Статистика — це не факти, а їх інтерпретація.
Д. Левітін
Смерть є закінченням життєвого шляху. Для когось — природним, для когось — раптовим, передчасним або навіть власноруч наближеним. Конкретна смерть засмучує і викликає жаль та співчуття. Смертність усього населення, закономірності й особливості, зміни — предмет аналізу не лише фахівців з демографії, а й урядників. Смертність — дуже надійний показник. В Україні абсолютна більшість смертей реєструється, на відміну від захворюваності. Наявний розлад здоров’я не завжди потрапляє до офіційної статистики. Адже це залежить і від того, звернеться людина до медичного закладу чи проігнорує свій стан або обмежиться самолікуванням; від доступності медичної допомоги, можливостей діагностики проблеми зі здоров’ям, що своєю чергою визначає наявність необхідних для цього обладнання та реактивів чи кваліфікації і навичок фахівців. Покійного вже не воскресиш, і йому не допоможеш. Однак у масштабі нації дані про смертність є важливою базою обґрунтування дій, що стануть корисними для тих, хто живе сьогодні.
Ми маємо дані Держстату України щодо смертності в Україні за 2019 рік. Якими ж були причини понад 580 тисяч смертей наших співвітчизників (коли бути точними — 581114)? Як і раніше, у 2019 році на чільному місці — серцево-судинні захворювання, друге й третє місця посідають новоутворення та зовнішні причини смерті, тобто травми, отруєння і нещасні випадки. Наступні за значущістю у топ-5 основних причин — хвороби органів травлення та хвороби органів дихання (рис. 1).
Сьогодні дані про чисельність населення, необхідні для розрахунку відносних показників смертності,— некоректні. Проведення Всеукраїнського перепису населення вкотре «відкладено», тому стараюсь максимально використовувати дані щодо абсолютної кількості смертей.
Статистика смертності за причинами у світі. Всесвітня організація охорони здоров'я визначила топ-10 основних причин смерті, на які у світі припадає 54% з майже 60 млн випадків. Що це за причини? Ішемічна хвороба серця та інсульт забирають найбільше людських життів. Саме ці два захворювання останні 15 років залишаються провідними причинами смерті у світі. Третю, четверту і шосту позиції в глобальному масштабі посідають ураження легень. Це смерті від хронічної обструктивної хвороби легень, інфекцій нижніх дихальних шляхів (пневмоній) та від раку легень, трахеї і бронхів. З початку тисячоліття смертність від деменції зросла більш ніж удвічі, у зв'язку з чим у 2016 році деменція стала п'ятою провідною причиною смерті (проти 14-ї позиції у 2000 р.). На сьомому місці — цукровий діабет, значущість якого зросла. Натомість діарейні хвороби як причина смерті спустились у топі на дев'яту сходинку. Восьма позиція — за ДТП (у 2000 р. — десята!). Завершив топ-десятку туберкульоз. Є позитивні речі: ВІЛ/СНІД не належить більше до десятки провідних причин смерті (а 2000-го ця патологія посідала сьоме місце!).
Що в інших? Цікаво порівняти з ситуацією в найближчої сусідки — Польщі — країні, близькій за природними і кліматичними умовами, з переважно слов’янським населенням, схожими харчовими вподобаннями, любов’ю до міцних алкогольних напоїв і навіть традиціями варити місцеву самогонку — бімбер. Не забуваємо, що вона є країною колишнього соціалістичного табору; як і Україна, пройшла через болісну перебудову соціально-економічного ладу. У Польщі прогресує постаріння населення, посилене відпливом молоді та людей середнього віку на навчання і роботу в більш привабливі країни (що стало значно легше робити після її приєднання до ЄС). Тому можна було б очікувати і схожого розподілу смертей за причинами. Однак, наприклад, серцево-судинні захворювання мають у Польщі меншу значущість, відповідаючи менш ніж за половину (40,5%) смертних випадків (у нас — аж за дві третини!). Натомість частка новоутворень удвічі вагоміша. Навряд чи це свідчить про гіршу епідеміологічну ситуацію щодо онкозахворювань, швидше це результат кращого діагностування і якіснішого визначення причини смерті. Набагато менше поляків гинуть внаслідок інфекційних захворювань, зате більшим є внесок хвороб органів дихання (рис.2).
Більш помітні відмінності з високорозвиненими країнами. Так, порівняно зі Швецією, що стабільно утримує місце одного з лідерів (за підсумками 2018 р. — друге!) за величиною індексу людського розвитку, структурних відмінностей набагато більше. Згідно з офіційною статистикою Швеції, у 2019 р. найпоширенішою причиною смерті стали, як і в Україні, захворювання системи кровообігу, що спричинили лише 31,7% усіх смертей (нагадаємо: у нас — дві третини). Другою найбільш вагомою причиною смерті стали новоутворення, які спричинили приблизно кожен четвертий смертний випадок (в Україні лише 13,5%). А з наступними місцями у структурі відмінність із нашою країною істотніша, — різняться не лише вага певного класу причин смерті, а їх рангове місце. Слід відзначити значно більший внесок (7,3%) психічних розладів і розладів поведінки, які посіли у структурі смертності у Швеції третю сходинку.
Захворювання органів дихання — на четвертому місці (в Україні — лише 2,2%). На мою думку, в нашій країні в реєстрації смертей є недооблік випадків, зумовлених цим класом хвороб. У світі від хронічної обструктивної хвороби легень померло 3 млн людей (2016 р.) і стільки ж — від пневмонії, причому значна частка смертей у старших вікових групах припадала на останню патологію. В останні десятиліття серед усіх інфекційних захворювань саме пневмонія найчастіше призводить до смерті людей похилого віку. А в Україні у віці за 70 років лише 0,35% (!) випадків класифіковано як пневмонії.
Досить вагома й частка хвороб нервової системи, з яких понад половину (3390, або майже 4% всіх смертей) припало на хворобу Альцгеймера. В Україні ж зареєстровано лише 193 смерті, або 0,033% від загальної кількості смертей. У це важко повірити, ознайомившись із дослідженнями у цій сфері та контингентом українських психіатричних лікарень і будинків для психохроніків.
Чи є в країні об’єктивна статистика смертності? Існує низка об’єктивних і суб’єктивних чинників, які призводять до неправильного визначення причин смерті: від обмеженості знань про певні стани або недостатньої кваліфікації медичних працівників, неможливості/небажання зробити посмертний розтин, визначити обставини смерті — і до адміністративних настанов приховувати ті причини, які впливають на оцінку діяльності. Жодних претензій до Державної служби статистики України. Вони агрегують і обробляють ті дані, які отримують із місць. На жаль, неправильна класифікація причин смерті — проблема (і не лише в Україні!). Вивчення розподілу смертей у нашій країні і порівняння його з аналогічними показниками в інших викликає закономірні запитання й сумніви. Одне з основних — надзвичайно висока частка серцево-судинної патології. Якщо вірити статистиці, в Україні два з трьох покійників померли саме від цих хвороб. Справді, є низка причин, чому наші співвітчизники хворіють на серцево-судинні недуги в більш молодому віці, менше схильні до їх лікування, не завжди отримують ефективну сучасну медичну допомогу, ведуть менш здоровий спосіб життя, ніж, наприклад, ті ж таки шведи. Але це не пояснює таку приголомшливу різницю (тобто вдвічі вищу частку у структурі!). А що, від інших хвороб українці захищені чи заговорені?
Ми розуміємо, що з віком зазвичай ризик захворіти, особливо на хронічні неінфекційні захворювання, зростає. На жаль, спектр захворювань і патологічних станів розширюється. Однак, якщо розглянути причини смерті людей поважного віку (за 70 років), виявляється, що понад 80% смертей віднесено до серцево-судинних (рис. 3). Що, вони не страждали на інші, які теж могли б спричинити смерть? Не вірю! Ось хоча б на рак, — але, як бачимо, частка осіб 70+, які померли від новоутворень, істотно менша, ніж для всього населення. Натомість у Швеції в інтервалі 70–74 роки, наприклад, 41% смертей зумовлений новоутвореннями. І це правдоподібно, адже ризик онкологічної патології підвищується з віком…
Рутинна практика ставити старшим особам стандартну і звичну причину смерті «Ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз», з одного боку, певним чином відповідає реаліям (важко знайти абсолютно здорове серце і судини в літньої людини), з іншого — спотворює реальну картину і зумовлює недооблік інших патологій, що спричинили конкретний смертний випадок.
Є ще одна група причин смерті, зростання якої зазвичай свідчить про погіршення якості даних. Це «Симптоми, ознаки та відхилення від норми, що виявлені при клінічних і лабораторних дослідженнях, не класифіковані в інших рубриках», до яких у 2019 р. потрапило 24,7 тис. смертей, майже половина з яких (43%) — старість. У межах цього класу зазвичай згруповані недосить визначені стани, симптоми й результати клінічних (або інших процедур дослідження), які не відповідають нормі, але для яких не встановлено конкретного діагнозу, що дозволило б віднести смерть до іншої рубрики. Тобто до цього класу потрапляють ті ознаки й симптоми, які можуть вказувати більш ніж на одну систему організму й визначені як «не уточнені в будь-якому відношенні», «невідомої етіології» або «минущі». Сьогодні в Росії б’ють на сполох, розцінюючи зростання значущості таких причин у національній статистиці як маніпулювання. Фахівці Фонду «Здоров'я» встановили, що у 2016 р. «старість» зазначали як причину майже в кожному п'ятому випадку смерті людей віком за 80 років (в Україні — 5%). Вони заявляють, що перекручена статистика заважає побачити справжній стан справ зі смертністю від серцево-судинних та інших захворювань, а також із доступністю медичної допомоги для літніх людей. Так, С.Вангородська ставить питання руба: «Смерть від старості — результат демографічної політики чи інструмент імітаційної діяльності органів влади?» В нашій країні ситуація, звісно, краща, але певне «розширення» цього класу викликає занепокоєння (так, у 2002 р. частка таких смертей була нижчою: 3,8 проти 4,2% у 2019)…
Навіщо нам знати, скільки людей, якої статі, в якому віці й від чого померло на певній території, у країні (або групі країн)? Достовірна статистика причин смерті допомагає визначати соціальну політику, насамперед стратегію і конкретні заходи охорони громадського здоров'я. Наприклад, країна, в якій смертність від інсульту впродовж років швидко зростає, має планувати розгортання ефективних програм стимулювання здорового способу життя, боротьби з факторами ризику, мобілізацію зусиль системи охорони здоров'я, суспільства і населення з контролю високого артеріального тиску, вдосконалення допомоги при порушенні мозкового кровообігу. Чи, наприклад, висока смертність від певної інфекційної хвороби примушує збільшувати витрати на її профілактику та ефективне лікування. Поліпшення якості даних у розрізі визначення причин смерті має важливе значення для зміцнення здоров'я і зменшення кількості тих випадків смерті, яким можна запобігти. Окрім того, аналіз смертності (з фокусом на тій, якій можна запобігти) віддзеркалює результативність соціально-економічної політики країни загалом. Скільки людей помирає, і чому — необхідне знання, що дозволяє оцінювати стан здоров’я населення, безпеку та умови життя в державі, ефективність охорони здоров’я, освіти й охорони правопорядку і, врешті-решт, спроможність влади реально служити народу.
Усі статті Наталі Рингач читайте тут.