Напевно, саме так уявляють собі поведінку непокірного українського студентства після проведення так званого всеукраїнського референдуму ініціатори законопроекту «Про вищу освіту». Кишенькові студентські лідери, виставлені Міносвіти як виразники настроїв усієї молоді, мали повести за собою вперті маси до запланованих владою реформ у вищій освіті і наочно продемонструвати велику всенародну підтримку законопроекту № 7486-1, під яким, за даними life.pravda.com.ua, стоять підписи найвпливовіших осіб провладної фракції - Сергія Ківалова та Олександра Єфремова. Та й розробити проект закону доручили не незалежним експертам, а своїм людям - профільному міністерству.
Навіщо при такому розкладі сил референдум? Тим більше, що питання, винесені на нього, на думку експертів, не стосувалися змісту законопроекту, про що вже багато говорилося в ЗМІ.Пригадаймо, коли свого часу провладним силам потрібно було позбавитися 12-річки у школі, ніхто не морочив собі голову такими труднощами. Організували нелегітимне рішення парламентського комітету, провели парламентські слухання з потрібною резолюцією - от і вирішення усіх питань. Та у випадку з реформою вищої школи так вправно приспати пильність громадян не вдалося. Бо запропоновані проектом нововведення не просто руйнують і без того проблемну сферу освіти (мрії про вузівську автономію, академічні свободи так і залишилися утопією), а й боляче б’ють по гаманцях тих, хто навчається (у разі схвалення законопроекту, виші зможуть підвищувати контрактникам плату за навчання, а стипендії не зростатимуть). Тому проект закону ніяк не міг отримати путівку у життя. Взимку і навесні, після студентських протестів, його двічі відмовлялися реєструвати у Верховній Раді.
Хтось повинен був понести за це відповідальність. Цапом-відбувайлом за традицією призначили вже звичного до цієї ролі міністра освіти. Спікер парламенту Володимир Литвин доручив йому заручитися підтримкою освітян. Та що там Литвин, сам Гарант, виступаючи на засіданні Комітету з економічних реформ медичної, освітньої сфери та житлово-комунального господарства, пригрозив пальцем Дмитрові Володимировичу за те, що «закон створив протестні настрої громадян, яких можна було б уникнути».
Міністру нічого не залишалося, як забрати законопроект нібито на доопрацювання, пообіцявши врахувати побажання студентів. І дійсно, МОН створило експертну робочу групу і кілька місяців імітувало нібито плідну роботу над новою редакцією закону. Та тільки вимоги студентів вона не врахувала. Один із членів групи, Антон Делікатний, навіть демонстративно вийшов з її складу, оскільки, за його словами, у редакції проекту були проігноровані геть усі вимоги молоді. Це викликало нові протестні заяви студентів.
Отож потрібні були нові кардинальні піар-ходи з протежування міністерського законопроекту. Недовго думаючи, Міносвіти знайшло вихід - всенародний «одобрямс». Цей метод (правда, не з таким розмахом) було вже застосовано у розправі над профільною 12-річною школою. Тоді на килим до міністерства були зібрані кращі школярі з тим, щоб висловити своє захоплення ідеями влади. У випадку з вищою освітою, враховуючи рішучі настрої студентів, скромний «міжсобойчик» не проходив. Всеукраїнський референдум, проведений за ініціативою самих студентів - такою мала бути відповідь МОНМС незалежним студентським організаціям, що організовували протести проти законопроекту.
Тому й отримали керівники українських вишів листи «Про сприяння проведенню всеукраїнського студентського референдуму» за підписом самого міністра. І деякі ректори дійсно сумлінно виконували доручення. Наприклад, на сайті київського медуніверситету читаємо запопадливе: «Референдум відбувся за підтримки ректора НМУ імені О. Богомольця академіка НАМН України Віталія Федоровича Москаленка». А от у деяких університетах не просто виконали, а перевиконали прохання міністра. І референдум провели, і опозицію ізолювали. Членів організації «Відсіч» не лише виганяли з університетських територій (хоча про свою акцію вони повідомили мерію), а й оберігали від їхніх єретичних промов своїх студентів, повідомляє бюро журналістських розслідувань «Свідомо». «Усі в приміщення!» - заганяла студентів проректор столичного університету ім. Б. Грінченка В.Соломатова. «Нас закрили тут і не випускають!» - зателефонувала студентка цього вишу активісту «Відсічі».
Проблеми законопроекту про вищу освіту жваво обговорюються на сайтах усіх незалежних студентських організацій. Усіх, окрім тих, що ініціювали його. Дивно, але ні Національний студентський союз, ні Асоціація профспілкових організаторов студентів, ні «Студентський захист», заявлені Д.Табачником як ініціатори референдуму, не цікавляться ним. На їхніх веб-сторінках і форумах немає ні цифр, ані репортажів з місця подій - повний штиль. Цікаво, що один із трьох молодих «незалежних» ватажків - координатор «Студентського захисту» Андрій Черних є помічником народного депутата від Партії регіонів Андрія Пінчука. Того самого, який прославився на всю країну тим, що дуже гучно відзначав отримання депутатського мандата і побив до струсу мозку свого дев’ятнадцятирічного сусіда.
Схоже, цей референдум був для обласканих міністром лідерів студентських організацій ні чим іншим, як можливістю ще раз довести свою лояльність і виконати чергове завдання партії. І у цій справі немає товаришів по зброї, а є конкуренти. Ще один придворний студентський лідер із Всеукраїнської студентської ради при Міносвіти Анастасія Сабова, не заявлена у листі Табачника як один з організаторів референдуму, відверто топить везучих колег: «Банальний «одобрямс», імітація якого зараз проводиться деякими студентськими організаціями, це не результативна робота» - цитує лідерку osvita.ua.
І ми їй віримо. Тим більше, що результати референдуму, офіційно оприлюднені паном Табачником на наступний день після нього, дивують. Важко уявити собі, як організатори опитування змогли обробити менше ніж за добу 83 тисячі бюлетенів, що надійшли із 120 університетів країни. Зрозуміло, що результати потрібні панові міністру негайно, до ІІІ Всеукраїнського з’їзду освітян. Адже його трибуна стане ще одним місцем, де Табачник виконуватиме завдання Литвина - заручатися підтримкою освітян у справі просування власного законопроекту. Це буде, так би мовити, контрольний постріл. Після нього залишиться розв’язати суто технічні питання: пан Табачник зможе сміливо передати своє дітище «старшим товарищам» до Верховної Ради і відпочивати.
А українська вища освіта залишиться, як і раніше, наодинці зі своїми проблемами. В той час, коли провладні студентські активісти «дякують товаришу Сталіну за щасливе дитинство», студенти НТУУ «КПІ» вийшли на захист права їхньої альма-матер на автономію. Вони пригрозили Табачнику «Сталінградом», якщо університету не дадуть змоги на законних підставах провести вибори ректора.