UA / RU
Підтримати ZN.ua

Кровна справа

Реорганізація служби крові в Україні дозволить заощаджувати до 500 млн гривень на рік.

Автор: Віктор Любчак

Уважно прочитав статтю "Фактор Б" (DT.UA, №25, 2017 р.) і вирішив висловити свій погляд на порушену авторами проблему. Майже чотири десятиліття я пропрацював головним лікарем Сумського обласного центру служби крові, весь цей час виконував обов'язки обласного трансфузіолога, маю величезний досвід (вітчизняний і закордонний ) організації служби крові та лікувальної роботи як трансфузіолог.

На моє переконання, для вирішення питання якості препарату спочатку необхідно встановити справжню причину (підкреслюю - СПРАВЖНЮ) реакцій і ускладнень. Хворим на гемофілію проводять сотні (якщо не тисячі) маніпуляцій, і де й коли вноситься інфекція, визначити дуже важко, але можна. У моїй практиці був період, коли у хворих на гемофілію виявляли гепатити й навіть СНІД. Я запропонував робити аналізи (на гепатити й СНІД) до і після застосування препаратів донорської крові. У результаті виявилося, що 30% хворих до застосування препаратів донорської крові вже були заражені, де, коли й ким - не встановлювали. І відразу перестали "звалювати" на препарати крові.

Коли ми точно знатимемо причину ускладнень, тоді можна шукати шляхів його усунення, але, безперечно, якість препарату має бути на високому рівні. Чи можна досягти високої якості? Можна, але для цього необхідно провести комплекс заходів, і для цього не потрібні великі фінансові витрати. Категорично стверджую: великі фінансові видатки НЕ ПОТРІБНІ! Але там, де немає великих фінансових вкладень, зникає інтерес деяких товаришів щодо вирішення питань. Немає державної, МОЗівської, політики, немає жорсткого управління, і цілком відсутній економічний підхід до розв'язання проблем.

В Україні відсутні препарати донорської крові: альбумін, імуноглобулін людини нормальний, антистафілококовий гамаглобулін, протиправцевий гамаглобулін, протидифтерійний гамаглобулін, унікальний препарат полібіолін (який був тільки в Україні). І нікого не хвилює, окрім самих хворих, відсутність згаданих дуже ефективних, я б сказав, життєво необхідних препаратів.

Що потрібно для вирішення питання забезпечення препаратами донорської крові?

Для початку Міністерству охорони здоров'я треба оголосити конкурс на найкращий проект реформи служби крові (а може - і всієї охорони здоров'я), але до конкурсної комісії не вводити працівників МОЗу. До неї мають увійти споживачі послуг охорони здоров'я (депутати, журналісти, економісти, представники громадських організацій тощо). Вони й виберуть найбільш раціональний і доступний проект.

Що стосується служби крові, то мій вітчизняний і закордонний досвід, досвід роботи в бюджетній, госпрозрахунковій і приватній структурі дозволяє категорично стверджувати:

- конче потрібно повністю змінити звітну документацію - перейти від кількісних показників до якісних;

- у звітах відображати тільки те, що отримано хворими, а не те, що заготовлено й потім списано;

- обов'язково показувати собівартість згідно із Законом "Про бухоблік…";

- необхідно показувати продуктивність праці;

- обов'язково зазначати енергомісткість продукції, коефіцієнт використання обладнання і його амортизацію, і в остаточному підсумку - ЦІНИ на весь перелік продукції;

- зазначати, скільки списано крові, компонентів і препаратів в абсолютних цифрах і в грошовому вираженні;

- зазначати середню місячну заробітну плату співробітників установи.

Це основні показники, але профільні фахівці можуть додати.

Сьогодні немає у світі лабораторного обладнання, яке може дати 100-відсоткову гарантію визначення наявності в крові, компонентах або препаратах інфекційного фактора. Досягти високого рівня їх безпеки можна тільки комплексом заходів:

- якість донорів (бажано кров або плазму брати тільки від кадрових донорів, а первинних - попередньо обстежувати);

- висока кваліфікація співробітників установ служби крові;

- сучасне лабораторне обладнання від провідних світових виробників;

- суперсучасне обладнання для узяття компонентів крові (компонентів, а не цільної крові);

- досить об'ємне сховище для плазми, щоб уся вона зберігалася за однакової температури, а не в морозильниках на 100 літрів, кожен з яких дає різну температуру;

- високий рівень підготовки медичних працівників, які застосовують для лікування компоненти й препарати донорської крові (ні у вищих, ні в середніх медичних навчальних закладах НЕМАЄ курсу трансфузіології);

- високий рівень відповідальності владних структур за забезпечення хворих компонентами й препаратами донорської крові й, зокрема, за донорство (у Сумах міськрада прийняла рішення за рахунок бюджету міста оплачувати 25% комунальних послуг почесним і заслуженим донорам України, це дуже піднесло престиж донорства).

Ми розробили концепцію реорганізації служби крові України, яка не потребує значних фінансових витрат і дозволить заощаджувати в рік до 500 млн грн, але вона нікого не цікавить. Хочуть отримати інвестиції з-за кордону, але не розуміють, що перш ніж дати, інвестори проведуть експертну оцінку служби крові.

В Україні в наявності 131 апарат для плазмаферезу, мінімальне навантаження на один апарат 5 донацій на день, на місяць - 110, на рік - 1320 донацій. За мінімальної одноразової плазмадачі 0,7 літра - за рік одним апаратом потрібно заготувати 924 літри плазми, а 131-м апаратом потрібно заготувати мінімум 121 тис. літрів. Як ви гадаєте, скільки заготувала Україна? Усього 35 тис. літрів, коефіцієнт використання 0,28, і так фактично у всьому. Хто дасть ще, якщо ми не використовуємо те, що є? Купили, напевно, відкіт отримали - і забули. Гроші ж бюджетні, не свої. А в такому центрі, як Запорізький, коефіцієнт використання 1,4.

І таких прикладів можна навести дуже багато. Основним завданням охорони здоров'я має стати ЯКІСТЬ лікування, шлях до неї - страхова медицина, але ми не готові до неї. У 1992-1994 рр. в 1-й Сумській міськлікарні у двох відділеннях у вигляді експерименту запровадили страхову медицину. Як результат - якість лікування підвищилася в рази. (Я був інспектором страхової компанії "АСКО".). Можу з упевненістю сказати, що шлях до страхової медицини лежить через повний госпрозрахунок, який змусить усе рахувати, дбайливо й раціонально використовувати грошові ресурси, матеріали, техніку й обладнання, людський потенціал, і найголовніше - різко підвищить якість послуг. У бюджетної структури одне джерело фінансування - бюджет, у госпрозрахункової - мінімум п'ять-шість.

Висновок: потрібно міняти систему, стереотипи мислення бюджетника, в основі якого лежить "дай", а потрібно перейти на концепцію - "зароби".

Так, держава має оплачувати медичну допомогу, але на договірних умовах, а лікувальні установи можуть бути державними, комунальними або приватними, і працювати в рамках закону й ліцензування.