Відомчі лікарні «Укрзалізниці» були внесені до переліку медзакладів, які надають допомогу при COVID-19, і отримали від НСЗУ 59,939 млн грн, зокрема на підготовку — закупівлю ліків, засобів індивідуального захисту, кисень тощо. За словами міністра охорони здоров'я Максима Степанова, на 24 березня всі київські лікарні «Укрзалізниці» мали приймати по 50 хворих із COVID-19, а з 29 березня — по 100. Однак на 30 березня, в умовах стрімкого погіршення епідситуації в Києві та нестачі місць у стаціонарах, у всіх трьох залізничних лікарнях перебувало тільки 106 пацієнтів із ковідом. При цьому ліжок із киснем усього 39, 18 із них — у реанімаціях. У харківських залізничних лікарнях із заявлених 715 кисневих ліжок зайняті лише 159. Дві харківські лікарні за добу госпіталізували тільки… чотирьох пацієнтів.
Чому залізничні лікарні, входячи до переліку тих, які надають допомогу пацієнтам із ковід, цього не робили? З розмірковуваннями директорки філії «Центр охорони здоров'я» АТ «Укрзалізниця» Наталії Білинської, зокрема фінансового характеру, ви можете ознайомитися нижче.
— Наталіє Ярославівно, майже 60 мільйонів гривень із листопада 2020 року було отримано від НСЗУ на всі лікарні «Укрзалізниці». Не могли б ви деталізувати — скільки отримала кожна з них, у тому числі три лікарні в Києві?
— Перші гроші ми отримали 16 грудня — близько 8 мільйонів гривень, 30 грудня — ще близько 7 мільйонів, 26 лютого — 26 мільйонів і 25 березня — 17 мільйонів гривень. Тобто загальна сума стає такою великою в основному через надходження, отримані місяць тому. У розрізі лікарень, найменше одержали київські (бо менше приймали ковідних пацієнтів), найбільше — львівська та харківські лікарні.
Ситуація, що склалася, переважно пов'язана з тим, що генеральні директори 1-ої, 2-ї та 3-ї київських лікарень відмовилися приймати пацієнтів за наявності місць. Один із гендиректорів мотивував це тим, що лікарня переповнена (17 людей), другий — що немає держкоштів, у третього не було всіх необхідних препаратів. Ця інформація неправдива.
У мене є вибірка на 23–24 березня про наявність усіх медикаментів і власне залишків, необхідних для лікування ковідних хворих, — це шприци, антисептики, дезрозчини, кисень, халати, шапочки, окуляри, респіратори. Її подають самі лікувальні заклади. У 2-й лікарні, яка сказала, що вона не забезпечена, дезінфікуючих засобів — 49 500 літрів (у таблетках — 16,5 кілограма), кисневих балонів — 71, стерильних і нестерильних рукавичок — 5400 і 11 тисяч пар, відповідно, шапочок — 6 тисяч, захисних окулярів — 180, медмасок — 14 тисяч, респіраторів — 10 тисяч, ін'єкційних шприців — 7 тисяч, систем для крапельниць — 290. Антисептиків із дозатором, які лікарі носять у кишені, — 61. Але ми їх просто поповнюємо — розчиняємо антисептик у таблетках, щоб не робити зайвих, нераціональних закупівель. Крім того, 60 пакетів серветок для обробки рук і всіх поверхонь. У кожному — по тисячі серветок. Така ж ситуація і в 1-й, і в 3-й лікарнях. Наприклад, у 3-й лікарні шприців було 26 тисяч, систем для інфузійних розчинів — 2 тисячі.
Це просто свідчить про те, що гендиректор 2-ї лікарні дуже погано комунікує зі своїми колегами, хоча в нас є спільна група. Цим досить активно користуються харківські гендиректори, дніпровські. Вони обмінюються між собою медикаментами і всім необхідним. У когось трапляється надлишок — вони передають його колегам. Тому я вважаю, що в Києві спрацював страх. Однозначно, я не знімаю з себе вини й відповідальності, бо я брала участь у нарадах Мінздоров’я, НСЗУ. Після цього в нас були наради з київськими гендиректорами очно. З рештою я проводжу наради онлайн. Вони отримали дуже суворе розпорядження приймати ковідних хворих у зв'язку з таким спалахом захворювання.
Я розумію, що десь тут зіграв страх. У Львові в нас щодня 80 пацієнтів. У кожній із харківських лікарень — 80–100 пацієнтів. В Одесі менше 50 не буває. Там абсолютно нормальна ситуація. Причому смертність по наших лікарнях набагато нижча, ніж по областях. Тому я вважаю, що в нас високоосвічені та грамотні фахівці, які добре розуміються і на реанімаційних заходах, і на правильній тактиці ведення пацієнтів. Цей інцидент розібрали. Мені, звісно, і як людині, і як керівникові щиро соромно, що це сталося. Відмовити у прийомі пацієнта, на мою думку, — це кримінальна відповідальність. 29 березня гендиректорка 2-ї лікарні сказала, що кримінальна відповідальність настає, коли пацієнт помирає, а якщо йому відмовили — то за це настає адміністративна відповідальність, тому вона прийняла таке рішення. Але я вважаю це порушенням клятви Гіппократа. І я, звісно, буду думати про правильність свого призначення, чи можуть люди з такою психологією керувати лікувальною установою.
По Києву в мене теж є питання до гендиректорів щодо масовості вакцинації. Незважаючи на мої досить наполегливі переконання та особистий приклад, у нас по Києву дуже низький відсоток вакцинованих медиків. Я бачу тут політичний момент. Розкручування проблеми опозиційними політиками і спроба звести вакцинацію до нуля — просто неприпустимі. Ведеться роз'яснювальна робота. Але психологія медиків, на жаль, така: якщо я за рік пандемії не захворів, то, швидше за все, й не захворію, а якщо захворів — то в мене вже є антитіла. Я вважаю, що лікарі мають вивчати наукову літературу, а не керуватися домислами політиків. Є безліч статей, котрі підтверджують необхідність вакцинації. Якщо в Україні медики не показуватимуть приклад, то наша країна найдовше виходитиме з цієї ситуації.
— Це дуже правильна позиція, але все-таки повернімося до лікарень. Харківські лікарні, за вашими словами, приймають пацієнтів. Але 23 березня волонтери казали мені, що в одній із залізничних лікарень лежало 60 пацієнтів, але місць у реанімації там тільки шестеро. 60 пацієнтів дихали з допомогою кисневих концентраторів. Якщо стан когось із них погіршувався, то переводити їх було нікуди. Тобто місць на ШВЛ немає, в реанімаціях — теж. Це так?
— Ні, це не зовсім достовірна інформація. У мене є щоденні таблиці від гендиректорів про кількість пацієнтів, а також про тих, хто перебуває на концентраторах і в реанімації. На 23 березня у Львові було 48 пацієнтів. У 1-й лікарні Харкова — 70, із них дев'ятеро — в реанімації і 58 на концентраторах. У 2-й лікарні — 73. Ліжок із концентраторами зайнято 73, в реанімації — шість пацієнтів.
— Як залізничні лікарні забезпечені киснем? Чи є договори на постачання кисню? Коли так, то як вони виконуються?
— Договори на постачання є з «Кріогенсервісом» і «Кисень сервісом». Справді, трапляється, що кисень ми привозимо, коли в лікарні залишається вже не дуже багато — 50 балонів. На одного пацієнта з ковідом на добу витрачається 10 балонів. Тобто 50 балонів — це на п'ять пацієнтів упродовж доби. Менше 50 балонів у жодній лікарні не залишалося. Це теж більше психологічний страх. Звісно, хотілося б розуміти, що в запасі є тисяча балонів. Але це й технічно неможливо, тому що є потужності виробників кисню, які не поставлять більше, ніж можуть зробити. Такого, що в котрійсь із лікарень немає кисню, не траплялося.
Централізовані кисневі точки в залізничних лікарнях є тільки у Львові. Це єдина лікарня, в якій кисень підведено до ліжок — 80 ліжок. У решті лікарень кисень підведений у реанімаціях. Так, як і було по всій країні. Концентратори — це справді вихід і порятунок.
— Але це не для реанімацій.
— У всіх реанімаціях у нас є по чотири апарати ШВЛ. Згідно зі статистикою, максимум 10% пацієнтів потребують реанімаційних заходів. Із 50 запланованих по Києву ліжок чотири ліжка на ШВЛ і з підведенням кисню є.
— Скільки кисню на добу постачають, наприклад, у три київські лікарні?
— Таку інформацію я не можу надати, оскільки в нас є договір із «Кисень-Сервісом» або «Лінде Газом» у Дніпрі, згідно з яким робиться річна закупівля кисню. Кожна лікарня робить заявку на постачання кисню. Водночас питань щодо непостачання немає. Тобто лікарні одержують кисню стільки, скільки їм потрібно. Була просто ситуація, що справді 50 балонів — це психологічно страшно.
— Скільки ліжкомісць у київських лікарнях забезпечено киснем?
— На сьогодні в кожній лікарні є по 15 концентраторів і від трьох до п'яти апаратів ШВЛ. Цього недостатньо. Нам дали в тимчасове користування концентратори. Ми нині займаємося проєктом рішення правління щодо закупівлі для київських лікарень 120 концентраторів — по 40 для кожної лікарні. Фактично в нас буде виконано норму НСЗУ — 80% ліжок буде оснащено концентраторами.
— Як вийшло, що залізничні лікарні потрапили до списку ковідних? Навіщо ви контрактувалися, якщо їхні головлікарі були до цього не готові?
— Це однозначно не було нашим бажанням. У цьому була потреба, коли настала друга хвиля ковіду. Нас викликали до директорки департаменту охорони здоров'я КМДА Валентини Гінзбург. Також ми спілкувалися із заступницею міністра охорони здоров'я Іриною Микичак. Було ухвалено рішення, що ми маємо встати в цю систему. Бо якщо держава готова відкривати польові госпіталі, то всі розуміють, що лікарні «Укрзалізниці» набагато ліпші.
— Тобто можна сказати, що вас змусили?
— Ні. Що таке змусили? Є потреба. Я вважаю, що непатріотично говорити про примус. Якщо ти не готовий працювати за спеціальністю — пиши заяву і звільняйся. Якщо не готовий допомагати країні — їдь за кордон. Тому слово «змусили» точно не підходить.
— А скільки з листопада було проліковано пацієнтів із ковідом у всіх лікарнях і зокрема в київських?
— Понад тисячу пацієнтів у всіх лікарнях. Щодо київських лікарень цифру не пам'ятаю. Однозначно — найменше.
— І що ви збираєтеся робити з тими грішми, які одержали за лікування ковідних пацієнтів від НСЗУ?
— 15 мільйонів гривень із майже 60 мільйонів витрачено на доплати всім медичним працівникам, які брали участь у роботі ковід-бригад. Середня виплата в нас становила в Одесі — 17 тисяч, у Харкові — 15 тисяч, у Львові — 12 тисяч гривень доплати медпрацівникові. До бригади входять не лише лікарі, а й середній і молодший персонал. Це середня виплата медпрацівникові. Решта грошей — цілі й неушкоджені на рахунках «Укрзалізниці». Жодної копійки не витрачено в нецільовий спосіб. І нині триватимуть закупівлі всього необхідного.
— Скільки коштів одержала кожна з ваших лікарень?
— Є спеціальна формула НСЗУ, згідно з якою й ведуться розрахунки. Тобто це методологія, яка не залежить від бажання чи небажання ані гендиректора, ані економіста, ані керівника філії. Це формула, яка розраховується НСЗУ. Ми в неї лише вписуємо кількість пацієнтів на ліжках, у реанімаціях, подаємо щоденні звіти в програму Меддати. Харків'яни, звісно, одержали найбільше, бо найбільше людей пролікували.
— Скільки одержали київські?
— Не пам'ятаю цифр. 2-га лікарня не подавала, у них доплат взагалі не було.
— Поступово починає збільшуватися кількість пацієнтів, хоча й дуже повільно.
— Станом на 30 березня — 101 пацієнт.
— 39 було на місцях із підведеним киснем. З огляду на ситуацію, це дуже мало й повільно. Чи збільшуватимете кількість місць?
— Звісно. Все залежить від того, як швидко ми закупимо концентратори. Новий голова правління «Укрзалізниці» зібрав велику нараду з усіма причетними службами — максимально допомагати «Центру охорони здоров'я» скорочувати всі бюрократичні процедури. Та однаково в державних підприємствах є процедури, які ми маємо виконати. Вони займають певну кількість часу. І навіть якщо їх скоротять, це однаково мінімум тиждень-півтора. Гадаю, за два тижні ми виконаємо все, що потрібно.
— Ви однаково наголошуєте на кисневих концентраторах.
— Усі наші лікувальні установи досить старі. Якщо установа побудована 1965 або 1970 року, то навіть якщо кисневі системи було прокладено, вони стали непридатними. Відремонтувати їх нині коштує набагато дорожче, ніж купити концентратори, якими ми користуємося. Цим шляхом пішла вся країна. Тому що економічно це доцільніше.
— Це короткострокові рішення.
— Це якраз не короткострокове рішення. Усі концентратори досить потужні, з великим терміном амортизації. Вартість концентраторів нині знизилася в півтора раза, як порівняти з першою хвилею. На те, щоб полагодити кисневу систему в 2-й лікарні, нам за кошторисом потрібно понад 3,5 мільйона гривень. Але з огляду на те, що «Укразалізниця» через ковід і останні події мала на кінець року понад 12 мільярдів гривень збитку, й те, що першочергове завдання — це перевозити й ремонтувати шляхи, надавати вагони й відправляти вантажі… Знаєте, у всьому має бути міра. Нині можна, звісно, здійняти хвилю й змусити «Укрзалізницю» вкладати великі гроші в непрофільний актив. Але тоді страждатимуть пасажири. Ми ж маємо розуміти пріоритети й завдання.
«Укрзалізниця» славиться високими зарплатами топам, але з фінансуванням лікарень має проблеми? На фото — автомобіль Наталії Билинської, згідно з її декларацією за 2021 рік
— Якої потужності концентратори ви плануєте закуповувати?
— Десятилітрові. Всі закупівлі здійснюються через уповноважених, через систему Prozorro. Тому тут точно не треба шукати жодного підступу.
Я хочу сказати, що у всіх регіонах місцева влада досить активно долучилася й допомогла багатьом лікарням — і засобами індивідуального захисту, й концентраторами. Особливо у Харківській області. На превеликий жаль, ми вирішували питання щодо виділення грошей із ковідного фонду. Торік було визначено суму в 82 мільйона гривень. Гадаю, причини були об'єктивними, але гроші нам не виділили.
На жаль, ані місто, ані Київська область нам ніяк у цьому не допомогли.
Так, устаткування зношується. Упродовж п'ятьох років не купували жодної сучасної технології. Можливо, недостатньо часто проводиться додаткове навчання лікарів. Усі, звісно, проходять курси підвищення кваліфікації. Я вважаю, що кадровий потенціал у кожній лікарні дуже сильний. Є фішка, завдяки якій пацієнти записуються на три-чотири місяці наперед. Кадри в самій філії нині працюють не за гроші, а за життя.
Більше статей Алли Котляр читайте за посиланням.