч вакцинацій на добу та наявність у країні вакцин на будь-який смак, показники добової вакцинації за весь час навіть не наближалися до позначки 200 тисяч.
Схоже, рекордна смертність 18 жовтня українців усе-таки налякала. 19 жовтня вакцинувалося вже понад 226,5 тисячі громадян, причому першою дозою — понад 142 тисячі людей. Поки що це абсолютний рекорд за весь час. Прихильникам «Файзера» слід поквапитися, попереджає в соцмережах системний аналітик Євген Істребін. Цієї вакцини в країні залишилося трохи більш як 1,5 мільйона доз, причому залишки по регіонах розподілені нерівномірно.
Але слід мати на увазі: надовго наш народ зазвичай не лякається. Та й лякалки — це ще одне реагування в пожежному порядку. Коли система уже в колапсі. Страх — далеко не те ж саме що довіра.
Так, в антивакцинаторів справді потужна армія — цілі ботоферми в соцмережах і натовпи фанатиків, які вірять у всесвітні змови, чипування та в те, що коли після вакцинації всі й не помруть, то роги в них точно виростуть. Ще страшніше, що на страхи й недовіру українців впливають учені та лікарі. Які, ніби й не ставлячи під сумнів необхідність вакцинації, при цьому обставляють її безліччю «але»: тільки не вагітним; не дітям; не людям із тими чи іншими супутніми хронічними захворюваннями; не тим, хто вже перехворів на ковід, тощо. Погодьтеся: коли відомий лікар на всю країну заявляє, що вакцинуватися, звісно, треба, але якщо перехворів, то можна шість місяців почекати, і при цьому сам не поспішає вакцинуватися через дев'ять місяців після хвороби, — це, щонайменше, дивно. При цьому до переліку професій, представники яких підлягають обов'язковій вакцинації, медиків Мінздоров’я не включило. І, на жаль, усі розуміють чому: нікому буде рятувати тих, кого найчастіше самі ж лікарі переконали не вакцинуватися.
Зерна недовіри до вакцинації проти ковіду проростали по всьому світу. В Україні ж вони впали у благодатний чорнозем. Тут можна довго говорити про одвічну недовіру українців до кожної влади взагалі й теперішньої, зокрема. Про провалену вже на перших кроках, абсурдно-нелогічну вакцинальну кампанію від Мінздоров’я, яку воно тепер посилено намагається підлатати, але запізно і все ще недостатньо. Недостатньо, бо воно так і не навчилося грати на запобігання міфам, а не на їх наступне розвіювання. Наприклад, стосовно можливих побічних ефектів від вакцинації.
Пам'ятаю, як у березні нинішнього року, на початку кампанії, коли в Україні була тільки одна вакцина — індійська «АстраЗенека», ніхто з упевненістю не міг відповісти мені на запитання, чи варто вакцинувати маму з усіма її супутніми хронічними та перенесеними захворюваннями і на які симптоми звертати увагу, коли що. Інформації було мало, і вона була вкрай суперечливою. На вакцинацію я записала маму на свій страх і ризик, — вона мені довірилася. Але, зізнаюся, кілька днів до того і пару тижнів після я страшенно переживала. Мовчки. Все минулося, і тепер я за неї набагато спокійніша.
Симптоми, що виникають після вакцинації, людей в усьому світі лякають набагато більше, ніж побічні ефекти від ліків. Ліки покликані рятувати вже хворих. А вакцини колють більш-менш здоровим людям, щоб запобігти потенційній загрозі захворіти. У тому й підступ. У такому разі загроза захворіти здається менш реальною, ніж отримати побічний ефект від вакцини.
Тому якщо людина, йдучи на вакцинацію, грубо кажучи, спіткнеться на східцях поліклініки й підверне ногу, це нікого не зацікавить: прикро, але буває. Та якщо вона впаде на східцях, виходячи з поліклініки після вакцинації, — почнеться паніка.
У європейських країнах випадок запишуть, підрахують з аналогічними вкупі й перевірять. Якщо таких виявиться кілька, навіть призупинять вакцинацію на час розслідування, у процесі якого з'ясується, що зв'язку не було, і вакцину-«винуватицю» знову використовуватимуть. Це моніторинг безпеки навіть стосовно вакцин, які відносно давно використовуються.
Стосовно антиковідних вакцин, «найстарішим» із яких немає і двох років, суспільні страхи гостріші, увага пильніша, отже й реагування має бути оперативнішим, на запобігання. Що ми, власне, й бачимо на прикладі інших країн, які призупиняють тимчасово використання то однієї, то іншої вакцини.
Будь-які недомовки, непрозорість статистики, недосить чіткі роз'яснення — моментальна втрата очок на користь антиваксів. Тому що ще раз: ковід загрожує безліччю надзвичайно тяжких побічних наслідків (зокрема й тромбозами, частота яких збільшилася у хворих на штам «Дельта») для людини, і навіть можливим летальним кінцем. Але для того, хто поки що не захворів, — це лише ймовірність, тоді як загроза побічних реакцій від вакцинації (щоб уникнути ймовірного захворювання) здається цілком реальною. І можна скільки завгодно розповідати, що відсоток серйозних реакцій украй низький і абсолютно непорівнянний із тим, який буде, коли вакцинацією знехтувати. Доки немає публічних і вартих довіри даних про кількість таких випадків; чіткого переліку ймовірних симптомів після вакцинації, які можуть свідчити про проблему; вказівок, куди з цим звертатися, та інформації, на яку допомогу від держави можна розраховувати, — ситуація не зміниться. Люди панічно боятимуться залишитися з можливою проблемою наодинці. Більше, ніж захворіти на ковід.
Недовіра українців до держави загалом і вакцинальної кампанії, зокрема, зрозуміла. Зважаючи на те, що багато років відбувалося стосовно як виробників вакцин, представлених в Україні, так і зберігання останніх. Підстави не довіряти є. Але річ у тому, що й держава не довіряє людям. Вона не дає їм чесної інформації, не дає можливості зробити вибір, зокрема й вибір із наявних у країні вакцин. Причому не дає цієї можливості не тільки звичайним людям, а й, за великим рахунком, лікарям, не повідомляючи про побічні реакції. На жаль, через вісім місяців після початку вакцинальної кампанії в Україні чесної і публічної інформації про побічні реакції від тієї чи іншої вакцини все ще немає. Як немає й розуміння, що людина мусить робити в такому разі.
«Жодного летального випадку, пов'язаного з вакцинацією, в Україні зареєстровано не було, — заявляє на пресконференції президент Асоціації анестезіологів України, керівник відділення анестезіології та інтенсивної терапії лікарні № 17 м. Києва, член робочої групи Мінздоров’я Сергій Дубров. — За період із 24 лютого цього року, коли в Україні розпочалася вакцинальна кампанія, було зареєстровано всього 113 серйозних ускладнень».
Але я, затята послідовниця вакцинації, чомусь йому не вірю. По-перше, тому, що замало просто назвати цифру. Важливо розповісти, що це були за ускладнення, які вакцини їх викликали, як із ними впоралися та чим держава допомогла людям. По-друге, немає розуміння, як і хто такі випадки реєструє. На веб-сайті для підтримки процесу нагляду за побічними реакціями або відсутністю ефективності лікарських засобів в Україні передбачено можливість внесення даних пацієнтом. Але реально без допомоги фахівця звичайна людина навряд чи зможе це зробити.
Наприклад, я чула про один дивний випадок смерті невдовзі після вакцинації, але знаю, що з якоїсь причини він не був зареєстрований, отже розслідування не проводили. Зі слів одного з авторів ZN.UA знаю також, що після вакцинації «Модерною» у приватній клініці в нього почався тромбоз, який вчасно виявили і призначили адекватне лікування. За словами нашого автора, в цій клініці було 42 схожих випадки. Але є сумніви, що вони ввійшли в названу Сергієм Дубровим цифру 113.
Попри це, я ні на хвилину не сумніваюся, що ризик отримати серйозне ускладнення при вакцинації нижчий, ніж загроза потрапити під машину, переходячи вулицю. А «ускладнення у вигляді венозного тромбоемболізму, тромбозу гілок легеневої артерії в пацієнтів відділень інтенсивної терапії з тяжким і критичним перебігом коронавірусної хвороби трапляються сотні разів частіше, ніж тромбози після вакцинації». За даними CDC (Центру з контролю та профілактики захворювань, США), ризик померти у невакцинованих в 11 разів вищий, ніж у людей, котрі отримали дві дози вакцини. Я також абсолютно впевнена в тому, що всі вакцини, які зараз є в Україні, ефективно захищають як від захворювання, так і, що найголовніше, від тяжкого та критичного перебігу коронавірусної хвороби. Це дуже важливо. Особливо в умовах чергової, все ще наростаючої хвилі, «коли в окремих регіонах, можливо, недостатня кількість ліжок у відділеннях інтенсивної терапії».
Дуже добре, що, за словами головного санлікаря країни Ігоря Кузіна, «зараз завершується формування переліку абсолютних, постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації. У вигляді роз'яснення». Протипоказання й раніше містилися в інструкції до кожної вакцини, просто не всім ці інструкції були доступні. Але хотілося б також точно знати про серйозні побічні реакції, навіть якщо їх відсоток мізерний. Не по крихтах збирати дані щодо кожної вакцини в різних країнах, а знати, яка ситуація в Україні. Бо недоговорювати й замовчувати — шлях у нікуди. Ми це вже проходили. Це те ж саме, що під час війни замовчувати випадки мародерства. А потім інша сторона пред'являє факти.
Реагування в пожежному порядку антивакцинальні настрої лише підживлює. Можливо, чесна розмова на цю тему не означає моментальної і безумовної перемоги у війні з антиваксами. Але це точно крок до довіри і впевненості, що звичайний українець, на випадок чого, не залишиться з проблемою сам на сам, а отже — зробить свій вибір на користь вакцинації не просто зі страху й під тиском, а цілком усвідомлено. І я дуже сподіваюся, що керівництво Мінздоров’я розуміє важливість такої чесної розмови і готове до неї.
Правда, Вікторе Кириловичу?
Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.