Лише за шість місяців нинішнього року в Мінздоров’я України надійшло понад 10 тисяч звернень. Тому не дивно, що телефон недавньої «гарячої лінії», яку вів міністр охорони здоров’я Віталій Москаленко, не замовкав ні на хвилину. Питання стосувалися найчутливіших точок у сфері охорони здоров’я: цін на ліки, випуску дитячих препаратів, розподілу випускників медвузів та санаторно-курортних путівок, зарплат медиків і оплати меддопомоги населенням.
«У нашому районі без грошей медичної допомоги практично не надають, — розповіла одна з тих, хто додзвонився, — навіть у критичному стані. Потрібно лягти в лікарню — плати 50 грн., купуй свої медикаменти. Навіть за лікарняний лист потрібно віддати 5 грн.». Ще один дзвінок: «Невже держава нас кинула? З хворих вимагають гроші не тільки за медикаменти й харчування, а й за канцелярське приладдя». Багато дзвінків звучали як волання допомоги: «У нас за пологи потрібно платити 300 грн. Дехто терпить до останнього, аби «вгадати» і народити прямо в машині «швидкої допомоги» — щоб не платити гроші».
Міністр обіцяв розібратися — за ідеєю, ургентна медицина в нас безплатна. Проте медиків, особливо в регіонах, на думку пана Москаленка, зрозуміти можна:
— Що робити лікарю, якщо, скажімо, операція коштує 600 грн., а в нього медичного забезпечення — на вдвічі меншу суму? Він же не може вирізувати половину апендикса. Ось і доводиться розриватися між клятвою Гіппократа й бюджетом. Тому медики змушені просити хворих купувати медикаменти за власні кошти. Наступного року ми плануємо виділяти кошти цільовим призначенням і збільшити статті витрат на медикаменти. Крім того, внесемо зміни в основи законодавства і запровадимо нове тлумачення медичної допомоги — щоб легалізувати оплату населенням послуг медустанов.
Такі пояснення не дуже заспокоюють: людей мало хвилюють фінансові проблеми міністерства, особливо коли людина перебуває в критичному стані. Тим паче що багато хто пам’ятає про наявність двох списків — послуг, які входять у гарантований мінімум меддопомоги, і платних. За докладнішою інформацією кореспондент «ДТ» звернувся до одного з учасників «гарячої лінії», начальника головного управління організації медичної допомоги населенню Мирослави ЖДАНОВОЇ.
— Мирославо Петрівно, про яке нове тлумачення меддопомоги говорив міністр?
— Ми повинні чітко визначити, що таке «медична допомога», а що — «медичні послуги». «Медична допомога» скочується до стану, який загрожує життю пацієнта. Нині саме на цьому напрямі проводиться основна робота, складаються відповідні регістри. У принципі, вже давно йдеться про надання гарантованого обсягу медичних послуг, що відповідає як 49-й статті Конституції, так і основам законодавства про охорону здоров’я. Проте в Конституції є ще й 95-та стаття, в якій ідеться: будь-які витрати держави на суспільні потреби, а також розмір і цільова спрямованість цих витрат (сюди входить і охорона здоров’я) визначаються виключно законом про держбюджет. Тобто, скільки коштів виділять на медицину, залежить, врешті-решт, від стану бюджету країни.
У липні нинішнього року було прийнято постанову Кабміну про затвердження Програми надання громадянам України гарантованої державою безплатної меддопомоги, а також про її щорічний перегляд, залежно від стану держбюджету. Сьогодні ми переглядаємо центральну програму, що затверджуватиметься Мінздоров’ям. Після цього буде виписано регіональні програми, причому таким чином, щоб вони забезпечували гарантований державою мінімум.
— Можна хоча б приблизно сказати, що входитиме в цей гарантований мінімум?
— За попередніми розрахунками, на медобслуговування однієї людини планується виділити 133 грн. На цю суму ми можемо надавати швидку і невідкладну допомогу, у тому числі й на госпітальному рівні, забезпечити санаторно-поліклінічне обслуговування, молочні продукти для дітей до трьох років (у малозабезпечених сім’ях), безплатну і пільгову видачу ліків, невідкладну стоматологічну допомогу. За попередніми розрахунками, витрати на одне відвідування поліклініки становитимуть 3 грн. 13 коп., а на візит до стоматолога — 4 грн. 90 коп.
— Та все-таки на надання невідкладної допомоги кошти виділяються?
— У невідкладному стані медична допомога має надаватися безплатно. Вивели з критичного стану — тоді можлива оплата, якщо призначені методи лікування входять до списку платних послуг.
— Нерідко обурення пацієнтів викликає такий факт: лікар вимагає купити медикаменти за власний кошт, та якщо хворий дає гроші, то відразу з’являються і потрібні ліки. Постає запитання: це ті медикаменти, які хворий мав отримати безплатно (а лікарі просто вирішили заробити) чи справді куплені лікарем за свої власні кошти?
— У багатьох медустановах є лікарняні каси, куди працівники вносять певні суми. А оскільки є така каса, то є й медикаменти, які можна реалізовувати для членів каси. Крім того, у кожній лікувальній установі є аптека.
— А якось регламентується, на що саме мають витрачатися гроші, виділені лікарні або поліклініці з бюджету? Визначається мінімум медикаментів, які завжди мають бути в медустанові?
— Це визначає керівник установи. Тільки він знає, які медикаменти знадобляться йому найближчим часом.
— Ви казали, що вже є список платних послуг. Що в нього входить?
— Справді, такий список є. Його затверджено тією ж таки липневою постановою Кабміну. На першому місці в ньому стоять косметичні послуги. Погодьтеся, ті ж таки уроджені дефекти на обличчі, безумовно, велика прикрість, але все-таки ліквідація такого дефекту — це послуга. Чи взяти, приміром, лікування безплідності. Проблема дуже серйозна. Та на цьому етапі, коли в нас недостатнє фінансування, її вирішення належить до категорії платних послуг. Те ж саме з перериванням вагітності, — зрозуміло, не через медичні показання. Далі, візьмемо такі процедури, як масаж: одна річ, якщо він входить до комплексу лікування, призначеного лікарем. Інша — коли хворий хоче пройти курс масажу за власним бажанням. Сюди належать медичні огляди при влаштуванні на роботу, для отримання водійського посвідчення, дозволи на носіння зброї, діагностичні та консультативні послуги не за призначенням лікаря, медичні стаціонари вдома.
До переліку платних послуг також уходить протезування: зубне, очне, слухове — хоча в деяких регіонах місцева влада фінансує ці послуги для пільгових категорій. Чому за рахунок бюджету потрібно обслуговувати спортивні змагання, різні культурні заходи? Або ж перебування в лікарні батьків дітей, яким понад шість років (якщо це не обумовлено станом дитини), іноземних громадян? Усе це належить до послуг, які має оплачувати сам пацієнт.
У принципі, з аргументами міністерських чиновників можна й погодитися: коштів на охорону здоров’я виділяється справді дуже мало. Проте проблема, погодьтеся, не тільки в цьому, а, швидше, в тій-таки клятві Гіппократа, про яку багато медиків, на жаль, давним-давно забули. Йдеться про совість лікаря, про відповідальність за ненадання медичної допомоги хворому, який перебуває у критичному стані, зрештою, про контроль за своєчасним наданням такої допомоги. Все це безпосередньо належить до сфери організації системи охорони здоров’я. Причому усунення таких недоліків має стати політикою міністерства, такі питання повинні вирішуватися планомірно, а не від випадку до випадку після нечастих «гарячих ліній».