Насамперед хочу сказати, що ситуація у всіх нас однакова — війна в країні. Але обставини, можливості навколо нас та власні ресурси — різні.
Ми в різних обставинах, бо наразі:
- хтось перебуває в зоні активного ведення бойових дій; у місті, де лунають тільки сирени; переїхав в іншу область чи виїхав в іншу країну;
- з сім’єю/без, із рідними/без, із пораненням/без;
- із документами/без, із житлом/без, із роботою/без.
Громади, які приймають ВПО, мають: неоднаково розвинену інфраструктуру, неоднакові можливості для гуманітарної допомоги, соціальних послуг, транспортного сполучення тощо.
Ми маємо різний запас власних внутрішніх ресурсів, які потрібні для прийняття змін та побудови нової стратегії власного життя.
Тобто всі ми перебуваємо в однакових умовах, але водночас наші умови різняться.
Можна відстежувати за назвами статей, як змінювалася наша свідомість за ці дні. «Життя в часі невизначеності», «життя в умовах війни», «допомога іншим та водночас збереження себе». Майже ніхто не говорить про соціалізацію й інтеграцію в нове середовище. Думаю, останнє зрозуміло. Більшість живе у стані очікування швидкого повернення додому, до звичного способу життя й ледь не щодня ставить перед собою запитання: як жити далі та будувати своє життя в нових умовах?
Трохи перефразовуючи Майкла Сторі, тренера з розвитку лідерства, скажу, що в мирний час у вас було стратегічне планування, тобто всі ваші плани та дії відповідали на запитання «Чому саме так усе має відбуватись?» Це було довгострокове мислення, мінімум, на 10 років наперед.
Зараз помічним буде оперативне планування, яке допоможе зосередитися на найближчому майбутньому й мати відповіді на запитання «Як усе має відбуватись?» або «Що ти будеш з усім цим робити?»
Перш ніж продовжити тему, згадаймо слово «пріоритет» (перевага або першочерговість).
Скажіть, що для вас важливе саме зараз?
Вижити, врятувати дітей, мати дах над головою, отримати лікування, дбати про рідних, продовжити навчання, знайти роботу, відновити втрачені зв’язки тощо?
Далі попрошу вашу відповідь поєднати з вашою реальністю у вигляді обставин, можливостей та наявних ресурсів (ми все це згадували вище). Починайте планувати ваші кроки лише з урахуванням усього цього.
Інколи ми маємо кілька пріоритетів і мусимо робити кілька справ одночасно. Але ж будьмо відверті. З чого варто почати? Нагодувати себе чи опинитися в безпеці? Відновити документи чи отримати дах над головою? Оформити дитину в садок чи мати роботу? Пройти лікування чи посадити город?
Ретельно придивившись, ми побачимо, що наші пріоритети безперервно змінюються, справ може бути багато, між ними є маленька відстань, для їх вирішення відведено обмежену кількість часу, є запущені паралельні процеси в очікуванні результату. Та все ж серед великої кількості термінових завдань завжди є найнагальніше.
Розгляньмо приклад.
Пріоритет: виїхати із зони бойових дій.
Зробив це. Різними способами, про які, можливо, не хочеться й згадувати. Ти молодець.
Пріоритет: мати дах над головою, їжу, одяг.
Зробив це. Допомогли власні заощадження, родичі, волонтери, держава. Не помер з голоду, не замерз на вулиці. Ти молодець.
Пріоритет: відновити документи.
Зробив це. Проконсультувався, подав заяву, чекаєш. Ти молодець.
Пріоритет: мати добрий сон.
Зробив це. Виконуєш рекомендації лікаря/психолога, обмежив перегляд ЗМІ. Ти молодець.
Пріоритет: пошук роботи.
Зробив це. Створив резюме, шукав вакансії, проходив співбесіди. Ти молодець.
Далі може бути влаштування дитини до школи, пошук іншого житла, запис до лікаря, отримання грошової допомоги від держави, проведення дозвілля з дітьми тощо.
Таким чином, надаючи одній справі статус «у пріоритеті», іншу справу залишаємо у статусі «для цього вже зроблено багато» або «цього досить на даний момент».
Інші справи не випадають з нашої уваги. Ми переводимо фокус уваги на те, що маємо. Спробуйте сказати фразу «Не завадило б ще й це мати для полегшення мого життя, але це не істотно, порівняно з пріоритетом, який є зараз».
І ще згадаємо одне слово на літеру П.
Підтримка.
Вона важлива, адже є багато змінних.
Має бути хоч одна людина, на яку можна покластися: друг, мама, священик, психолог, колега, сусідка тощо.
Трохи перефразовуючи Ярославу Кравченко, скажу: «Оберіть собі людину, з якою ви пройдете цю війну».
Плануючи своє життя таким чином, вам не потрібно озиратися на інших і порівнювати свою ситуацію з їхньою. Адже в кожного є свої пріоритети, які він вирішує із урахуванням власних обставин, можливостей та ресурсів.
Можливо, ви ще не дійшли до своєї сходинки з цим завданням?
Можливо, у вас узагалі не буде такого завдання?
Можливо, ви вже пройшли цю сходинку й час рухатися далі?
Можливо, ваш досвід переросте в підтримку?
Хто знає це краще за вас?
Більше статей Ірини Королець читайте за посиланням.