У зоні АТО, згідно з даними, оприлюдненими ООН, загинуло понад 5,6 тис. людей, поранення отримали майже 13,5 тис., з них 159 дітей. Точних цифр сьогодні не знає ніхто, - бої тривають, трагічний список жертв війни щодня поповнюється десятками нових імен.
До тих проблем, яким наші медики спільно з волонтерами вже навчилися давати раду,
добавилася ще одна - в Україні гостро бракує реабілітаційних центрів та відділень. Пораненим, покаліченим бійцям ніде пройти повноцінну реабілітацію, - йдеться не лише про тілесні страждання, а й про душевні. Психологічної допомоги, на думку фахівців, потребує кожен другий із тих, хто воював, проривався з оточення, пережив смерть бойових побратимів, навіть якщо сам він залишився неушкодженим. Підтримка потрібна не лише родинам, які втратили свого сина, чоловіка, батька, а й тим, котрі дочекалися повернення свого бійця, але не можуть налагодити з ним стосунки, бо після втрати рук-ніг, зору чи слуху він став зовсім іншою людиною, до якої важко підібрати ключі.
Про те, що і як планується робити на державному рівні, аби забезпечити ефективне лікування та реабілітацію поранених бійців АТО, тижневик DT.UA розповідав ("Зобов'язані вижити", 18.07.2014) після спілкування з керівництвом міжвідомчого штабу з медичної допомоги, який було організовано при Міністерстві охорони здоров'я.
"Чи стали ті плани реальністю?" - поцікавилися ми недавно й надіслали запит до МОЗ. За два тижні Міністерство охорони здоров'я так і не спромоглося дати відповіді на запитання, що стосуються життя та здоров'я бійців АТО. Свого часу медики готували рекомендації щодо наповнення індивідуальних аптечок - вимагали замінити знеболювальний препарат через його неефективність, подавали пропозиції стосовно вдосконалення етапів евакуації та надання високоспеціалізованої допомоги, створення єдиного медичного простору і т.д. Це були не побажання теоретиків, а напрацювання, що базувалися на досвіді як українських, так і закордонних військових лікарів, реабілітологів і психологів. Що з цих рекомендацій вдалося втілити на практиці впродовж останнього часу?
На жаль, усі запитання залишилися без відповіді. Міністерство охорони здоров'я навіть не змогло повідомити, хто з керівництва МОЗ нині входить до міжвідомчого штабу. Подейкують, що після зміни міністра штаб припинив свою роботу, третій місяць не збирається. Певно, виконав усі завдання, що стояли перед відомствами, які делегували фахівців до його складу.
Із останніх досягнень МОЗ - перейменування госпіталів ветеранів Великої Вітчизняної війни на госпіталі учасників усіх воєн. Як допоможе зміна вивіски організувати посттравматичну і поопераційну реабілітацію бійців АТО , зважаючи на те, що на медикаменти для пацієнта виділяється 40 грн на добу? Фахівців, які проводитимуть реабілітацію на рівні міжнародних стандартів, ще треба готувати, адже досі в госпіталях лікували ветеранів досить поважного віку, застосовуючи методики минулого століття.
У кулуарах міністерства зізнаються, що за реабілітацію ще ніхто не брався - немає стандартів і протоколів , бракує кваліфікованих реабілітологів, які вміють працювати з пацієнтами, що повернулися з війни.
"Відновлення здоров'я пораненого бійця майже на 80% залежить від ефективності процесу реабілітації, - вважає народний депутат, заступник голови комітету ВРУ з питань охорони здоров'я Ірина СИСОЄНКО. - В умовах війни відсутність або неналежна якість реабілітації для учасників бойових дій, а також для мирного населення, що постраждало в зоні АТО, означає відмову держави від власних захисників."
Коли пораненого захисника Вітчизни виписують із військового госпіталю, куди йому йти? Чиновники пропонують звертатися до лікувальних закладів за місцем проживання. Ніхто не замислюється над тим, як почуватиметься в черзі серед пенсіонерів чи мам із дітьми ще недавно здоровий і сильний чоловік, котрий сьогодні не може самостійно дійти до кабінету лікаря чи корчиться від страждань, бо його не відпускають фантомні болі після ампутації. А чим йому зарадить сімейний лікар, дільничний терапевт або невропатолог, які ніколи не мали справи з пораненими?..
У фахівців немає жодного сумніву: між військовим госпіталем і районною лікарнею повинен бути реабілітаційний центр. Лише такий маршрут допоможе повернути здоров'я, поліпшити якість життя пораненим і покаліченим бійцям АТО.
Із бюджету, кажуть, виділено 27 млн грн саме на реабілітацію. На що вистачить цих коштів із нинішніми цінами на ліки та витратні матеріали - ніхто не знає.
"У нас немає системи реабілітації, адже досі ми не мали такої великої кількості постраждалих, які потребують реабілітації, - констатує доктор медичних наук, помічник міністра оборони з питань медичного забезпечення Всеволод СТЕБЛЮК. - На першому місці серед бойових ушкоджень іде поранення кінцівок - 52%. За ним - поранення голови, шиї, які потребують нейрохірургічних втручань та спеціальної нейрореабілітації. Далі, за статистикою, - ушкодження внутрішніх органів та хребта. Кожен вид патології потребує спеціальних програм реабілітації і використання лікувальних факторів. У Міністерстві оборони є реабілітаційна база на 1400 ліжок, але цього недостатньо. Наші санаторії розміщені у Трускавці та Хмільнику, а рання реабілітація після операцій проводиться в медичних центрах Вінниці та Ірпеня.
Досі немає механізму взаєморозрахунків між реабілітаційними закладами різних відомств. В Одесі є санаторій СБУ, де проходять реабілітацію спинальники. Але ми не можемо направити туди поранених бійців, бо необхідно за кожного з них сплатити повну вартість. (Такі питання саме й могли б вирішувати на засіданнях міжвідомчого штабу. - О.С.).
Залежно від патології, направляємо на реабілітацію в наш санаторій, але військовослужбовець може отримати путівку, сплативши 25% її вартості. А за що він повинен платити? За те, що отримав поранення, захищаючи державу?
Є ще одна проблема, яка потребує негайного вирішення. Майже 9 тис. учасників АТО пройшли через лікування психоневрологічного профілю. У відділеннях психіатрії, за нашими даними, лікуються 650 бійців, які мають гострі розлади. Серед причин психіатри називають посттравматичні, стресові розлади. Минає час, але нічого не забувається, бійців, як кажуть, війна наздоганяє, накриває, наче хвилею. Ми добиватимемось, щоб у кожному госпіталі були психіатри, медичні психологи та психотерапевти. Хоча це непросте питання - як і де готувати фахівців, котрі зможуть працювати з бойовою травмою.
У світі нагромаджено великий досвід у цій галузі, яким можна скористатися. Наші викладачі готові до роботи в нових умовах, але процес гальмують бюрократичні перепони. Кого готувати, коли немає такої спеціальності як реабілітолог? Спілкуючись із закордонними колегами, які готові нам надати допомогу, ми не можемо порозумітися через різницю в термінології: їм не збагнути, хто такий лікар-фізіотерапевт і як ми обходимося без кваліфікованих реабілітологів. Ми не зможемо рухатися вперед, вивчати й запроваджувати закордонний досвід у галузі реабілітації, доки не внесемо необхідних змін на законодавчому рівні."
Можливо, профільний комітет парламенту, який уже двічі проводив круглі столи, присвячені проблемам надання медичної допомоги людям, котрі постраждали в зоні АТО, зможе прискорити вирішення нагальних проблем. Те, на що не звертали уваги в період перемир'я, доведеться робити під канонаду вибухів у Дебальцевому. На жаль, ситуація ускладнюється, - кількість поранених і тих, кому потрібна реабілітація, збільшується мало не в геометричній прогресії.
На психологічну реабілітацію з бюджету обіцяють спрямувати 50 млн грн. Фахівці кажуть - це крапля в морі. Докладаючи зусиль, щоб врятувати бійців і мирних жителів, поранених у зоні АТО, лікарі справді вершать дива. Одначе, коли йдеться про душевні травми цих людей, включається автопілот - все робиться за правилами радянських часів.
За словами голови профільного комітету парламенту Ольги Богомолець, "є випадки масової госпіталізації людей із тяжкими психологічними травмами до психіатричних лікарень без наявності в них психіатричних діагнозів. МОЗ було дано доручення: заборонити госпіталізацію тих, хто отримав тяжку психічну травму в АТО, до психіатричних медичних закладів. Це розпорядження грубо порушується. Підготували депутатські запити, дали доручення міністру - проконтролювати й виправити ситуацію, заборонити таку госпіталізацію надалі. Але порушення тривають. Таких бійців необхідно відправляти в лікарні до неврологічних відділень або в госпіталі ветеранів усіх воєн".
Добре відомо, як важко йдуть на контакт люди з бойовими травмами, коли до них приходить лікар, котрий не нюхав пороху. А тому дуже дивною видається пропозиція збільшити кількість психологів-реабілітологів за рахунок випускників педагогічних університетів. Логіка чиновників проста, як траєкторія кулі снайпера, головне при цьому - вчасно доповісти, що поставлене завдання виконано. Чи зможуть випускниці педагогічних університетів, яких орієнтували на спілкування з учнями та їхніми батьками, врятувати від душевного болю покаліченого бійця або матір, яка втратила під обстрілами своїх дітей?..
Правильні гасла про те, що кожен крок людини, пораненої в зоні АТО, має бути чітко розписаним - куди їй звертатися, хто, де і як їй допомагатиме, так і залишаються благими намірами. За 10 місяців війни багато зроблено, одначе мирні маршрути, які готують для бійців, мають заміновані бюрократами ділянки, чималі вирви й тупики. Починаючи від отримання довідок про участь в АТО, поранення в бою чи необхідність дорогого обстеження, лікування, протезування та реабілітації.
Досі не вдалося підтягнути індивідуальну аптечку для бійця до міжнародних стандартів.
"Не страшно померти від кулі, але зовсім не хочеться перебиратися в інший світ через больовий шок, - розповідає тридцятирічний Андрій, один із поранених кіборгів. - Коли осколки пошматували ліву ногу, оголивши кістки, я подумав, що залишуся калікою. Кров вдалося спинити, але божеволів від болю. Нічого не допоміг ні перший укол, ні другий, - я з відчаю просив, щоб мене пристрелили. Мені зробили 6 знеболювальних уколів, аж поки я вирубався, та й то не від дії медпрепарату, а через втрату крові та больовий шок. Кажуть, кістки цілі, є надія, що ходитиму, але потрібно зробити кілька операцій. А я… боюся. Навіть медсестрички скаржаться на те, як важко робити мені уколи, - м'язи кам'яніють, коли згадую той пекельний біль."
"Ми неодноразово пропонували замінити препарати для знеболювання, які використовуються нині, на морфінові препарати, - коментує ситуацію віце-президент Національної академії медичних наук, відомий нейрохірург Віталій ЦИМБАЛЮК. - Їх використовує НАТО, оскільки вони довели свою ефективність під час військових дій. Скільки можна нагадувати, що без надійного знеболювання поранений може загинути не від кровотечі, а від больового травматичного шоку?!
Обговорювали цю проблему на міжвідомчих засіданнях, виступав я й на парламентських слуханнях, але існує думка, що в такому разі поранені стануть наркоманами, а шприц-тюбики з індивідуальних аптечок продаватимуться на чорному ринку. Кажуть, немає такої норми закону, хай усе залишається як було.
- Виходить, закон дозволяє іти в бій (часто голіруч проти ворожих танків), утримувати позиції під ударами "Градів", але забороняє застосовувати препарати для порятунку життя тих самих бійців.
- Ні про яке "звикання до морфію" в даному випадку не йдеться, у світі вже давно не дискутують із цього приводу. В клініках Академії медичних наук ми щодня приймаємо десятки поранених, щоб надати їм високоспеціалізовану медичну допомогу, і бачимо наслідки, до яких призводить відсутність ефективних препаратів для знеболювання.
В інститутах академії проконсультували і прооперували майже 300 учасників АТО, тепер стоїть питання їхньої реабілітації. Також проконсультували й надали медичну допомогу понад 21 тисячі жителів Донбасу, які до нас зверталися. Найбільше пацієнтів прийняли Харківський інститут невідкладної хірургії, Одеський інститут офтальмології, київські клініки інститутів отоларингології, нейрохірургії, кардіохірургії , ортопедії, експериментальної хірургії ім. Шалімова. Академія медичних наук пропонує створити єдиний медичний простір, що дозволить надавати пацієнтам усю необхідну медичну допомогу, включно з високоспеціалізованою. Це допоможе зняти міжвідомчі бар'єри, прискорить вирішення проблем пацієнтів, допоможе організувати ранню реабілітацію. Бойові дії продовжуються, військові госпіталі перевантажені. АМН створила академічну госпітальну базу - 600 ліжок в інститутах різного профілю, де в будь-який час лікарські бригади готові прийняти бійців АТО. Зробили запас необхідних ліків, перев'язувальних і шовних матеріалів, інструментарію.
Ми й досі маємо 7 етапів евакуації поранених, тоді як у розвинених країнах їх скоротили до чотирьох: чим швидше
боєць із травмою, яка потребує високоспеціалізованого лікування, потрапить в операційну, тим більше шансів на його порятунок та одужання. Знаючи це правило, до нас прямо із зони АТО часто телефонує народний депутат Оксана Корчинська і просить прийняти на лікування тяжких поранених. Так, із Маріуполя в академічні клініки доставили не лише бійців добровольчих батальйонів, а й дівчинку, яка отримала травму хребта і спинного мозку. Осколок застряг у хребті, але один край вийшов у черевну порожнину і доторкається до аорти, що може призвести до її розриву. Готуємо дитину до операції.
- Які кроки слід зробити першочергово для поліпшення системи надання медичної допомоги постраждалим у зоні АТО?
- Слід почати з індивідуальної аптечки бійця: замінити препарат, який не дає знеболювання, на той, що застосовують у арміях багатьох країн світу .
Замість гумових покласти до аптечок джути-турнікети, які мають багато переваг. Такий джут легко накласти однією рукою, зафіксувати на потрібному рівні спеціальною закруткою, яку можна потім послаблювати, щоб не настало омертвіння тканин.
Для зупинки венозної кровотечі потрібні спеціальні - стискаючі пов'язки, а не джути, які використовують при артеріальних кровотечах.
Кожен боєць повинен мати в аптечці пакет із гемотрансфузійним розчином. Від втрати крові і больового шоку тиск падає, судини спадаються, ввести ліки у вену - неможливо, зменшується об'єм циркулюючої крові, що може призвести до зупинки серця. Щоб цьому запобігти, вводять гемотрансфузійний розчин: ставлять голку в головку великої гомілкової кістки (під коліном), фіксують і вводять розчин. Це значно підвищує шанси на порятунок життя пораненого.
Особливої уваги потребує система реабілітації, без якої неможливо повернути здоров'я бійців, покращити якість життя тих, хто став інвалідом внаслідок поранення.
Незабаром має бути затверджена військова медична доктрина, до підготовки якої залучалися і фахівці АМН. У цьому документі червоною ниткою повинна проходити теза - держава зобов'язана надавати максимальну допомогу і підтримку кожному бійцеві, який постраждав у боях, захищаючи Батьківщину".