В останній доповіді Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) відзначено, що сьогодні приблизно 0,6% населення Землі живе з ВІЛ. Загалом у 2011 році в світі було зареєстровано 2,5 мільйона нових заражень. Ідеться вже не про епідемію ВІЛ/СНІДу, а про пандемію.
Однак 25 країн, починаючи з 2001 року, змогли зменшити кількість нових випадків ВІЛ-інфекції на 50%. Та, як зазначено у доповіді ЮНЕЙДС, цей успіх не торкнувся деяких країн. Серед них - Україна.
У нас одні з найвищих показників захворюваності на ВІЛ і темпів її зростання. Ці цифри не такі страшні, як у Африці на південь від Сахари, де кожна двадцята доросла людина живе з ВІЛ. Але теж вражають: на 1 липня 2012 року в країні зареєстровано 212,8 тис. випадків ВІЛ-інфекції, у тому числі 51,5 тис. випадків СНІДу. Серед носіїв - 1,17 тис. дітей до 14 років.
Згідно з офіційними даними, в Україні у 2011 році щодня 58 особам ставився діагноз ВІЛ-інфекція, 25 особам - діагноз СНІД, а 10 осіб помирало від захворювань, зумовлених СНІДом.
Медичні чиновники різних рангів у своїх виступах і звітах називають епідемію викликом національній системі охорони здоров’я. Мабуть, буде справедливо вважати це викликом усім нам, а не лише медицині.
Як ми реагуємо на цей виклик? І що робимо для того, аби виграти війну зі страшною хворобою?
«Цей тягар можна розцінювати як реальну загрозу розвитку українського суспільства через істотний вплив на демографічні показники
та необхідність збільшення економічних витрат в умовах обмежених ресурсів, - цитує міністра охорони здоров’я Раїсу Богатирьову «Український медичний часопис».
- Україна чітко усвідомлює свою відповідальність перед світовою спільнотою за виконання зобов’язань щодо досягнення Цілей розвитку тисячоліття ООН до 2015 р., серед яких наша держава поставила мету зменшити на 13% темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу».
Однак до часу «Ч» залишається лише кілька років, а темпи епідемії невпинно зростають. У 2011 р. в країні офіційно зареєстровано 21 177 нових випадків ВІЛ-інфекції (46,2 на 100 тис. населення), - це найвищий показник за весь період спостереження за ВІЛ-інфекцією в Україні з
1987 р. (Інформаційний бюлетень «ВІЛ-інфекція в Україні», підготовлений МОЗ спільно з Українським центром профілактики та боротьби зі СНІДом і Інститутом епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського НАМН України. Далі - Інформаційний бюлетень.)
Показник смертності від хвороб, зумовлених СНІДом, у 2011 р. становив 8,2 на 100 тис. населення. Тоді як торік він утримувався на рівні 6,8.
Розрізняють три стадії епідемії ВІЛ: початкову, концентровану і генералізовану. У кожній країні епідемія може переходити з однієї стадії в іншу, але цей процес не є невідворотним.
Якщо тип епідемії концентрований, ВІЛ поширюється серед так званих груп ризику. На генералізованій стадії ВІЛ-інфекція продовжує поширюватися серед тих, хто веде ризикований спосіб життя. Але при цьому через статеві зв’язки починається інфікування людей, котрі не належать до груп ризику. Це означає, що заразитися ризикує кожен, хто має сексуальні контакти і не вживає профілактичних заходів.
Досі вважалося, що епідемія ВІЛ в Україні має концентрований характер. Але на недавньому розширеному засіданні колегії МОЗ України, президії НАМН України та колегії Держслужби України соцзахворювань, директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського Віктор Марієвський підкреслив, що ситуація змінилася: «Сьогодні у ряді регіонів є ознаки генералізації епідемії з поширенням її на благополучні верстви населення, що дуже тривожно». Він також зазначив, що ВІЛ увібрав найдосконаліші форми мінливості, які відомі сучасній науці, а це робить практично безперспективним створення вакцин.
Очевидно, що відбулася зміна домінуючих шляхів розповсюдження ВІЛ-інфекції. Якщо колись основним шляхом інфікування було вживання ін’єкційних наркотиків, то сьогодні це статевий шлях.
У 2011 р. таким способом були інфіковані 49% хворих, тоді як через вживання наркотиків захворів 31% . А серед молоді віком 15-24 років ці цифри значно вищі: 89% дівчат віком від 15 до 24 років і 57,3% хлопців, що є ВІЛ-позитивними, заразилися через незахищені гетеросексуальні контакти. Тоді як шляхом вживання ін’єкційних наркотиків були інфіковані 17,8% молодих людей.
Хоча, як зазначено у «Гармонізованому звіті України про досягнутий прогрес у здійсненні національних заходів у відповідь на епідемію СНІДу» (далі - Гармонізований звіт), нова хвиля інфікування статевим шляхом тісно пов’язана з небезпечною сексуальною поведінкою тих, хто вживає наркотики ін’єкційним шляхом, та їхніх статевих партнерів. А високий рівень поширеності ВІЛ серед вагітних жінок прогнозує інтенсивний розвиток епідемічного процесу ВІЛ-інфекції серед загального населення.
Високим залишається і рівень інфікування через донорську кров. Цей спосіб інфікування трапляється рідше, проте за названим показником наша країна впродовж останніх п’ятнадцяти років посідає перше місце у Європі. Як повідомив Віктор Марієвський, зараз у МОЗ перебуває на затвердженні проект наказу, який на основі останніх розробок НАМН України допоможе впровадити новий алгоритм скринінгу донорської крові.
Експерти також вважають за необхідне переглянути тактику скринінгових досліджень і забезпечити обстеження на ВІЛ широкого кола людей, які не входять до груп ризику.
У цілому ж діагностика ВІЛ-інфекції залишається проблемою. Лише кожен другий інфікований пройшов тест на ВІЛ і знає свій ВІЛ-позитивний статус.
«Для ефективної роботи на цьому напрямі спеціалістами НАМН України створено алгоритм серологічної діагностики ВІЛ-інфекції з урахуванням сучасних досягнень лабораторної діагностики, розроблено систему оцінки якості серологічних досліджень при виявленні ВІЛ-інфекції. Це дозволило значно підвищити ефективність і результативність серологічних досліджень при ВІЛ-інфекції, знизити їх вартість і визначити наявні недоліки у роботі діагностичних лабораторій та надати рекомендації щодо їх усунення, - зазначає Віктор Марієвський.
До маленьких, але обнадійливих перемог вітчизняної медицини у боротьбі із ВІЛ/СНІДом можна зарахувати зменшення темпів приросту захворюваності, кількості ВІЛ-інфікованих серед молоді, поширеності ВІЛ-інфекції серед вагітних. «Це свідчить про те, що широкомасштабні заходи, спрямовані на подолання епідемії, дають певний результат. Однак для досягнення цілей, визначених Загальнодержавною програмою забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки, необхідно зробити ще дуже багато», - підкреслює Віктор Марієвський.
Ще одна позитивна тенденція боротьби з епідемією у нашій країні - дедалі більше ВІЛ-позитивних людей охоплено диспансеризацією. Однак рівень цього показника й досі залишається недостатнім - нижче 70%. Третина ВІЛ-позитивних людей, виявлених за даними сероепідмоніторингу, не перебуває під диспансерним наглядом.
Як зазначено в Інформаційному бюлетені, темпи розвитку епідемії випереджають темпи розгортання діяльності із її запобігання та лікування, зокрема надання антиретровірусної терапії (АРТ). Впровадження такої терапії дозволило перевести ВІЛ-інфекцію з розряду смертельної до хвороби з хронічним перебігом.
Сьогодні АРТ отримують 26 720 осіб. Не отримують, але потребують - 11 510 осіб, із них 138 дітей. Ці дані не можна вважати остаточними, оскільки вони стосуються лише пацієнтів, котрі перебувають під активним диспансерним наглядом та зареєстровані в Системі моніторингу лікування.
На думку Віктора Марієвського, є проблема забезпечення належного дотримання АРТ. Неадекватно підібрана схема лікування чи переривання прийому препаратів хоча б на одну добу може призвести до формування стійкості ВІЛ до АРТ.
Як зазначив президент НАМН України Андрій Сердюк, через формування у збудника резистентності до препаратів, АРТ може втратити свою ефективність. Тому необхідно прискорити створення системи моніторингу та профілактики формування резистентних штамів ВІЛ.
Особливого значення на тлі таких проблем набуває організована, кваліфікована і якісна робота регіональних центрів СНІДу. В.Марієвський повідомив, що при очолюваному ним інституті і навіть у регіонах уже функціонують тренінгові центри для лікарів різних спеціальностей. Однак, за інформацією ДУ «Український центр СНІДу», яку презентувала на нараді головних лікарів Центрів боротьби зі СНІДом заступник директора цієї установи Ірина Товкач, забезпеченість кваліфікованими фахівцями, котрі можуть призначати і координувати АРТ, дуже нерівномірна. У Закарпатському обласному центрі СНІДу (ОЦС) на одного лікаря припадає 18 пацієнтів, у Київському міському центрі - 228, у Чернівецькому - 242, а у Миколаївському - 290.
Із 42 центрів, що функціонують Україні, лише сім мають у своєму штаті лікаря-нарколога. У деяких немає акушера-гінеколога, лікаря-педіатра. У Кіровоградському ОЦС взагалі катастрофічна ситуація: за потреби 66 штатних одиниць, у цьому центрі затверджено лише 22.
Як повідомляється в Інформаційному бюлетені, станом на 01.01.2012 р. на базі центрів СНІДу у 12 регіонах налічується лише 370 стаціонарних ліжок, з них - 21 дитяче (у 5 центрах СНІДу) та 70 хоспісних (у 10 центрах СНІДу). Відсутність стаціонарного ліжкового фонду в усіх регіональних центрах СНІДу значно знижує можливості доступу ВІЛ-інфікованих осіб до спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги.
Процес децентралізації надання АРТ рухається дуже повільно і складно. Цікаво, що у брошурі «Інформація щодо діяльності Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань» не сказано про проблеми роботи центрів СНІДу. Натомість делікатно зазначено, що «забезпечено укомплектування штатних одиниць центрів профілактики і боротьби зі СНІДом».
Взірцем чиновницької дипломатії є також заяви, що «державою постійно збільшується фінансування заходів протидії ВІЛ/СНІДу (порівняно із 2004 роком - у 17 разів!). Але ж у 2004 році і рівень захворюваності був інший. Проте тоді державне фінансування здійснювалося у повному обсязі. А сьогодні - лише на 49,3% від затвердженого».
Особливо розчулює інформація про те, що «порівняно з 2011 роком, у Держслужбі України соцзахворювань спостерігається загальне збільшення документообігу на 19,7%». І цілком серйозно (з таблицями та діаграмами) проводиться аналіз даних стосовно кількості вхідних і вихідних документів. Виявляється, що вхідних стало більше, порівняно з аналогічним періодом у 2011 році, лише на 33 документи. Зате вихідних побільшало аж на 1614.
Можливо, це свідчить про ефективність роботи чиновників на полі битви зі СНІДом?
Тоді не зрозуміло інше. Як зазначено у Гармонізованому звіті України, наша держава не звітує перед світовою спільнотою стосовно деяких показників реалізації Цілей розвитку тисячоліття, тому що… «не існує звітних форм, які б дали змогу зібрати дані для обчислення значення цього показника». Просто не знайшлося для них місця у збільшеному документообігу. Тому ні ми, ні світова спільнота не знаємо про «відсоток дорослих та дітей з ВІЛ, які залучені до програми з догляду ВІЛ-інфікованих осіб», «відсоток ВІЛ-інфікованих дорослих та дітей, які перебувають під диспансерним наглядом та які були обстежені на гепатит С», «відсоток лікувальних закладів, які надають антиретровірусні препарати та ті, в яких було зафіксовано відсутність принаймні одного необхідного АРВ-препарату протягом останніх 12 місяців», «відсоток дорослих та дітей, які вперше залучені до програми з догляду ВІЛ-інфікованих та почали профілактичну терапію ізоніазидом (IPT)».
Відтак боротьба з епідемією спільними зусиллями триває. Андрій Сердюк, академік, президент НАМН України, на розширеній колегії МОЗ назвав флагмана цієї боротьби: «Сьогодні клініка ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.Громашевського НАМН України» - єдиний у державі заклад з надання висококваліфікованої та високоспеціалізованої допомоги хворим на СНІД найвищого рівня складності, яких сьогодні в Україні 1600. Ефективна модель лікування ВІЛ-інфекції/СНІДу, впроваджена в цій клініці, забезпечується відповідним науковим обґрунтуванням, партнерством між державними та неурядовими організаціями, мультидисциплінарним підходом. Для забезпечення повноцінної діяльності клініки, незважаючи на обмежений бюджет, НАМН України виділила додатково 11 млн. грн.».
Чи не з цієї клініки не так давно, за рішенням уряду, хотіли виселити хворих і лікарів (інформація life.pravda.com.ua)? А постановою бюро президії НАМН - припинити госпіталізацію пацієнтів? Чи не цю клініку називав «притоном», якому не місце «у центрі всесвітнього православ’я», депутат Київради від Партії регіонів, намісник Києво-Печерської лаври Павло (Лебідь)? Саме такі його слова цитує ukranews.com.
Повертаючись до збільшеного державного фінансування, не можна не згадати зовсім свіжу історію, коли МОЗ залишив без належної державної допомоги ВІЛ-інфікованих дітей. Генпрокуратурі довелося закликати міністерство дотримуватися закону.
Тому, коли чуємо правильні слова «про державної ваги питання боротьби зі СНІДом», про єдину державну стратегію у цьому питанні і розуміння його гостроти, хочеться забути про такі прикрі випадки і вірити в обіцянки, проголошені у Гармонізованому звіті ООН: «Пріоритетними заходами у напрямі подолання епідемії ВІЛ-інфекції в Україні держава визнає активізацію профілактики ВІЛ-інфекції/СНІД; забезпечення лікуванням хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, які його потребують; дотримання прав людей, які живуть з ВІЛ, та формування толерантного ставлення до них у суспільстві».