Міський протитуберкульозний диспансер у Кіровограді діє вже понад півстоліття. 10 років тому він пережив масштабну реорганізацію. Тоді обласний диспансер, який катастрофічно потребував оновлення та ремонту, перевели в колишній санаторій, що в селі Івано-Благодатному Кіровоградського району. Опинились там і стаціонарні ліжка міського тубдиспансеру. Метою переселення було також виведення бацилярних хворих за межі міста (облтубдиспансер займав кілька кварталів у найпривабливішій центральній частині Кіровограда). Відтоді міський тубдиспансер перейшов на фінансування з обласного бюджету. А торік у грудні обласна рада прийняла рішення про припинення діяльності юридичної особи - комунального закладу Кіровоградський міський протитуберкульозний диспансер - шляхом його приєднання до комунального закладу Кіровоградський обласний протитуберкульозний диспансер. Процес ліквідації триває, однак колектив не втрачає надії відстояти свій заклад, який, на його думку, таки більше потрібен у місті.
Для чого, власне, розпочиналось і задумувалося це об'єднання?
- Нічого спільного з медичною реформою воно не має, - запевняє Олег Рибальченко, директор департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації. -Просто аналогічні за функцією і напрямом діяльності комунальні заклади вирішили об'єднати з господарчою метою. Обласний диспансер володіє потужнішою, сконцентрованою діагностичною базою. Навіщо її дублювати в міському? Та й обладнання, яке є і в одних, і в других, використовуватиметься спільно.
Очевидно, в певному резоні цим аргументам не відмовиш. Але, на думку головного лікаря міського тубдиспансеру Леоніда Папети, в умовах епідемії туберкульозу, якої ніхто в Україні не скасовував, це об'єднання призведе до зниження координації фтизіатричної служби з поліклініками міста. Адже лікарі-фтизіатри не лише проводять амбулаторний прийом та лікування, а й ведуть методичну роботу з раннього виявлення та профілактики захворювання, курирують усі поліклініки, інструктують медичні бригади для проведення профоглядів дитячого населення шляхом туберкулінодіагностики. Фактично, фтизіатрична служба, як невидима сітка, має охоплювати всю систему лікувальних та поліклінічних закладів.
Ця сітка в Кіровограді вже далеко не така густа, як годилося б. У ній утворюються чималі дірки, на які, за словами Леоніда Папети, насамперед варто звернути увагу: за перший квартал на 40 % зменшилася кількість профоглядів населення, відповідно значно зросла кількість бацилярних хворих. Та й лікарів-фтизіатрів у місті тільки 6 із необхідних 13.
Олег Рибальченко теж не приховує кадрових проблем у фтизіатричній службі: лікарями вона укомплектована лише на 59%, до того ж 40% їх - пенсійного віку. Та й скорочено вже в області ряд диспансерів - у Бобринці, в Новоукраїнці, у Світловодську. У кожній районній лікарні є лікар-фтизіатр, у деяких районах ще залишилися фтизіатричні ліжка. Реорганізація 2004 р., як стверджує Олег Рибальченко, мала на меті, крім поліпшення елементарних побутових умов, також зменшити ризик захворювання на мультирезистентний туберкульоз, бо в старому приміщенні були його носії і ті, хто захворів уперше. А також, певна річ, винесення концентрації інфекції взагалі за межі міста.
При цьому не взяли до уваги кілька чинників: приміщення санаторію все-таки розраховане на перебування там людей у теплу пору року. Тому, коли зима показує характер, температурний режим підтримувати непросто. Транспортної проблеми, на думку керівництва, немає: двічі на день медиків возить відомчий автобус. А хворі - це вже як у кого вийде. І від зупинки автобуса, і від найближчої залізничної станції до обласної туберкульозної лікарні - кілька кілометрів. Багатьом хворим, котрі мали б там перебувати на стаціонарі, ця відстань видається незручною, і вони воліють лікуватися амбулаторно.
- У мене таких хворих десь 30%, - розповідає лікар-фтизіатр міського диспансеру Валентина Алєксєєнко. Вона показує графік рівня захворюваності на туберкульоз у Кіровограді з 2003-го по 2013 р. Якраз після реорганізації рівень захворюваності різко зростає: з 89 осіб на 100 тис. населення до майже 120 наступного року й досягає приблизно того ж рівня (85), тільки у 2009-му. Валентина Вікторівна переконана, що цей стрибок - результат зміни в системній організації служби, хоча Олег Рибальченко вважає його просто природним фоном захворювання.
Валентина Алєксєєнко також говорить про речі, які важко виміряти конкретними цифрами:
- У нас дуже дружний колектив, більшість людей працює багато років. Реєстратор, наприклад, знає чи не всіх хворих в обличчя, пам'ятає особливості їхнього соціального стану, медсестри й лікарі неодноразово обійшли свої дільниці, добре знають і контингент, і можливі ризики. Через імовірне скорочення ми вже втратили дуже кваліфікованого й досвідченого статистика. Тепер цю роботу мусять виконувати самі лікарі. Її алгоритм, певна річ, втрачено. Скорочення чекає комп'ютерника, який чи не першим в області створив електронний реєстр хворих. А загалом - ми впевнені - постраждають якість і обсяг надання допомоги.
В обласному департаменті охорони здоров'я категорично не згодні, що служба від цієї реорганізації щось втратить: усі необхідні функції забезпечить обласний протитуберкульозний диспансер, абсолютна більшість працівників просто буде переведена туди на роботу зі збереженням стажу, скорочуються 6 посад. Тим, кого скорочують, за словами Олега Рибальченка, запропонують аналогічні посади з таким самим рівнем зарплат. То про яку ж економію бюджетних коштів ідеться? Адже саме це - один із ключових аргументів у згаданому рішенні Кіровоградської обласної ради. Директор департаменту однозначно визнає: фінансово бюджет галузі нічого не виграє.
А чи виграють хворі? Той-таки Олег Миколайович, як медик із багатолітнім стажем, вважає, що вони б виграли тоді, коли б реорганізація передбачала об'єднання дігностичної бази зі стаціонаром для тих, хто захворів уперше, і розділення зі стаціонаром для тих, хто має складніші форми захворювання. Очевидно, така реорганізація, добре продумана й узгоджена, не викликала б суперечок та конфліктів.
Днями громадська організація "Відкрите серце" спільно з партнерськими організаціями та головним фтизіатром Кіровоградської області Юрієм Покалюхіним обговорювали проблеми, пов'язані з туберкульозом. Ішлося й про те, що апарат для швидкої діагностики "Джин Експерт", який дозволяє поставити діагноз на основі аналізу харкотиння за лічені години, встановлено в обласній туберкульозній лікарні (від міста - 30 км). Люди з районів, котрі приїздять на амбулаторне обстеження у м. Кіровоград, часто позбавлені можливості ним скористатися, бо автомобіль, що транспортує біологічні матеріали для діагностики до лікарні, через брак пального їздить тільки раз на тиждень. Харкотиння для аналізу може чекати не більше двох днів, тож якщо людина приїхала на обстеження, скажімо, в четвер, - пройти швидку діагностику вона не зможе.
- Але як сьогодні це зробиш, - зауважує Олег Рибальченко, - коли бюджети давно затверджені, тим більше в нинішній складній економічній ситуації йдеться про економію бюджетних коштів, а не якісь додаткові витрати, що можуть виникнути під час такої реорганізації.
То, можливо, не варто поспішати? Тим більше що в лютому нинішнього року Верховна рада прийняла Закон "Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров'я". Керівництво міського протитуберкульозного диспансеру подало запит у Верховну Раду з проханням конкретизувати: чи підлягає їхній заклад, котрий уже перебуває у стані ліквідації, під дію закону? Його автор відповів, що підлягає, бо йдеться про юридичну особу та правостосунки, які не закінчились до набрання законом чинності (розпорядження голови обласної ради передбачає припинити діяльність КЗ "Кіровоградський міський протитуберкульозний диспансер" до 1 серпня 2014 р.). Постійна комісія обласної ради з питань власності, ефективного використання майна та приватизації, розглянувши це питання, не змінила свого попереднього рішення про припинення діяльності лікувального закладу. У міському ж протитуберкульозному диспансері вважають, що це рішення поспішне і не аргументоване, бо не було заслухано керівника диспансеру, в обговоренні брали участь тільки 2 з 8 членів постійної комісії, не взято до уваги, що в процесі припинення діяльності звільняються 5 працівників. Колектив, посилаючись на букву закону, наполягає на припиненні ліквідаційного процесу.
Чи не краще було б облишити суперечку і провести таку реорганізацію, яка пішла б на користь і справі, і людям? Але тут виникає ще одне питання: ті ж таки приміщення. Будівлі колишнього обласного протитуберкульозного диспансеру, які займали чималий квартал у центрі міста, для галузі охорони здоров'я втрачені. За даними обласного управління власності, територію передано під тренувальну базу міліції (старі будинки повністю знесено, триває масштабне будівництво). Добротне приміщення міського диспансеру теж має привабливе розташування, тут не так давно розміщувався і стаціонар на 125 ліжок. Його цілком можна було б використати під єдиний діагностичний цент, об'єднавши зі стаціонаром для тих, хто захворів уперше. Якщо ж припинити діяльність міського диспансеру - то відібрати й передати будівлі іншим розпорядникам стане набагато легше. А створити згаданий діагностичний центр зі стаціонаром буде, навпаки, - і витратніше, і складніше.